Екзаменаційні питання з дисципліни «Страховий менеджмент»

1. Сутність та принципи здійснення страхового менеджменту

2.  Призначення страхового менеджменту та його функції

3.  Проблемні аспекти здійснення страхового менеджменту, його основні задачі

4.  Специфіка страхового менеджменту

5.  Форми організації страхової компанії

6.  Інфраструктура страховика та її характеристика.

7.  Принципи структури управління страховою компанією.

8.  Організаційна структура страховика.

9.  Функції та роль представництв страховика.

10.  Утворення та реорганізація страховика.

11.  Види фінансових ресурсів страхової компанії, їх класифікація.

12.  Чинники, що впливають на фінансові ресурси страхової компанії.

13.  Страхові резерви із страхування життя та медичного страхування

14.  Страхові резерви із страхування іншого, ніж страхування життя

15. Планування страхового портфеля

16. Основи бізнес-планування страхової діяльності. Структура бізнес-плану страховика

17.  Мета і сутність фінансового обліку у системі фінансових планів страхової компанії

18. Планування витрат страховика.

19.  Зміст маркетингової діяльності у страхуванні.

20.  Принципи страхового маркетингу.

21.  Організація служби маркетингу у страховій компанії.

22.  Виведення страхового продукту на ринок та його ціна

23.  Просування та канали збуту страхового продукту.

24.  Стратегія збуту на страховому ринку.

25.  Аквізори. Технологія продажу.

26.  Основні функції та класифікація інформації в страховій організації:

27.  Технічне забезпечення автоматизованих інформаційних систем страхової справи

28.  Поняття і форми комунікації

29.  Основні показники у страховій діяльності. Страхова статистика.

30.  Суть, особливості та завдання актуарних розрахунків

31.  Склад, структура та методика побудови страхових тарифів з майнового страхування

32.  Види страхових внесків (премій, платежів)

33.  Показники актуарних розрахунків, що характеризують фінансову стійкість страхових операцій

34. Особливості актуарних розрахунків у страхуванні життя

1. Сутність та принципи здійснення страхового менеджменту

Страховий менеджмент – це система принципів, методів розроблення й реалізації управлінських рішень у сфері формування й ефективного використання наявних ресурсів страховика (фінансових, організаційних, інформаційних, трудових) з метою досягнення цілей, поставлених перед страховою організацією.

Метою менеджменту страхових операцій є об'єктивне оцінювання їх прибутковості й перспективності, виявлення резервів подальшого зміцнення страхового захисту й прийняття ефективних менеджерських рішень. Ризик-менеджмент – важливіша сфера сучасного управління, пов'язана зі специфічною діяльністю менеджментів в умовах невизначеності, вибору варіантів управлінських рішень

Принцип менеджменту: управляти – означає приводити до успіху інших Здійснення страхового менеджменту базується на принципах:

− принцип ефективності, що має дві форми прояву: аналітична та фінансова ефективність страхування.;

− принцип цілеспрямованості, який полягає у реалізації страхового менеджменту відповідно поставлених перед ним завдань.

Важливий аспект менеджменту страхової компанії – показник обсягу страхових платежів.

Страхування - одна з галузей бізнесу, найзалежніших від інформа­ційного забезпечення. Кожен страхувач відчуває потребу аналізувати зміни зовнішніх і внутрішніх факторів, що можуть вплинути на наслідки роботи компанії. Тому електронна обробка даних є важливим моментом стратегії розвитку компанії-страхувача. Потрібно розвивати інтегровані комп'ютерні системи інформації для забезпечення діяльності компанії.

Інший важливий аспект менеджменту страхової компанії - показник обсягу страхових платежів. Майже вся діяльність страхувача в Україні заснована на збиранні страхових платежів. З цих грошей формуються страхові резерви, виплати страхових сум і страхових відшкодувань, витрати компанії.

Важливий аспект менеджменту страхування - інвестиційна діяльність страхувача. Способи найкращого розміщення страхових резервів становлять інвестиційну стратегію.

Сутність економічної категорії страхового захисту полягає у накопиченні та подальшому використанні ресурсів для захисту від всіляких небезпек та ризиків, а також у відшкодуванні витрат, пов'язаних з ними.

