81.Роль держави у економічному розвитку України пореформеного періоду.

Реформи 1848p. B Австро-Угорщині та 1861 p. у Росії мали багато спільного. Як прогресивний крок у суспільному розвиткові, вони в цілому створили умови для генезису підприємницьких відносин, здійснення промислового перевороту та підвищення ефективності аграрної галузі, істотної розбудови залізничної ме­режі та розширення ринків збуту для капіталістичного виробниц­тва.

Щодо західних територій України, що входили до складу Ав­стро-Угорщини, то законами Угорського сейму та Віденського парламенту (1848 p.) було скасовано панщину та кріпосні повин­ності селянства Закарпаття, Буковини та Галичини. Селяни стали вільними громадянами, власниками земельних наділів, було роз­ширено їхні політичні права та врегульовано взаємини з поміщи­ками.

Стосовно Селянської реформи 1861 p. в Росії слід зазначити, що вона також помітно прискорила процес трансформації суспіль­ства в бік його капіталістичної Диференціації. Реформа стала переломним моментом в історії розвитку країни. Протягом кіль­кох пореформених десятиріч у Росії, а в її складі — і в Україні, виникли та утвердилися нові, ринкові відносини. Завдяки реформі селяни одержали від поміщиків у подвірне або общинне користування польову землю, за що мали вико­нувати деякі повинності на користь поміщика.

Особливістю Маніфесту 1861 p. було те, що він став першим кроком до поетапних, хоча часто непослідовних, змін у суспіль­стві, які відбувалисяпротягом другої половини XIX— початку XX ст. Економічні зрушення (скасування панщини та позаеконо­мічних форм примусу перетворення землі на об'єкт купівлі- продажу, наділення селян землею) доповнювалися змінами в по­літичному (особиста незалежність селян відпоміщиків) й адміністративному (селянське самоврядування, просвітницька діяль­ність земств) механізмах, соціальному житті суспільства.

Адміністративні перетворення після селянської реформи 1861 p. стали важливими віхами на шляху капіталістичної модер­нізації суспільства. Протягом 60-х pp. XIX ст. були проведені та­кож земська і судова реформи, запровадженоселянське самовря­дування. Завдяки військовій реформі (1874 p.) відбулися перетво­рення у військовій справі: були відмінені рекрутські набори, скорочено строк служби, розроблена система заходів щодо технічно­го переозброєння армії.

82.Загальна характеристика основних напрямів української економічної думки другої половини хіх – початку хх ст.

Досліджуючи кардинальні зміни в пореформеній еволюції економіки України, вітчизняні науковці зауважу­вали про зміни в розвитку продуктивних сил суспільства, відно­син власності, у динаміці процесів усуспільнення виробництва та поділу праці. Ринковий тип розвитку передбачав функціонування еко­номіки, що базується на приватній власності на засоби виробниц­тва, активізацію товарно-грошових відносин, вільне ціноутво­рення, розвиток інститутів приватного підприємництва, діяль­ність яких забезпечується законодавчими актами.

Більшість українських учених цього періоду були певні, що національна модель ринку повинна передбачати відведення ролі держави в регулюванні господарських процесів.

Аналіз основних принципів функціонування економіки ринкового типу був викладений ще класичною школою, зокрема у працях А. Сміта й Д. Рікардо. До кінця XIX ст. проблеми гене­зису та розвитку ринкових відносин у світовій екон думці були доповнені розробками маржиналістів, оригінальними теоріями німецької історичної школи. Дослідження українських учених свідчать про переважне використання ними теоретичних надбань німецької істор школи. Ідея державного регулювання екон процесів, яка мала на меті послаблення соціальної напруженості в суспільстві, підтримку національної промисловості також плідно використо­вувалася в працях українських учених. Значно меншою мірою позначився на їхніх розробках вплив марксистської економічної теорії, за винятком хіба що М. Зібера. Проте це неозначало, що вітчизняні економісти не були знайомі з марксистською екон теорією.

Для представників україн екон думки з питань становлення підприємницьких відносин був спільним системний підхід до аналізу та висвітлення означе­них проблем. Тобто в кінці XIX ст. у вітчизня­ній екон теорії поступово формувалася інституційна на­укова традиція, котра була перервана на націон терені періодом розвитку командно-адміністративної системи, а на 3aході вилилася в потужний напрям економічної думки — інсти­туціоналізм.

Найбільший науковий інтерес у працях досліджу­ваного періоду викликала проблема ринку: його економічна сут­ність, умови розширення та розвитку, вивчення ринку як основ­ного регулятора цін і пропорцій у народному господарстві, питання функціонування ринкового механізму, впливу ринкових важелів на виробництво, попит і пропозиціютощо.

У працях відомого економіста П.Струве проблемам ге­незису ринкових відносин надавалося надзвичайно важливе зна­чення. По-перше, вчений стверджував, що тільки ринкове господарство спроможне забезпечити країні потрібну екон динаміку. По-друге, П. Б. Струве був певен, що це історично необхідний шлях. По-третє, виділяючи у своїй концепції «первинне» (натуральне) і «вторинне» (грошово-цінове) типи осподарювання та порівнюючи їх, учений дійшов висновку, що екон та культ прогрес суспільства можливий лише за умов «вторинного», конкурентно-ринкового господарства.

За умов розвитку мінових відносин актуальність вивчення рин­кових проблем зростала. Про це писав, зокрема, В. Желєзнов, наголошуючи, що питання про ринки для цієї епохи господарсько­го розвитку набуває надзвичайно важливого значення. Учений справедли­во зауважував про становлення ринкової системи, в основі якої лежить відокремлення с/г та промисловості, спеціалізація останньої, швидкий розвиток обробної промислово­сті порівняно із с/г, що потребує розширення територій обміну.

Характеризуючи еволюцію поглядів М. Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що у своєму дослідженні він піднявся від мікрорівневого аналізу ринку як пункту продажу товару до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи 3 огляду на зрослу роль ринкових взаємозв'язків у суспільстві кін­ця XIX ст. учений дійшов висновку, що ринок є центральною си­лою, яка керує всім капітал господарствомі відіграє ви­рішальну роль у його розвиткові.

Грунтовне дослідження ринкових відносин характерне і для представників Київської психологічної школи, зокрема, М.Бунге, О. Біли-мовича, П.Струве, В.Желєзнова, в яких ринкове господарство аналізувалися як си­стемне утворення.

О.Білимович, зокрема, не поділяючи взглядів К. Маркса ствер­джував, що затрати праці — це не єдина умова товарного обмі­ну. Ha думку вченого, якщо товар позбавлений корисності, він не може бути предметом купівлі-продажу на ринку, а отже і не має мінової цінності.

Ринок як комплексне, системне утворення був також пред­метом дослідження В.Желєзнова. Він зокрема, зазначав, що під ринком розуміє одну із сторін сучасної екон організації на основі функ­ціонування якого не тільки реально визначається сукупність суспільних потреб, але й забезпечується еквівалентність процесів обміну та рівноважний розвиток економічної системи в ці­лому.