10. Міжнародне-правове регулювання інституційної сфери буття Людства: Порядок денний 2035 року. // н. Герасимчук, студентка 5 курсу відділення міжнародного права імв кну імені Тараса Шевченка.

“Мир управляется совсем другими людьми, о которых даже представления не имеют те, кто не заглядывает за кулисы”

Бенджамин Дислайли

“За любым троном есть нечто большее, чем король”

Уильям Пит

10.1. Інституційний підхід відіграє невід’ємну роль у процесі міжнародно-правового регулювання. Предметною сферою міжнародно-правового регулювання інституційної сфери буття Людства являються не лише власне діяльність міжнародних організацій, а й функції, компетенція та повноваження окремих органів в системі цих міжнародних організацій, міжнародні судові установи, адміністративні трибунали, арбітражі, міжнародні комітети, міжнародні конференції, міжнародні комісії, міжнародні фонди, банки, а відтак весь комплекс міжнародних інституцій. Тому вважаємо за доцільне перейти від традиційного, виробленого романо-германською правовою системою, права міжнародних організацій до Міжнародного Адміністративного Права, що сформується на базі власне Права Міжнародних Організацій і внутрішнього Права Міжнародних Організацій.

Ціль міжнародного співтовариства у період до 2035 року полягає в створенні на основі принципу стримувань і противаг універсальної і скоординованої системи органів публічної влади для всього Людства - Конфедерації Об’єднаних Націй Землі (United Nations Earth Confederation - UNEC);

10.2. Незважаючи на те, що міжнародні інституції в процесі еволюції [від квазіорганізації у формі міст та общин через галузеві союзи (Ганзейський союз), міжурядові організації із чіткою внутрішньою структурою (Центральна комісія із судноплавства на Рейні), пізніше адміністративні союзи, Лігу Націй, ООН та формування системної множинності міжнародних інституцій] значно реформувалися та наблизилися до шостого етапу розвитку міжнародних інституцій, залишаються ще структурні комплекси в рамках інституційного підходу до створення системи органів публічної влади Конфедерації Об’єднаних Націй Землі, що потребують правового регулювання. Ними є:

- зміна в динаміці росту функцій, повноважень та компетенції міжнародних інституцій;

- процес делегування державних повноважень щодо регулювання виділених сфер суспільного життя міжнародним інституціям;

- надання міжнародним інституціям функції забезпечення співрозмірності між наданими ним державами правами та виконуваними ними обов’язками;

- збільшення ролі делегованих повноважень міжнародним інституціям на всіх стадіях міжнародно-правового регулювання (міжнародна правотворчість, міжнародне правозастосування, міжнародна право реалізація, міжнародна-правова імплементація);

- наділення міжнародних інституцій правом контролю за виконанням гарантій основних свобод, що передбачаються в рамках усіх сфер міжнародно-правового регулювання шляхом виділення відповідної інституційної ланки в системі органів виконавчої влади Конфедерації Об’єднаних Націй Землі ;

- орієнтація міжнародних інституцій на забезпечення визнання та дотримання суверенітету Людства, що поступово заміщує Вестфальську модель суверенітету держав та передбачатиме виключне право народу Землі бути незалежним та самокерованим, а також розпоряджатися усім своїм буттям.

- наділення міжнародних інституцій, в межах делегованої ним зваженої ієрархії, вимагати від держав позитивної відповідальності, накладати негативну правову відповідальність та вживати санкцій по відношенню до правопорушника норм міжнародного права.

10.3. Міжнародні інституції повинні будуть грати найбезпосереднішу роль в процесі міжнародної правотворчості. Конвенційна база інституційного механізму може проявлятися, як в статутному міжнародному праві, так і у міжнародному праві справедливості, та в міжнародному common law.

Проявами статутного міжнародного права в аспекті міжнародних інституцій є ті документарні інструменти, якими користується міжнародна інституція як для регулювання внутрішніх справ, так і для налагодження нормативно-матеріальної бази міжнародного права. До них відносимо: рішення із внутрішніх питань міжнародних інституцій (наприклад: Угода про штаб-квартиру Секретаріату Договору про Антарктиду від 2003 року³¹), регламенти міжнародних інституцій, конвенції (наприклад, Кодекс Аліментаріус), декларації та інше.

Міжнародне право справедливості з точки зору міжнародних інституцій – це уся та система рішень, що приймаються в рамках міжнародних інституцій та які чинять вплив на міжнародно-правове регулювання³². До них можемо віднести:

1. Рішення, що виражають позицію міжнародної інституції стосовно конкретної справи, або ті, що містять конкретне міжнародно-правове регулювання. Наприклад, резолюція 1980 (2011) щодо ситуації у Кот д’Івуарі, резолюція 1973 (2011) щодо Лівії³³;

2. Рішення, що виражають погляди на необхідну поведінку держав у тій чи іншій сфері, і що містять морально-політичні рішення. Наприклад, рекомендація ЮНЕСКО щодо збереження фольклору від 1989 року³⁴;

3. Рішення, котрі містять морально-політичні норми загального характеру і безпосередньо регулюють міжнародні відносини, однак їх головне призначення полягає в створенні чи розвитку норм МП шляхом прийняття державами тих положень, що містяться в них. Наприклад, Хартія економічних прав та обов’язків держави від 1974 року³⁵.