2. Призначення страхового менеджменту та його функції

Для виконання своїх функцій менеджменту страхової компанії необхідно мати ресурси. До основних ресурсів страховика належать: фінансові ресурси – наявні у компанії грошові фонди цільового призначення, що формуються за рахунок власних, залучених і позикових коштів (власний капітал, кошти страхових резервів, позикові кошти). Управління фінансовими ресурсами здійснюється структурними підрозділами, що представляють фінансовий менеджмент (фінансовий директор, фінансовий відділ, казначейство компанії, головний бухгалтер і бухгалтерія тощо). Кадрові ресурси – наявні у компанії працівники за профілями діяльності (фінансисти, маркетологи, працівники з продажу, спеціалісти з перестрахування, бухгалтери, актуарії, працівники з врегулювання претензій тощо). Інформаційні ресурси – створені в компанії бази даних і комунікації, які усебічно забезпечують її діяльність. Від менеджменту компанії залежить, наскільки ефективно буде використовуватися наявний у неї потенціал.

Функції страхового менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності страхової організації.

Можна означити такі функції страхового менеджменту: ризикова, створення страхових фондів (резервів), заощадження коштів, інвестиційна, превентивна (попередження страхового випадку, або зменшення наслідків страхової події).

Ризикова (випадкова) функція. При настанні обумовленого договором або законом страхового випадку страхувач звертається до страхувальника з вимогою відшкодувати наслідки ризику.

Створення страхових фондів (резервів) та їх використання. Страхування передбачає замкнений перерозподіл збитку за допомогою спеціалізованого грошового страхового фонду" утвореного за рахунок страхових внесків

Заощадження коштів. Страхування через функцію формування спеціалізованого страхового фонду виконує заощаджувально-ризикову функцію. Кожен учасник страхового процесу, при страхуванні життя, упевнений в одержанні матеріального забезпечення у разі нещасного випадку і після завершення терміну дії договору

Інвестиційна функція. Через формування страхового фонду розв'язується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів у банківські й інші комерційні структури, вкладання коштів у нерухомість, придбання цінних паперів тощо. Головне завдання для страховиків - збільшення кількості страхувальників і використання зібраної страхової премії для інвестиційної діяльності.

Превентивна функція В інтересах страхувача здійснити витрати певних коштів на поперед­ження збитку (фінансування протипожежних заходів, встановлення протикрадіжних приладів у автомобілі тощо), що допоможуть зберегти застраховане майно в первісному стані. Витрати страхувача на попереджувальні заходи доцільні, адже дозволяють домогтися суттєвої економії коштів на виплату страхового відшкодування. Джерелом формування фонду превентивних заходів служать відрахування від страхових платежів.

3. Проблемні аспекти здійснення страхового менеджменту, його основні задачі

Важливою проблемою є недостатній рівень підготовки менеджменту та топ- менеджерів компаній, їх компетентності, знань концепцій менеджменту. Поява нових страхових продуктів, стрімкий розвиток ринку може призвести до збою у діяльності страховика, погіршення його фінансового стану, платоспроможності. Завданнями розвитку страхового менеджменту в Україні є:

- формування основних засад розвитку страхового менеджменту, розроблення законодавчих і нормативних актів;

- формування бази даних на страховому ринку;

- прогнозування потреби у фахівцях відповідного профілю;

- удосконалення досліджень, що проводяться регулятором;

- встановлення чітких кваліфікаційних вимог до осіб, що працюють у сфері страхування. З урахуванням економічної, політичної, демографічної ситуації в країні та тенденцій кон’юнктури страхового ринку, страхове середовище є невизначеним, динамічним, в окремих напрямках – непередбачуваним. Страхові компанії повинні уважно стежити за всіма змінами середовища, використовуючи для цього менеджмент страхового бізнесу.

