67.Формування елементів ринкового господарства в економіці України (остання третина XVIII ст.).

У період правління Катерини II (1762—1796 рр.) відбувається ліквідація й більшості соціальних здобутків Визвольної війни. Передусім відбувається перетворення на У січні 1764 р. скасовується гетьман­ство в Україні, створюється Малоросійська колегія. 1765 р. лікві­дується козацьке самоуправління на Слобожанщині, а місцеві ко­заки позбавляються прав та привілеїв.

У серпні 1775 р. спеціальним «Маніфестом» знищується За­порізька Січ. Указом 1783 р. остаточно скасовується право переходу й законодавчо утверджується поділ українського суспільст­ва на стани. Процеси ліквідації автономії та закріпачення се­лянства Лівобережжя йдуть паралельно, за яким українська старшина отримала пра­ва російського дворянства. Щодо рядового козацтва, то після лік­відації автономії України в 1783 р. воно як стан було знищене. Козаки, щоправда, зберегли особисту свободу та право володіння землею, але повинні були платити податки і відбувати повинності.

Землі запорожців почали заселяти колоністами: німцями, бол­гарами, сербами тощо, а також значна частина земель була роз­дана російським та українським поміщикам. Розпочалася активна колонізація причорноморських та приазовських степів і Криму. Поселенцям надавалася земля і допомога: грошові позики, звіль­нення на певний час від податків, право продажу горілки та солі, безмитної торгівлі з іншими державами тощо.

Така політика дала свої результати. У Південній Україні поси­лився розвиток хліборобства, скотарства, будувалися підприєм­ства, виникали міста. Південна Україна відразу ж пішла в основ­ному товарно-грошовим напрямом розвитку.

У XVIII ст. поглиблюються зв'язки поміщицьких госпо­дарств Правобережної України з ринком. Наслідком цього було зростання селянських повинностей та кріпосного гніту. У Київському воєводстві в 1789 р. кріпаки становили 98 % усього населення. Як і в Східній Україні поміщики обеззе­мелювали селян, збільшували панщину, чинш. Але поряд з примусовою працею починають використовувати й вільно­найману.

Зростання товарності поміщицьких господарств призводить до зростання посівів технічних культур, поліпшуються породи великої рогатої та робочої худоби, овець тощо. У маєтках зростає промислове виробництво з переробки сільськогосподарської продукції.

В багатьох фільварках існували поташні буди, селітряні варниці, суконні мануфактури, гути тощо. Як правило, майстрами були наймані робітники, але основною робочою силою — кріпаки.

Слід зауважити, що коли на казенних, вотчинних та посесій­них мануфактурах використовувалася примусова праця, то на ку­пецьких і селянських — вільнонаймана. Для другої половини XVIII ст. характерним було збільшення питомої ваги мануфак­тур, що використовували вільнонайману працю.

На Лівобережній Україні з'явилися мануфактури за­лізоробні, з виробництва пороху, шовку й виробів з шовку, фаян­су тощо. На Правобережній Україні з'являються перші доменні мануфактури. Розвитку металургії в Україні сприяло те, що в Південній Україні на початку XIX ст. було знайдено кам'яне ву­гілля та залізну руду.

Значне місце належало виробництву селітри та пороху. Ство­рюються селітряні компанії, а в 1736 р. збудовано Шосткинський пороховий завод, який був одним з найбільших у Російській ім­перії. Усе це свідчило про формування капіталістичного устрою в надрах феодально-кріпосницької системи.

Розвиток сільського господарства, ремесла, мануфактур зумов­лював розвиток економічних зв'язків між окремими регіонами, зростання кількості базарів і торгів; дедалі більшого значення на­бували ярмарки, що у XVIII ст. вже діяли протягом року у певний час. Ярмарки відігравали велику роль в економіці України, вони сприяли розширенню торговельних зв'язків між окремими регіо­нами.

З розвитком торгівлі в Україні йшов процес формування фінансово-грошової системи. Протягом XVIII ст. російські гро­ші поширювалися на Україну і поступово витісняли з обігу польсько-литовські. Саме в цей час з'явилася назва карбованець у зв'язку з косими нарізами (карбами) на ребрі монети замість написів.

Щодо державних фінансів України, то з середини XVII ст. вони підпорядковувалися гетьману. З кінця XVII ст. почина­ється втручання Росії у фінансові справи України, на початку XVIII ст. було встановлено контроль над її фінансами, а з 1764 року, після скасування в Україні гетьманства, фінансово-грошова система України була об'єднана з фінансово-грошовою системою Росії.

Унаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793 та 1795 рр.) Пра­вобережна Україна увійшла до складу Російської імперії, а біль­шість західноукраїнських земель — Галичина, Північна Букови­на, Закарпаття — опинилися під владою Австрії. На цих,землях тривали такі самі процеси, як і в Наддніпрянській Україні: обез­земелення селян, їх покріпачення, зростання експлуатації.

В останній третині XVIII ст. в Австрії було проведено низку реформ, якими передбачалося внести зміни у феодально-кріпосницьку систему відповідно до тих зрушень, що відбува­лися в житті, й цим сприяти розвиткові сільського господарст­ва. У цей період було скасовано особисту залежність, норму­валася панщина, запроваджувався земельний кадастр, скасову­валася спадщина на землю, запроваджувався чинш. Проте ре­форми не набули сили та були скасовані наступним імперато­ром Леопольдом.