Проявом міжнародного права справедливості є також Нюрнберзькі принципи, вироблені Комісією ООН з МП в процесі кодифікації правових принципів проведення Нюрнберзького трибуналу. Документ, розроблений міжнародною інституцією шляхом міжнародної правотворчості, ліг в основу інших важливих міжнародно-правових актів, наприклад Римського Статуту МКС.

Стосовно міжнародного common law, то в плані міжнародних інституцій вони чи не найбільше проявляються у роботі міжнародних судових інституцій, які використовують нормативні регулятивні механізми, що відповідають основним динамічним потребам суспільства (наприклад, рішення МС ООН щодо спору про нафтові платформи). До нормативної бази міжнародних інституцій в контексті міжнародного common law відносимо також адміністративні рішення.

Фундаментальними документами в плані міжнародно-правового регулювання (рік 2035) вбачаємо також запропоновані нами Конституцію Людства (Humankind Constitution), Акт про гарантії прав і свобод (An Act declaring the Guarantees of Rights and Freedoms), а також ту конвенційну базу, що радиться для розробки з метою ефективного регулювання усіх сфер міжнародно-правового життя.

10.4. Принципи як фундаментальні правила, які відображають сутнісний зміст міжнародних відносин, визначатимуть й роботу міжнародних інституцій³⁶. Безсумнівно, вони керуватимуться основними принципами МП, вміщеними в Статуті ООН, Декларації про принципи МП 1970 року та Гельсінському Заключному Акті НБСЄ 1975 року. Разом з тим визначальним принципом регулювання співпраці між міжнародними інституціями та державами, а відтак і посилення ролі інституційної сфери в системі міжнародно-правового регулювання, пропонуємо

- принцип безумовного слідування та підпорядкування держав рішенням міжнародних інституцій. Так, делегуючи міжнародним інституціям повноваження, держави автоматично погоджуються на безумовне виконання будь-якого рішення, що буде прийняте такою інституцією. Перехід від переважно рекомендаційного характеру компенсуватиметься широкомасштабним та повноцінним регулюванням усіх сфер міжнародно-правового життя та зваженою системою голосування.

Діяльність міжнародних інституцій, в свою чергу, орієнтуватиметься на забезпечення визнання і дотримання принципу суверенітету розуму в рамках суверенітету людства, суверенітету держави, суверенітету етносу та суверенітету особистості.

Оскільки створення нових міжнародних інституцій чи відформатування уже існуючих викликане потребою гарантування свобод, то визначальним буде принцип субсидіарності, під яким розумітимемо принцип невтручання та принцип рівних та справедливих можливостей для кожного громадянина Людства, в тому числі й свобода доступу до міжнародного правосуддя та право бути почутим на міжнародній арені в рамках будь-якої міжнародної інституції.

Незважаючи на імперативний характер відповідного класу рішень органів Конфедерації, які вони будуть в змозі приймати стосовно делегованої компетенції і повноважень, кожній державі-членові має гарантуватися першочергове право на врегулювання питання та на свободу невтручання в сфери її виключної компетенції. Лише за відсутності можливостей з боку держави, вводитиметься в дію загальний механізм міжнародної конфедерації.

10.5. Інституційна сфера буття міжнародного права, безсумнівно, потребує реформування, адже містить безліч недоліків у фактичному її функціонуванні. Вони проявляються у:

А) конкретно в регулюванні:

- прогалинах в повноваженнях міжнародних інституцій, як в цілому в системі міжнародно-правового регулювання, так і в інституційному забезпеченні належного рівня певних галузевих комплексів правового регулювання міжнародних відносин. (Всі ті сфери МП регулювання, які були виділені нами, незважаючи на те, що деякі з них фактично зможуть орієнтуватися на вже існуючу міжнародну інституцію за умови її належного переструктурування - наприклад, Міжнародна Організація Праці).

У зв’язку з цим недоліком у функціонуванні міжнародних інституцій, в наступний для міжнародного співтовариства життєвий період, вважаємо, в переважній мірі, рекомендаційний характер рішень, що на даний момент приймаються міжнародними інституціями.

Це стосується перш за все міжнародних судових інституцій. До 2035 року необхідно сформувати незалежну від інших ланок публічної влади судову владу Конфедерації Об’єднаних Націй Землі.

Б) підходах регулювання:

- тавтології їх функцій, що проявляється у наявності декількох інституцій, що врегульовують одну і ту ж сферу міжнародно-правового життя.