Економічні і соціальні цілі акціонерної страхової компанії визначають завдання страхового менеджменту. Серед основних завдань страхового менеджменту можна виділити наступні:

• Створення економічного механізму управління прибутковістю акціонерної страхової компанії – управління обсягом і структурою активних і пасивних операцій страхової компанії, вартістю акцій, а також доходами і витратами страховика;

• Управління ліквідністю при оптимізації обсягу прибутку – управління грошовими потоками, організація контролю за станом високоліквідних активів, прогнозування ліквідної позиції страхової компанії;

• Управління ризиками, властивими конкретним об'єктам страхування, відносно яких відбувається укладення відповідних договорів страхування – розробка методології оцінки різних страхових ризиків, ведення статистики страхових випадків і супроводжуючих їх ризикових обставин, стандартизація управлінських процедур відносно наявних страхових ризиків;

• Управління персоналом акціонерної страхової компанії – забезпечення максимальної реалізації його потенційних можливостей. Передбачає організацію внутрішньо фірмового навчання, впровадження ефективної системи оплати праці і моральних стимулів, внутрішнього контролю (аудиту) тощо. Цілеспрямована дія на людську складову, орієнтована на відповідність можливостей персоналу страхової компанії обраним цілям, стратегії і умовам розвитку страхової організації.

Розвиток страхування в Україні неможливий без ефективного механізму страхового менеджменту, що потребує системного аналізу діяльності страхових компаній, постійного удосконалення механізму страхового менеджменту, ефективного контролю на макро- і мікрорівнях.

Таблиця 1 − Проблеми тактичного управління страховими компаніями

Проблема	Ризики	Наслідки
Неадекватний страховий тариф	Завищення страхового тарифу: втрата страхувальників, зменшення валової страхової премії.	Недостатній обсяг страхових премій для забезпечення виконання зобов’язань СК перед клієнтами, партнерами, співробітниками, постачальниками, підрядниками та іншими установами.
	Заниження страхового тарифу: підвищення рівня страхових виплат, втрата платоспроможності, позбавлення ліцензії.
Неадекватний обсяг та структура власних коштів	Неефективна система управління гарантійним фондом: не забезпечує балансу гнучкості перерозподілу коштів та еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальника.	Недостатній запас (маржа) платоспроможності страховика. Недостатня ліквідність коштів.
	Неефективність розміщення статутного фонду.
	Неефективна система управління вільними резервами.
Неадекватний страховий портфель	Структура страхового портфеля не забезпечує балансу між більш збитковими та менш збитковими видами страхування.	Підвищення збитковості страхової діяльності.
	Невідповідність розміру і структури страхового портфеля страховим резервам.
Неадекватні страхові резерви	Формування страхових резервів без урахування особливостей видів та об’єктів страхування, розподілу ризиків у просторі й часі.	Недостатній обсяг та доступ до страхових резервів для забезпечення страховиком своїх зобов’язань перед клієнтами.
	Управління страховими резервами як тимчасово вільними коштами без урахування вимог прибутковості, надійності, диверсифікованості та ліквідності.
Неефективна система перестрахування	Невідповідність потребам компанії частини ризиків, що передаються у перестрахування.	Система перестрахування, що не сприяє збалансуванню страхового портфеля.
	Невідповідність рівня власного утримання та премії перестраховика.
	Вибір невигідного методу (факультативний, облігаторний, змішаний) у системі проведення операцій перестрахування.

4. Специфіка страхового менеджменту

Специфіка страхової діяльності зумовлює важливість впровадження контролінгу як передумови досягнення цілей страховика в довгостроковій перспективі, особливо в умовах фінансової нестабільності.

За результатами досліджень “Ernst & Young” основними напрямками розвитку страховиків визначено: швидке реагування компанії на виклики ринку, трансформацію фінансових операцій, вдосконалення ризик менеджменту для виявлення нових та потенційних ризиків, оптимізації страхового портфелю відповідно до потреб споживачів та адаптацію каналів продажу страхових послуг.

Антикризовий контролінг в страховій компанії є підсистемою управління, що інтегрує в собі окремі функції управління (облік, контроль, аналіз, планування), з метою забезпечення фінансової безпеки компанії та підвищення ефективності її діяльності в довгостроковій перспективі шляхом безперервного інформаційно-аналітичного, методичного та консультаційно-координаційного забезпечення прийняття управлінських рішень. Відповідно до цього об’єктами антикризового контролінгу є фінансові ресурси страховика, індикатори ефективності їх використання та показники фінансового стану компанії.

