31.Роль церкви у господарському та культурному житті середньовічної Європи.

Ядром світогляду феодального суспільства, його ідеологічною і моральною основою було християнство, яке у IV ст. стало державною релігією. У середні віки монастирі були великими адміністр-господ-ими центрами, виробничими осередками, соціальними притулками, культурними, освітніми центрами, які монополізували просвітництво аж до XIII-XIV ст. Середньовічна університетська наука отримала назву схоластики (від гр. schola - школа) і знайшла яскраве вираження у богослов'ї, зверненні до Біблії як до найвищого критерію істини. Важливу роль відігравала патристика (трактати "отців церкви" Тертуліана, Климента, Кіпріана, Григорія, Августина Блаженного та ін.), яка мала нормативний характер.

Феодальний устрій господ діяльності та релігійна оболонка, які охопили всі форми інтелектуально-художньої діяльності, справили визначальний вплив на розвиток екон думки середньовіччя, зумовивши її:

натурально-господарську орієнтацію та практицизм, прагнення дослідити принципи раціональної організації феодального помістя, взаємовідносин натурального і товарного господарства тощо;

тісний зв'язок з економічною політикою держави, спрямованою на захист феодо устрою, обґрунтування законності феод землеволодіння, вічності станового поділу суспільства тощо;

яскраво виражений богословський характер, релігійно-етичну форму викладу екон ідей.

Християнське учення - це насамперед і по суті Священне Писання. Воно було основою всієї середньовічної культури. Як і в епоху стародавнього світу екон думка середньовіччя ще не видокремилась у самостійну галузь знань в силу нерозчленованості, злитості середньовічної культури. Основними джерелами дослідження екон ідей епохи середньовіччя є: юридичні кодекси, цехові статути, міське право, покликані впорядкувати повсякденне господарське життя на основі стійких правових норм, захистити власність та регламентувати розподільчі відносини; релігійні твори, церковні пам'ятки, присвячені дослідженню етичних проблем та прагненню привести господарську практику у відповідність до божественних настанов; "єресі" та вимоги селянських повстань тощо.

Висновок: в Середньовічній Європі панувал богословний, теологічний світогляд, найвищим джерелом істини визнавалось Священне писання;

32.Форми власності на землю (аллод, бенефіцій, феод тощо) країн Захід Європи та їх роль в становленні феодальної системи господарства. „Салічна правда”.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволо­діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» (Lex Salica), одним з най­давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право­вої, а й економічної думки середньовіччя.

У «Салічній правді» знайшли відображення майнові відноси­ни та захист прав власності через систему штрафів за різні злочи­ни, зокрема за крадіжку худоби. У ній також розглядаються питання майнової нерівності, розкладу громади, формування землеволодіння, зокрема такої його форми як аллод. За «Салічною правдою» основною масою франкського населення є вільні общинники, а основною формою землеволодіння також є общинна (або громад­ська). Особиста ж власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. Вже з другої половини VI ст. у Франк­ській державі аллод фіксується як особиста земельна власність: його можна купити, продати, закласти, подарувати, успадкувати. Одночасно вся суспільно-економічна структура спиралася на особисті домогосподарства, що забезпечувало активну участь общинників у громадському житті.

Водночас аллод міг бути і великим земельним пожалувашіям, яке отримували за службу від королів франків, але це вже було велике землеволодіння, яке займало території, що дорівнюють деяким сучасним державам Європи. Так, католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, пе­редавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за кори­стування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів, як-от: прекарій пожалуваний, коли селянин, що втратив свій аллод, звертається до землевласника (світського чи духовного) з проханням надати йому у користування земель­ний наділ; прекарій повернений, коли селянин, який втрапив у злид­ні, віддає свій аллод великому землевласникові та отримує його назад у вигляді вже умовного користувача та прекарій з винагородою, коли прекаріст не лише отримував назад свій наділ, а й додаткові землі у користування.

Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефі­цій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що перед­бачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (ЇХ—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального зем­леволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несен­ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протя­гом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сень­йора».