- колізії у компетенції, що вважаємо однією із найсерйозніших проблем в інституційному регулюванні, адже за таких умов не лише одна сфера підпадає під дію декількох інституцій, а й таке регулювання здійснюється суперечливими методами та засобами, які доволі таки часто призводять до неповного та неефективного регулювання відносин в рамках МП сфери.

Відповідні недоліки, звичайно, викликаються тим, що хід міжнародно-правового регулювання є процесом абсолютно нелінійним та непостійним, під час якого основний опір чиниться великими державами, які не маючи змогу активно брати участь в глобальному управлінні протидіють ідеям універсалізму та, як правило, просувають так звані «визвольні рухи за державний суверенітет»³⁷.

10.6. Так перед Людством постають наступні виклики, що змушують міжнародне співтовариство робити неординарні кроки. В інституційному плані такі дескриптиви відображаються у наступному:

- Проблема критичних наслідків нерівності у кількостях голосів різних держав в рамках міжнародних інституцій - тут ми пропонуємо застосувати систему зваженого голосування;

- Проблема протиріч між окремими етнічними спільнотами в процесі їх представництва в МІ;

- Нагальна потреба у створенні нових способів судочинства;

- Проблема заангажованості міжнародних посадових осіб, представлених у міжнародних інституціях;

- Проблема кулуарного характеру прийняття рішень, що здійснюється, оминаючи інтереси держав, що розвиваються;

- Проблема відсталого механізму реалізації рішень міжнародних інституцій;

- Відсутність всеохоплюючого та постійного зв’язку між людьми та механізмами рішень;

- Блокада доступу до свідчень та знань із будь-якого куточка Землі у будь-який час.

Жоден із цих викликів не має шансу на ефективне стримування, а в ідеальному вимірі – цілковите подолання без формування зваженої інституційної системи (тобто на основі системи стримувань та противаг та без жорсткого адміністрування), де міжнародні інституції відіграватимуть функції і правотворця, і дестинатора права, і карателя, і координаційного центру в тому числі.

10.7. Інакше вищенаведені виклики матимуть тенденцію до загострення найближчими роками, зважаючи на високі темпи глобалізаційного розвитку Людства. Тому презюмуємо, що на 2035 рік міжнародно-правовому регулюванню підлягатимуть такі питання, як:

- остаточне закріплення нової інституційної системи Конфедерації Об’єднаних Націй Землі;

- координація роботи Світового уряду (фактично, про його існування ми уже можемо говорити);

- адаптація держав до співробітництва в рамках КОНЗ;

- апроксимація національного законодавства до стандартів, закладених в Конституції Людства;

- формування незалежно організованих один від одного органів законодавчої, виконавчої та судової влади, кожен з яких володіє повноваженнями контролювати та обмежувати інші гілки влади;

- забезпечення права на повноцінне існування не лише Світового уряду а й універсального права;

- делегування міжнародним інституціям права на прийняття фундаментальних рішень у визначених сферах міжнародно-правової співпраці та надати таким рішенням обов’язкового до виконання характеру;

- переформатування уже існуючих чи закладення основ для створення нових спеціалізованих міжнародних інституцій;

- розширення повноважень міжнародних інституцій.

- організація ефективної системи судового контролю на міжнародному рівні.

10.8. Фактично, участь міжнародних інституцій не оминає жодного галузевого комплексу міжнародно-правового регулювання. Проблема полягає лише в тому, що уся множинність міжнародних інституцій функціонує неузгоджено, без врахування системи стримувань та противаг, а відтак постає вимога інвентаризації таких інституцій, чіткого визначення їх функціональної координації, а також побудови зваженої ієрархії всіх міжнародних інституцій (особливо судів).

Пропонуємо наступний формат дій для подолання процесів загострення зазначених раніше найбільш значущих проблем для інституційного підходу до міжнародно-правового регулювання:

А) спочатку слід провести інвентаризацію існуючих міжнародних інституцій. Інвентаризація загалом розглядається як метод, за яким визначається фактичний розмір прав, свобод, зобов’язань, дозволів, обмежень, заборон, меж відповідальності та санкцій, а також зіставлення отриманих результатів з викликами сучасного суспільства та визначення можливостей міжнародних інституцій відповідати на таку дескриптивну інформацію.

Так, інвентаризація відбуватиметься двома шляхами:

1. Перегляд та перерахунок існуючих міжнародних інституцій та наділення їх новими повноваженнями (див. додаток - таблиці існуючих міжнародних інституцій).

(наприклад, якщо у 1951 році, коли була заснована Міжнародна Організація із Міграції, до її компетенції входило лише вирішення питань великих потоків мігрантів до Європи внаслідок Другої Світової війни, то нині, нараховуючи уже понад 120 держав-членів, починаючи із 1990 років її компетенція була розширена до вирішення проблем міграційних потоків з різних країн, що виникли у зв’язку із зростаючою потребою рівня соціально-економічного розвитку окремих регіонів планети. Відтак, Міжнародна Організація із Міграції займається забезпеченням в світі впорядкованого переміщення біженців та інших осіб, які потребують допомоги в сфері міжнародної міграції³⁸).