Для забезпечення балансу інтересів власників, страхувальників та інших заінтересованих осіб управління страховиком має ґрунтуватись на системі стримувань та противаг між керівними органами компанії.

В рамках даного підходу антикризовий контролінг має грунтуватись на таких принципах:

– адекватність механізмів та засобів контролінгу визначеним страховиком тактичним і стратегічним цілям в галузі забезпечення фінансової стійкості;

– технологічність (технології контролінгу повинні бути ретельно відпрацьовані та документально записані);

– моделювання та інформаційно-комп’ютерна підтримка, адже контролінг передбачає широке застосування різноманітних економіко-математичних, імітаційних та інших моделей і практично неможливий без відповідної інформаційно-комп’ютерної підтримки

– визначення та структурування необхідного комплексу підсистем (економічної, правової, організаційної, кадрової), які повинні забезпечувати функціонування системи контролінгу;

– оптимізація, що полягає в узгодженні та координації критеріїв фінансової стійкості для досягнення оптимуму системи в цілому.

В цілому ж впровадження антикризового контролінгу сприятиме забезпеченню платоспроможності страховиків, збереженню їх інвестиційної привабливості та захисту інтересів власників, клієнтів та держави.

Критерієм ефективності управління страховою компанією є досягнення та збереження нею фінансової стабільності в умовах динамічного розвитку страхового ринку України, що зазнає комплексного впливу ряду описаних нами факторів.

5. Форми організації страхової компанії

Страховики (страхова компанія, страхове товариство) — суб'єкти страхування (страхового ринку), котрі відповідно до отриманої ліцензії беруть на себе зобов'язання за певну плату відшкодувати страхувальникові або іншим учасникам страхового ринку завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

В Україні, страховиками визнають ся фінансові установи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей страхового законодавства , а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії. Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, головне завдання якої в економіці ринкового типу — надання страхових послуг, що забезпечують надійний страховий захист юридичним і фізичним особам.

За належністю — приватні та державні (публічні). Публічні страховики створюються і керуються, здебільшого, від імені держави (уряду). їх створення може відбутись шляхом засновництва з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна у державну власність. Приватними страховиками можуть бути індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства.

Виділяють 4 типи страховиків:

1) відносно великі страхові компанії колишнього Союзу з широкою мережею периферійних філій, що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб;

2) комерційні страхові організації, які були створені на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано. Це зумовило перехід кваліфікаційних працівників до інших компаній, які певною мірою залучалися до страхування "вигідних" ризиків;

3) страхові компанії, створені комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами. Перші роки самостійної української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній. Згадані суб'єкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування;

4) кептивні страховики, створені при галузевих міністерствах, відомствах, підгалузях, сферах виробництва. Характерною особливістю цих компаній був великий вплив на їх роботу міністерств, відомств, державних корпорацій.

Страхові компанії становлять основу інституційної та територіальної структури страхового ринку.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи Становлять страхові компанії у формі акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) — це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток — акцій. Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу.

Товариство з додатковою відповідальністю — один з видів господарських товариств, статутний капітал якого поділений на частки, визначені статутними документами.

Товариство з повною відповідальністю — це об'єднання кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожна з них несе повну відповідальність згідно з зобов'язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

Командитне товариство передбачає об'єднання кількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники (повні члени) несуть відповідальність згідно із зобов'язаннями товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші (командисти або вкладники ) відповідають тільки своїм вкладом.

Однією з форм страхового захисту нині є товариства взаємного страхування (ТВС), які створюються на основі централізації коштів пайової участі його членів. Особливістю є те, що учасники ТВС одночасно виступають і як страховики, і як страхувальники. Головним принципом їх діяльності є солідарна відповідальність кожного перед кожним у межах товариства. За територією обслуговування (географічною ознакою) страхові компанії можна поділити на:— місцеві;—регіональні;— національні;— транснаціональні (міжнародні).

