62.Господарський розвиток україн земель та основні форми господарств напередодні Виз-вольної війни (кін XVI – перша пол XVII ст.).

У період з XVI по першу половину XVIII ст. український на-од існував без своєї держави, не маючи можливості розвивати власне господарство і вільно порядкувати своїми природними багатствами. Україн Козацька держава, створена в ході визвольної війни середини XVII століття, поступово втратила свою незалежність. Тож, господарський розвиток україн земель визначався економічними системами Речі Посполитої та Мос­ковської держави, до яких вони належали.

Протягом XVI -- першої половини XVIII ст. ст. утвердилася панщинно-кріпосницька си­стема.

У 1569 р. між Великим князівством Литовським і Польським королівством було укладено Люблінську унію про створення єдиної держави - Речі Посполитої, в результаті чого більша Частина україн земель відійшла під владу Польщі. Почало стрімко зростати велике феод землеволодіння.

Одним з наслідків Великих географ відкриттів для Укр було виникнення фільварків. Фільварок - це товарне багатогалузеве господ-дарство, базоване на примусовій праці кріпаків. Розвиток фільваркового господарства став причиною проведення аграрної реформи короля польського та князя литовського Сигізмунда II Августа.

За рахунок цього очікувалося підвищити продуктивність філь­варкових та селянських господарств з метою збільшення то­варного виробництва, яке було головною с/г-ою експортною культурою. Запроваджена так звана волочна реформа була поширена на більшість магнатських маєтків. Такі реформування були проведені переважно на Берестейщині та Волині.

Волочна реформа ще не прикріплювала селян остаточно до землі. Селянин зберігав право покинути пана, залишивши за­мість себе іншого, але фактично це було надзвичайно важко зробити.

Розвиток товарно-грошових відносин, бажання феодалів збіль­шити прибутковість господарств зумовили певний прогрес у с/г виробництві. Панівною системою в зем­леробстві було трипілля, ширше стали застосовувати угноєння, вдоскона-лювалося знаряддя праці.

Зростання фільваркової системи та поширення панщини зміц­нило землеволодіння магнатів і шляхти. Селяни почали втра­чати право переходу, опиняючись в особистій, поземельній, су­дово-адміністративній залежності від хазяїна чи пана. Протягом XVI ст. (1505 та 1520 рр.) польські сейми видали низку законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р, оста­точно закріпачив селян. Шляхтич отримав право не лише продати чи купити селянина, а й засудити його на смерть. Під ярмом Польщі українського селянина було по­збавлено всіх прав.

Зростання кріпосного гніту призводить до масових утеч селян. У другій половині XVI ст. на Нижньому Подніпров'ї виникла За­порізька Січ — центр українського козацтва, що стає осередком боротьби за визволення України від феодального та національно­го гноблення. У цей період B Україні виникає козацьке землево­лодіння з вільною працею на власній землі. Процес окозачування селянства та звільнення від феодальної юрисдикції посилювався.

Під впливом зростання товарно-грошових відносин в ринок поступово втягувалися і селянські господарства, в результаті чого зростає прошарок заможного селянства, яке займалося торгов. землеробством, промислами, використо-вувало найману пра­цю, проте розвиток капітал відносин стримувався пануванням феодальних.

Цехове ремесло, як і в Зах. Європі, було жорстко регламентоване. Внаслідок цього в містах існувала велика кількість позацехових майстрів, так званих партачів. Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява ману­фактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдава­ла великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисло­вості, затримувала загальний економічний розвиток