2. Створення нових міжнародних інституцій, коли немає можливостей та доцільності наділяти існуючу інституцію новими повноваження в силу її обтяження чи ускладнення її організаційної структури (див. додаток – міжнародні інституції за міжнародно-правовими сферами).

(Візьмемо у якості прикладу Міжнародну Раду Музеїв, утворену у 1946 році з ініціативи американця Дж.Гамліна. До утворення цієї організації повноваження у сфері забезпечення діяльності музеїв лише частково відображалися в установчих цілях Організації Об’єднаних Націй в сфері науки, культури та освіти, але повністю не стосувалися цього питання. Саме тому в результаті проведених двох зустрічей, в Парижі та у Мехіко, з’явилася ідея утворити спеціалізовану організацію та наділити її відповідними повноваженнями³⁹).

Б) після проведення інвентаризації міжнародних інституцій слід приступити до визначення їх функціональної координації, з метою запобігти перехрещуванню предметних сфер міжнародних інституцій. Наша лабораторія прийшла до висновку, що усю системну множинність міжнародних інституцій слід розбити на функціональні блоки, сфери, а саме: літосферу, сферу міжнародно-правових просторів, біосферу, антропосферу, техносферу, економічну сферу, соціосферу, ноосферу та конституційну сферу.

В) в рамках кожної з МП сфер має функціонувати центральна міжнародна інституція та підпорядковані їй (в тому числі створені на виконання покладених на центральну інституцію функцій) інші міжнародні інституції. Таким чином, ми проведемо зважену ієрархію міжнародних інституцій (див. додаток – зважена ієрархія міжнародних інституцій).

10.9. Задля ефективного функціонування інституційної сфери буття людства, необхідним є забезпечення гарантій свобод (людини, нації, національної групи, меншин, в тому числі й свобод держави).

В контексті міжнародних інституцій вищою інстанцією для гарантування свобод вбачаємо Світовий парламент, комітети в межах якого відповідатимуть за належне дотримання свобод (людства, держави, етносу та особистості).

Для реалізації цього завдання спочатку потрібно підготувати проект Акту про гарантії прав і свобод (можливо, на зразок англійського Білля про права 1689 року), де б було закріплено перелік гарантованих свобод, як-от: свобода виборів до Світового парламенту, свобода вільного переміщення осіб, свобода доступу до інформаційного й культурного пласту й інші свободи, передбачені кожною міжнародно-правовою сферою.

Закріплення прав та свобод викличе потребу у створенні Конституційного Суду Конфедерації Об’єднаних Націй Землі (United Nations Earth Confederation Constitutional Court - UNEC CC). Фактично, доцільним буде наділити Міжнародний Суд ООН шляхом внесення відповідних змін до Статуту цієї міжнародної інституції та, відповідно, наділення його належними конституційними повноваженнями та правом винесення рішень імперативного характеру, обов’язкових для виконання всіма суб’єктами міжнародного права.

10.10. Міжнародні інституції виконуватимуть також функцію забезпечення співрозмірності наданих суб’єктам міжнародного права прав та виконуваних ними обов’язків. Фактично, міжнародні інституції регламентуватимуть міжнародне співробітництво держав та забезпечення того принципу, що користуючись правами, потрібно нести конкретні обов’язки. (Відтак, надаючи патенти і ліцензії на використання об’єктів інтелектуальної власності, міжнародна інституція – Фонд розуму – вимагатиме від держав забезпечувати особисті немайнові та майнові права власникам патентів та ліцензій).

10.11. Важливо також делегувати міжнародним інституціям право визначати зони дозвільної компетенції (важливо, що чимало дозволів, ліцензій, концесій таки видаються міжнародними інституціями). До таких дозволів можемо віднести:

- на міграцію;

- на використання віртуального простору у мирних цілях;

- на розвідування ресурсів;

- на діяльність з використання ядерних матеріалів та радіоактивних речовин;

- видача концесій на експлуатацію об’єктів інфраструктури і т.д.

Оскільки ці дозволи уже існують і відомі нам, то виникає потреба у міжнародних інституціях, які б їх видавали.

Кореспондують видачі дозволів і обмеження таких дозволів, а також накладення сукупної множинності заборон, наприклад: стосовно того ж розвідування ресурсів або дозволів на міграцію, коли вводиться квотування допустимих обсягів мігрантів.

10.12. Міжнародні інституції беруть участь у механізмі міжнародно-правового регулювання шляхом несення міжнародно-правової позитивної відповідальності, покладення міжнародно-правової негативної відповідальності та включення механізмів санкційного забезпечення.