За характером виконуваних операцій (за спеціалізацією) страхові компанії поділяють на:

— спеціалізовані, котрі спеціалізуються на тих чи інших видах страхування, наприклад, страхування життя, страхування наземного транспорту, медичного страхування тощо;

— універсальні, котрі здійснюють різні види страхування, наприклад, майнове, авіаційне, наземного транспорту, від нещасних випадків, медичне та ін.;

— перестраху вальні, котрі здійснюють перестрахування найбільш великих і небезпечних ризиків.

За розміром (величиною) статутного капіталу та іншими техніко економічними показниками, які визначають місце страхових компаній на ринку, виділяють:— великі;— середні;— малі страхові компанії.

6. Інфраструктура страховика та її характеристика.

Діяльність страхової організації з обслуговування споживачів страхових послуг передбачає певний цикл, що включає в себе, крім спільної господарської діяльності страховика, як господарюючого суб'єкта, наступні стадії:

а) збір інформації про ризик, який передбачається прийняти на страхування, оцінка ступеня ризику та інші підготовчі заходи, пов'язані з винесенням рішення про прийняття ризику на страхування,

б) укладання договорів страхування,

в) супровід договорів страхування (внесення доповнень, змін, припинення тощо),

г) виконання договорів страхування - врегулювання вимог, що випливають з договорів страхування (виплата страхового відшкодування / забезпечення) .

Всі вони відображають різні стадії реалізації договору страхування, і багато з них передбачають участь фахівців різних галузей і спеціалізацій, в тому числі і тих, яких у страхової компанії немає - з об'єктивних (наприклад, в силу спеціальних вимог до ліцензування діяльності, як у аудиторів) або суб'єктивним (економічно недоцільно) причин.

 інфраструктура страхового ринку передбачає систему відносин і взаємодій між професійними учасниками страхового ринку і фахівцями інших видів діяльності і структуру таких видів діяльності, яка сприяє ефективному функціонуванню страхування і якісному наданню страхових (перестрахових) послуг.

Основу інфраструктури страхового ринку складають такі суб'єкти страхового ринку, як аварійні комісари, сюрвейєра, Діспашери, страхові аудитори, спеціалізовані та багатопрофільні консультанти.

Часом самого аварійного комісара називають сюрвейером, не зазначаючи відмінностей між цими, нехай і близькими, категоріями суб'єктів ринку. Так, дійсно, нерідко вони виконують подібні функції, проте особливості їх діяльності різні.

Сюрвейер - це експерти, які здійснюють огляд суден, вантажів, майна підприємств та інших об'єктів і надають страховику або, за запитом аварійного комісара - аварійному комісарові ув'язнення:Сюрвейер може бути запрошений як страховиком, так і страхувальником. У деяких видах страхування проведення сюрвейєрського огляду об'єкта за запитом страхувальника є неодмінною умовою можливості розгляду питання про прийняття ризику на страхування (наприклад, комплексне страхування банківських ризиків, страхування від електронних і комп'ютерних злочинів тощо).

Діспашери (average adjusters) - це експерти, які професійно займаються діяльністю щодо встановлення наявності загальної аварії, обчисленню розміру загальної аварії, визначенням вартості майна, залученого в загальне морське підприємство, складання розрахунку розподілу загальної аварії між учасниками морського підприємства. Розрахунок з розподілу загальної аварії, що складається диспашером, іменується диспаша (average statement).

Для безперебійного функціонування сучасного страхового ринку необхідно, щоб мали місце певні умови. До таких можна віднести наявність:

• потреби у страхових послугах;

• страхових і перестрахувальних організацій, що пропонують послуги зі страхування і перестрахування і мають фінансові можливості щодо їх забезпечення;

• чинного законодавства, що регулює відносини, що виникають у сфері страхування;

• державного нагляду за страховою діяльністю, що забезпечує виконання чинного законодавства;

• розвиненої інфраструктури страхового ринку у вузькому сенсі цього поняття.

У більш вузькому сенсі поняття "інфраструктура страхового ринку" традиційно трактується як сукупність певних інститутів, залежно від стану розвитку яких визначається рівень розвитку страхового ринку в цілому.

До них відносяться інститути:

• страхових посередників;

• страхових оцінювачів;  андеррайтер і аварійний комісар

• страхових аудиторів;

• незалежних страхових консультантів.