48.Історичні умови виникнення та суть фізіократизму.

Фізіократизм (франц. physiocratia від грецьк. physis – природа і грецьк. kratos – сила, влада) – економічна концепція французької наукової школи фізіократів XVIIІ століття, що прийшла на зміну меркантилізму.

Його представники — французи Франсуа Кене, Анн Робебжак Тюрго, П'єр Буагільбер та інші Її сутність: основне джерело багатства нації – сільське господарство, а не торгівля. Фізіократи оголосили сільське господарство єдиною галуззю, що створює багатство країни. Промисловість важали марною галуззю, через те що там лише перетворювалась форма продукту, даного прородою. Пов'язували походження багатства не зі сферою обігу, а зі сферою виробництва, в чому мали певну рацію.

Обмеженість їх поглядів виявилася в тому, що тільки хліборобство вони цінували як продуктивну сферу, а промисловість вважали «безплідною» галуззю. У ній, на їх думку, працівник лише змінює форму речовини, яка створюється хліборобом. Фізіократи визнавали, що об'єктивні закони діють не лише у природі, а й у суспільстві, обстоювали розвиток економіки на основі вільої конкуренції, стихійної гри ринкових цін. Отже, їх учення було першою концепцією капіталіст виробництва.     

49.Критика меркантилізму та характеристика основних категорій ринкового господарства у працях в.Петті і п.Буагільбера.

З часів Ф. Кене і А. Сміта критичний аналіз меркантилізму займає особливе місце в світовій літературі. Ф. Кене і А. Сміт започаткували загальну критичну оцінку меркантилізму. Вони вважали, що для меркантилістів справді типовими є погляди, що багатство країни полягає в її запасах золота й срібла, що необхідно для забезпечення активного торгового балансу. З них випливає, на думку класиків, решта помилок меркантилістів.

Представники класичної школи критично розглядали меркантилістичну систему в цілому як "систему привілеїв і регламентації". Вона "замість того, щоб надати кожній людині можливість добиватися своїх інтересів на свій власний розсуд, наділяла одні галузі надзвичайними привілеями, а інші надзвичайними утисками".

Видатний англійський економіст Вільям Петті на відміну від традиційного на той час меркантилістського опису економіки намагався осягнути сутність екон явищ і процесів, показати притаманні їм причинні залежності, внутріш­ні закономірності, застосовуючи метод наукової абстракції, виявити їх «таємничу природу». Він одним з перших вийшов за межі меркантилізму і за­початкував новий напрям економічної науки — класичну полі­тичну економію.

У 60—80 роках XVII ст. В. Петті висловив відмінну від меркантилістської думку, що багатство утворюють не тільки до­рогоцінні метали та камені, включаючи гроші, але й землі, бу­дівлі, товари. Він висловив переконання, що праця є батьком і активним принципом багатства, а земля — його матір'ю. В. Петті проголошував, що багатство всупереч думці меркан­тилістів створюється насамперед працею і її результатами, за­перечуючи, тим самим «особливу» роль грошей у господарсь­кому житті.

Розвиваючи цю тезу, В. Петті виступав проти заборони виве­зення грошей, виявляючи свою прихильність до кількісної теорії грошей. He приймаючи меркантилістські ідеї щодо суті багатства та шляхів його примноження, В. Петті намагався виявити приро­ду походження вартості товарів і причин, що впливають на рі­вень їх цінності на ринку.

Одним з перших В. Петті висловив ідею про наявність в еко­номіці об'єктивних, пізнавальних закономірностей, які він порів­нював із законами природи, чим зробив великий крок у розвитку політичної економії.

Трактуючи гроші як особливий товар, що виконує функції загального еквівалента, В. Петті висловив ідеї, які забезпечи­ли протягом наступних двох століть розвиток теорії грошей і кредитів.

Причини низького рівня життя у провінціях Франції на ру­бежі XVII—XVIII століть намагався з'ясувати П'єр Буагільбер. Він був захисником інтересів селянства, родоначаль­ником класичної політичної економії у Франції. Як власник родового маєтку він відчував на собі занепад сільського госпо­дарства. Самостійно дійшов до тих ідей, що їх згодом обстою­вали великі мислителі XVIII ст. — Кене, Тюрго, Сміт — ідеї природного порядку, невтручання держави в господарську діяль­ність, природної ціни й ринкового саморегулювання. Він ви­словив цілу низку видатних думок і дивовижних здогадів, до яких піднялася наука лише через півстоліття.

У кількох книгах він виклав «систему» реформ буржуазно-демократичного характеру, які пропонувалися як шляхи подо­лання негативних явищ в економіці. Буагільбер оголошував себе «адвокатом сільського господарства» і з цих позицій розглядав економічні проблеми, пов'язані з вирішальним значенням фер­мерського устрою сільськогосподарського виробництва у соціаль­но-економічному розвитку суспільства.

Справедливо засуджуючи меркантилізм, Буагільбер вод­ночас умисно абсолютизував роль сільського господарства в екон розвитку країни, недооцінюючи роль грошей як товару, заперечував їх реальне значення у примноженні майно­вого багатства. Буагільбер виступав з ідеєю економічного лі­бералізму, невтручання держави у сферу економічної діяльно­сті. Незалежно від інших він дійшов розуміння того, що багатс­тво країни полягає не у фізичній масі грошей, а в усій багато­манітності благ і речей.

Внесок П. Буагільбера в розвиток економічної думки Франції і формування в ній ринкових відносин оцінюється тим, що саме його твори стали теоретико-методологічною базою розвінчання меркантилістських ідей і формування специфічних традицій «французької школи» наукової політекономії. Ідеї П. Буагільбера були розвинуті фізіократами.