Під міжнародно-правовою позитивною відповідальністю розуміють обов’язок суб’єктів щодо компетентного виконання їх зобов’язань, що випливає із норм міжнародного права⁴⁰. Також її розуміють як наслідок реалізації свободи волі суб’єкта та як обов’язок компетентного виконання зобов’язань, що приписуються йому нормами міжнародного права, а також участі у створенні нових норм, необхідних для укріплення міжнародного правопорядку⁴¹.

Наприклад, згідно із Статутом ООН Рада Безпеки несе «главную ответственность за поддержание международного мира и безопасности» (ст. 24). Прикладами міжнародно-правової позитивної відповідальності у міжнародно-правовій практиці є дві відомі справи – справа про інцидент в протоці Корфу та «Трейл Смелтер Кейс» США проти Канади. У першому Міжнародний Суд звернув увагу сторін на обов’язок не допускати використання своєї території для здійснення дій, що порушують права інших держав. А у другому міжнародний арбітраж зазначив, що жодна держава не може використовувати свою територію таким чином, щоб завдавати шкоду навколишньому середовищу іншої держави (тобто мова йде про транскордонну шкоду). Таким чином, недотримання норм про позитивну міжнародно-правову відповідальність практично призводить до появи негативної відповідальності.

Негативна міжнародно-правова відповідальність породжується міжнародним правопорушенням, що є наслідком некомпетентної реалізації свободи волі суб’єкта, а також його обов’язок ліквідувати усі негативні для міжнародного правопорядку наслідки правопорушення та понести збитки за скоєнні дії⁴².

Згідно із проектом статей про відповідальність міжнародних організацій, прийнятого Комісією із міжнародного права у 2008 році, «Каждое международно-правовое деяние международной организации влечет за собой международную ответственность этой международной организации. Международно-протиправное деяние международной организации имеет место, когда какое-либо поведение, состоящее в действии либо бездействии:

А) присваивается международной организации по международному праву; и

Б) представляет собой нарушение международно-правового обязательства этой международной организации»⁴³.

В свою чергу, міжнародні інституції слід наділити правом вимагати від суб’єктів міжнародного права несення позитивної та негативної міжнародно-правової відповідальності, а у разі їх невиконання – на застосування санкцій.

Санкційне забезпечення представляє собою примусові заходи, що вживаються міжнародними інституціями до правопорушників з метою закликати їх до виконання зобов’язань, що випливають із правовідносин відповідальності⁴⁴.

Яскравими прикладами виступають резолюції Ради Безпеки про застосування санкцій (проти Іраку, Ліберії, Лівії, ). Навіть більше, за даними Комісії із міжнародного права саме поняття «санкцій» слід використовувати для позначення тих заходів, що вживаються на підставі Глави VII Статуту ООН. У даному випадку роль застосування санкцій полягатиме у відверненні загрози миру, порушень миру та актів агресії.

10.13. Уже йшла мова про те, що в рамках кожної сфери буття Людства повинна функціонувати одна центральна міжнародна інституція та підпорядковані їй інші міжнародні інституції, спеціалізовані на більш конкретних спектральних галузевих областях.

(Поглянемо на розроблену в рамках лабораторії систему таких інституцій, скоординовану за допомогою принципу зваженої ієрархії та з визначенням функцій, повноважень та компетенції таких міжнародних інституцій - див. додаток – Зважена ієрархія міжнародних інституцій).

Власне за шаблон ми взяли принцип побудови системи центральних органів виконавчої влади держави, а саме:

• Спеціалізовані інституції в кожній окремій сфері по статусу гратимуть роль міністерств. Вони формуватимуть політику в межах усієї сфери.

• Міжнародні інституції, які регламентуватимуть систему дозвільних рішень в межах окремої вузькоспектральної галузевої області, функціонуватимуть на подобі агентств.

• Міжнародні інституції, що здійснюватимуть контроль, інспекцію за функціонуванням сфери МП регулювання, а також виконування міжнародних програм та координацію з усіх питань, що належать до їх компетенції, матимуть форму служб.

Таким чином ми спостерігатимемо наявність доцільно централізованого елементу та питання зваженої субординації у відносинах між центральною міжнародною інституцією та підпорядкованими їй іншими установами та державами.

10.14. Основним завданням міжнародного співтовариства до 2035 року, на наш погляд, буде розробка організаційних параметрів органів публічної влади уже глобалізованого людства - Конфедерації Об’єднаних Націй Землі (див. додаток – організаційна структура КОНЗ).

Законодавча влада. (Може ґрунтуватися на базі сукупної моделі Конституції Швейцарської конфедерації та Конституції для Європи).

В якості верхньої палати знаходитиметься Організація Об’єднаних Націй, членство у якої здійснюється на основі прямого представництва держав. (Зазначимо, що держава відіграватиме власне роль органу місцевого самоврядування).

В якості нижньої палати – Світовий парламент, що формуватиметься на базі представників народів з врахуванням автономізації та етнічних параметрів, та складатиметься із комісій, підкомісій, комітетів, підкомітетів, депутатських агентств у країнах та групу відповідно комплексів етнічних автономій. Представництво у Світовому парламенті формується на основі матричного принципу, скомпонованого на підставі чітких критеріїв. Варто зазначити, що кількість голосів однієї держави по відношенню до загальної кількості голосів відрізнятиметься залежно від питання, що перебуватиме на порядку денному.

Отже, членство в Світовому парламенті визначатиметься на основі наступних критеріїв:

• соціальний, під яким розуміємо наступні індекси:

ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності в універсальних одиницях «енергомах»; - індекс підтримання етнічної ідентичності – забезпечення етносів національно-культурною автономією; - індекс Джинні, тобто рівень розшарування суспільства за накопиченим багатством; співвідношення необхідних витрат (співвідношення витрати/потреби в ідеалі має дорівнювати 1:1); - відсоток населення, що живе за універсальною межею бідності в «енергомах»; - рівень грамотності населення; - принцип рівності статей (співвідношення зарплат; співвідношення чоловіків \ жінок в державних структурах; доступ до освіти); - доступ і якість медичного обслуговування; - індекс прагнення до робочих місць; - екологічний слід; - середня тривалість життя; - частота звернень громадян держави до міжнародних інстанцій з захисту прав людини; - торгівля людьми; - географічне положення та складність умов, в яких проживають громадяни; - суб’єктивна задоволеність життям населення.

- економічний:

ВВП на душу населення за ПКС (в енергомах); економічні умови в державі для відкриття та ведення бізнесу; сальдо торговельного балансу; індекс залучення інновацій; сприятливий інвестиційний клімат; рівень корупції; валютні свободи та податковий тиск; ефективність ринків праці; стабільність економічного розвитку; частка ТНК у ВНП; розвинутість інфраструктури; індекс глобальної конкурентоспроможності; індекс співвідношення природних ресурсів, що добуваються і що експортуються.

• військово-політичний:

Політичний та ідеологічний плюралізм; політична культурна; рівень захисту прав людини; наявність ядерної зброї; активність терористичних формувань на території країни; існування зон перманентного контролю; чисельність армії; кількість іноземного воєнного та миротворчого контингентів, іноземних воєнних баз на території держави; рівень злочинності; втручання силових структур; торгівля зброєю.

• екологічний:

Забруднення водних ресурсів, повітря та атмосфери; рівень радіації та радіоактивного забруднення в районах; генетичне «здоров’я нації»; ступінь енергозбереження, використання альтернативних джерел енергії; ефективність законодавчого регулювання в сфері екології та система санкцій; рівень фінансування сфери екології; вторинне використання відходів, переробка відходів та сміття; нормативи використання природних ресурсів; вплив хімічної промисловості на довкілля; екологічний слід; частота екологічних катастроф та кількість регіонів екологічних бід; кількість парків, заповідників, ботанічних садів у регіоні та захист зникаючих видів флори та фауни; активне міжнародне співробітництво з іншими організаціями в сфері охорони навколишнього середовища; кількість організацій в сфері захисту екології.

Виконавча влада складатиметься із Світового уряду та будуватиметься за вищезазначеним принципом, де статус міжнародної інституції визначається відповідно до прийнятої структури, а саме: міністерства – агентства – служби.

Судова влада будуватиметься за принципом поділу на суди загальної юрисдикції та суди спеціальної юрисдикції з розвинутою системою зваженої ієрархії, касаційними та апеляційними механізмами.

На чолі судової системи знаходитиметься Міжнародний Суд і, відповідно, вважається як Конституційний Суд Конфедерації Об’єднаних Націй Землі. До числа його основних функцій пропонуємо віднести:

• офіційне тлумачення Конституції Людства, загалом, та документарної бази, прийнятої в рамках спеціалізованих міжнародних інституцій, зокрема;

• контрольно-наглядова функція (наприклад, контроль за виконанням гарантій свобод, закладених у Акті про гарантії прав і свобод);

• винесення рішень щодо невідповідності нормативних актів на місцевому рівні (тобто державному, оскільки державу вважаємо органом місцевого самоуправління) міжнародним стандартам, закладених в конвенційній базі міжнародних інституцій (питання конституційності нормативно-правових актів);

• санкційна функція за порушення норм Конституції Людства.

Конституційний Суд Конфедерації Об’єднаних Націй Землі функціонуватиме з дотриманням принципів суверенітету людства, верховенства норм міжнародного права, автономності, рівноправності та незалежності суддів від держави свого громадянства, обґрунтованості прийнятих ним рішень.

10.15. На порядку денному особливе значення має питання впливу інституційного буття Людства на механізм міжнародно-правового регулювання. Зважаючи на те, що у критичному становищі знаходяться усі розглянуті нами сфери міжнародно-правового регулювання, без ефективної та налагодженої системи міжнародних інституцій нам не обійтися. Міжнародні інституції, а особливо те, що нас безпосередньо і найголовнішим чином цікавить – їх функції, компетенція та повноваження, невпинно зростають, розширюються. Тепер ми можемо говорити про абсолютно новий формат відносин «держава - міжнародна інституція», не той, яким ми його знаємо ще з часів Вестфальського правопорядку . А що ж ми матимемо на 2035 рік, якщо уже практично немає жодної галузі міжнародного права, яка б не координувалася міжнародною інституцією?!

В основі Порядку денного 2035 року ми передбачаємо створення на основі принципу стримувань та противаг та принципу суверенітету Людства нової системи органів публічної влади Людства – Конфедерації Об’єднаних Націй Землі, що діятиме відповідно до норм та принципів реформованого міжнародного права (на основі та з урахуванням внутрішнього Права Міжнародних Організацій Міжнародного Адміністративного Права).

Безумовно, процес формування міжнародної конфедерації ускладнюється наявними у міжнародно-правовому регулюванні прогалинами, тавтологією, колізіями, коли або ми маємо справу із абсолютною відсутністю регулювання певної сфери, або недопрацьованим є підхід регулювання такого зрізу міжнародно-правового життя.

Методом ланцюгової реакції чи, можливо, швидше враховуючи ефект доміно, перед Людством поступово постають виклики, які ніяк інакше, а потребують міжнародної кооперації усіх і кожного. Виклики в матеріальній частині не будуть повністю усунуті без належної реакції на виклики в інституційній сфері буття, а їх – незліченна кількість, найважливішу частину з яких ми намагалися викласти, як-от: проблема критичних наслідків нерівності у кількостях голосів різних держав в рамках міжнародних інституцій.

Невирішення таких дескриптивів потягне за собою загострення та поглиблення негативних реакцій, позбавитися від яких Людству навряд чи тоді уже вдасться. А тому до 2035 року, найоптимальніше на 2030 рік, вважаємо за нагальне розробити Конституцію Людства, яку ми розглядаємо у якості Основного Закону Людству та підстави в потребі розробки якої були нами наведені.

Пріоритетним завданням Конституції вбачаємо закріплення там нової інституційної системи КОНЗ, сформованої на основі незалежних один від одного органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, кожна з яких володіє повноваженнями контролювати та обмежувати інших.

Досягнути вищенаведених пріоритетів можливо після ретельного проведення інвентаризації, функціональної координації та зваженої ієрархії міжнародних інституцій, а відтак забезпечення діяльності Світового уряду.

Зазначимо, що, фактично, Світовий уряд уже існує, адже універсальні міжнародні організації, міжнародні організації спеціальної компетенції та галузеві міжнародні інституції уже виконують його функції. Разом з тим, робота триває над тим, щоб забезпечити регламентацію Світовим урядом функції загальних справ, коли б він реально та ефективно вирішував світові проблеми, тобто ті проблеми, які значущі для всього людства, а не окремих його компонентів.

Ми пропонуємо наш проект організаційних параметрів майбутньої Конфедерації Об’єднаних Націй Землі. Так, законодавча влада матиме двопалатний характер, де в ролі верхньої палати виступатиме ООН (представники держав-членів, шляхом делегування повноважень), а функції нижньої виконуватиме Світовий парламент, сформований з представників народів та з обов’язковим врахуванням принципів зваженого голосування та, відповідно, розподілу голосів серед членів парламенту. Виконавча влада ґрунтуватиметься на виділенні трьох блокової системи міжнародних інституцій у кожній із сфер міжнародно-правового життя (літосфера, сфера міжнародних просторів, антропосфера, біосфера, техносфера, економічна сфера, соціосфера, ноосфера та конституційна сфера) на підставі моделі «міністерства-агентства-служби». Одним із найскладніших в плані реформування пластів буде судова система, де вважаємо за необхідне формування Конституційного Суду Конфедерації Об’єднаних Націй Землі.

Таким чином, завдання полягає у створенні структуралізованої за вищенаведеними параметрами міжнародної інституції у формі Конфедерації із достатньо збалансованим центральним елементом. Саме дана система здійснюватиме міжнародно-правове регулювання тих відносин, що сформуються. Це питання на даний момент є надзвичайно актуальним та представляє собою величезний пласт роботи, дослідження якого здійснюється з врахуванням виклику, що стоїть перед усіма: «егоїзм націй чи виживання людства?!»

Участь в підготовці доповіді брали студенти 1 курсу відділення міжнародне право А. Захарченко, А. Котова, М. Лихоляд, А. Пашинський.

Ми прекрасно усвідомлюємо складність у реалізації поставленої нами задачі і не претендуємо на визнання безумовної істинності висловлених нами речей, але вважаємо за необхідне запропонувати наш проект майбутнього міжнародно-правового регулювання відносин Людства.

1 United Nations Convention on the Law of the Sea of 10 December 1982, http://www.un.org/depts/los/convention_agreements/convention_overview_convention.htm.

2 Toman, Jiri, International Disaster Response Law: Treaties, Principles, Regulations and Remaining Gaps (April 7, 2006). Available at SSRN: http://ssrn.com/abstract=1312787 or http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.1312787

3 The freedom of the sea instituting free and open access in the oceans, conveniently elaborated by Hugo Grotius (1609) on the assumption that ocean resources were inexhaustible (there was no scarcity) and ocean property would be too difficult to defend anyway. Grotius, H. 1609. Mare liberum. Translated into French by Guichon de Grandpont. Annales maritimes et coloniales, April–May 1845.

4 Идея субсидиарности родственна децентрализации. Этот принцип стал частью Права Европейского союза как один из основных механизмов сдерживания централизации

5 Ежегодник Комиссии международного права, 1984. Нью-Йорк, 1985. Т. 2, ч. 2. С. 120.

6 Декларація Тисячоліття, 2000.

7 Див. принцип 2. Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (Декларація Ріо), що вміщує основні принципи екологічного права, прийнята на конференції Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку в червні 1992 року в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія).

8 Antonio Cassese. International Law. Second edition. Oxford University Press. – p. 83-84

9 Також існують наступні конвенції:

Женевські конвенції з морського права 1958 року;

Конвенції з охорони людського життя на морі 1960 і 1974 років;

Конвенція про міжнародні правила запобігання зіткненню суден у морі 1972 року;

Конвенція з пошуку і рятування на морі 1979 року;

Конвенція про втручання у відкритому морі у разі аварій, що призводять до забруднення нафтою 1969 року;

Конвенція про запобігання забруднення моря викиданням відходів та інших матеріалів 1972 року;

Конвенція про запобігання забруднення суднами 1973 року;

Конвенція про запобігання забруднення моря із джерел на суходолі 1974 року; Конвенція про збереження атлантичних тунців 1966 року;

Конвенція про порядок ведення промислових операцій в Північній Атлантиці 1967 року;

Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 року;

Конвенція про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав 1965 року.

10 — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 рік);

— Статут міжнародної організації цивільної авіації (Чикаго, 1944 рік);

— Угода про транзит міжнародними повітряними лініями, «про дві свободи повітря» (Чикаго, 1944 рік);

— Про міжнародний повітряний транспорт, «про п'ять свобод повітря» (1944 рік);

— Договір про відкрите небо 1992 року.

11 — Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 1929 рік і Гаазький протокол до цієї конвенції 1955 року);

— Конвенція про відповідальність авіаперевізника на міжнародних лініях (Варшава, 1929 рік);

12 — Конвенція про збитки, завдані іноземному повітряному судну і третім особам на поверхні (Рим, 1952 рік);

— Додатковий протокол до конвенції 1952 року (Рим, 1978 рік);

13 — Конвенція про злочини і деякі інші дії на борту повітряного судна (Токіо, 1963 рік);

— Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаага, 1970 рік);

— Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Монреаль, 1971 рік і Додатковий протокол до неї 1978 року).

14 Також існують наступні конвенції:

Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року;

Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979 року;

Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір, 1968 року; Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972 року.

15 Екологічні податки. Режим доступу: http://rus-finans.com/osobennosti-nalogooblojeniya-v-stranah-evropeiskogo-soyza/ekologicheskie-nalogi.php

16 Статті 23 та 25 Articles on the Responsibility of States for Wrongful Acts with commentaries, available at

http://untreaty.un.org/ilc/texts/instruments/english/commentaries/9_6_2001.pdf.

17 Україна не виняток. Новий Податковий кодекс України передбачає сплату екологічного податку – Розділ VIIІ.

18 Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/981_003

19 Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_069

20 Режим доступу: http://ukraine.uapravo.net/data/base65/ukr65735.htm

21 Режим доступу: http://www.oecd.org/document/37/0,3746,en_2649_33747_1913957_1_1_1_1,00.html.

22 Shaw, Malcom (2008). International Law (6th ed. ed.). Leiden: Cambridge University Press, p. 265

23 Международное право/ А.Н. Вылегжанин, Ю.М. Колосов, Ю.Н. Малеев, Д.К. Бекяшев и др; под ред. А.Н. Вылегжанина. – М.: Высшее образование, 2010. – С.138

24 Макаренко Є.А. Міжнародне право інформаційної безпеки: Динаміка і проблеми завершення переговорного процесу в рамках ООН // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: Інститут міжнародних відносин, 2005. – Випуск 58 (Частина ІІ). – С. 84-93.

25 Мережко Олександр. Проблеми кібервійни та кібербезпеки в міжнародному праві. // Режим доступу: http://justinian.com.ua/article.php?id=3233.

26 Макаренко Є.А. Міжнародне право інформаційної безпеки: Динаміка і проблеми завершення переговорного процесу в рамках ООН // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: Інститут міжнародних відносин, 2005. – Випуск 58 (Частина ІІ). – С. 84-93.

27 Сайт Українського центру політичного менеджменту // Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/publcontent.php3?y=7&p=58.

28 Мищенко А.В. