2. Міжнародне-правове регулювання міжнародних просторів буття Людства: Порядок денний 2035 року//о. Бровко, студентка 4 курсу та

О. Марущак, студентка 3 курсу відділення міжнародного права ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка.

2.1. Предметну сферу права міжнародних просторів можна визначити як єдиний простір вод Світового океану, його дна і надр, повітряний простір та космічний простір як загальну спадщину Людства. Це означає, що виділена галузь покликана врегульовувати питання користування цим благом, перш за все оцінюючи його як вільну від усіляких посягань та привласнюючих інтересів сферу.

Підхід до виокремлення галузей міжнародного морського, повітряного та космічного права є притаманним як радянській, так і сучасній доктрині міжнародного права. Проте західна доктрина має інакший підхід. Наприклад, Антоніо Касезе (Antonio Cassese) у своїй фундаментальній праці International Law, Second edition пише про spatial dimension of state activities – просторовий вимір діяльності держави⁸.

У світі, де міжнародна співпраця розвивається нечуваними темпами, а ефективність використання усіх наявних ресурсів для забезпечення існування Людства стає першочерговим завданням, нагального вирішення та прискіпливої уваги потребує врегулювання питання права просторів, а саме проголошення Єдиного Міжнародного Простору Людства з метою встановлення рівної можливості доступу всіх мешканців планети до Світової Спадщини Людства незалежно від національності та поза усілякими поділами за рівнем добробуту, показниками ВВП країни громадянства та ступеня впливовості держави на міжнародній арені, право Єдиного Міжнародного Простору має на меті максимальне усунення різноманітних умовних поділів чи то вод Світового океану, чи то атмосфери, чи то космічного простору між суб’єктами міжнародного права.

Сфера врегулювання міжнародних відносин у межах Єдиного Міжнародного Простору повинна не лише об’єднувати у собі ті принципи міжнародного морського, повітряного та космічного права, що існують на сьогоднішній день, разом із запровадженими механізмами вирішення спірних питань, але й зібрати воєдино існуючі у даному комплексі правила і шляхом симбіозу та одночасного вдосконалення створити своєрідну єдину нормативну базу, яка б могла взяти на себе виклик у забезпеченні чіткості, структурованості та логічності у вирішенні непростих питань зіткнення інтересів держав у межах Єдиного Міжнародного Простору.

2.2. Галузеві комплекси правового регулювання міжнародних просторів. На сьогодні у межах зазначеної теми виділяють три галузевих комплекси, кожен з яких регулюється на основі власної нормативної бази та окреслений окремим предметом регулювання.

Базову нормативну основу першого складає міжнародне морське право. Основним об'єктом міжнародного морського права є Світовий океан і складові його простори й ресурси, в ефективному зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного права – держав і їхніх об'єднань (міжнародних організацій і органів, наділених певними правами й обов'язками в сфері дії морського права).

Базову нормативну основу другого складає міжнародне повітряне право. Виходячи з правового статусу повітряного простору, можна стверджувати, що його статус у міжнародному праві є двояким: з одного боку, – це частина простору, що є інтегральною частиною конкретної держави, з іншого боку, — це простори, що знаходяться за межами державної території. Юридичний статус міжнародного повітряного простору полягає в його непідпорядкованості суверенітету певної держави, тобто у відсутності в його просторових межах виняткової юрисдикції будь-якої держави. Цей простір вільний для досліджень і використовується в мирних цілях усіма громадянами, будь-якими фізичними і юридичними особами, але з урахуванням міжнародних зобов'язань держав.

Нарешті, базову нормативну основу третього галузевого комплексу складає міжнародне космічне право. Об’єктом є космічний простір, що визначається як недержавна (міжнародна) територія, юридичний статус і правовий режим якої регулюється міжнародним правом. Саме останній галузевий комплекс потребує найбільшої уваги, оскільки виник зовсім недавно і перебуває у стані активного розвитку.

2.3. Основна конвенційна база: спектр достатньо широкий, тому наводимо суттєві, на наш погляд, нормативно-правові документи.

• Міжнародне морське право:

Конвенція ООН з морського права 1982 року є основним джерелом сучасного міжнародного морського права. Вона регулює питання, пов'язані із шириною територіального моря, виключної економічної зони, континентального шельфу, а також питання пов’язані з економічними й іншими правами прибережних держав у їхній взаємодії з інтересами міжнародного співтовариства в цілому; безпеку мореплавання й охорони людського життя на морі; захист і збереження морського середовища, включаючи забруднення моря із суден і боротьбу з забрудненням; режим рибальства й охорони живих морських ресурсів; режим морських портів і іноземних судів у них; режим транзитної торгівлі внутрішньоконтинентальних держав; часткову демілітаризацію морських просторів⁹.

• Міжнародне повітряне право:

(І) Договори чиказької системи¹⁰;

(2) Договори варшавської системи¹¹;

(3) Договори римської системи¹²;

(4) Договори про незаконне втручання в діяльність цивільної авіації¹³;

Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 p.) – основний нормативний акт, що регулює діяльність міжнародної цивільної авіації, але фактично її положення істотно ширші і стосуються здійснення будь-яких міжнародних польотів, а також будь-якої діяльності держав за межами їхньої національної юрисдикції; міжнародні повітряні сполучення (міжнародні польоти), що не можуть здійснюватися над територією або на територію держави-учасниці інакше, ніж зі спеціального дозволу або з іншої санкції цієї держави. Частіше усього такий дозвіл дається шляхом укладання відповідних міжнародних угод. Чиказька конвенція також регламентує діяльність Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), докладно визначивши у статті 44 її цілі і задачі, серед яких, зокрема: забезпечувати безпечний і упорядкований розвиток міжнародної цивільної авіації в усьому світі та сприяти безпеці польотів у міжнародній аеронавігації.

• Міжнародне космічне право:

Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 року – основне джерело, яке оголошує небесні тіла та їхні природні ресурси «спільною спадщиною людства» і передбачає необхідність установити спеціальний режим експлуатації природних ресурсів Місяця й інших небесних тіл, коли «буде очевидним, що така експлуатація стане можливою найближчим часом», а також передбачає, що держави мають право при проведенні наукових досліджень збирати на Місяці й інших небесних тілах зразки мінеральних та інших речовин і вивозити їх відтіля. Такі зразки залишаються в розпорядженні тих держав, що забезпечили їхній збір, і можуть використовуватися ними для наукових цілей. (Але бажаним є надання таких зразків у розпорядження інших заінтересованих держав і міжнародного наукового співтовариства для проведення наукових досліджень)¹⁴.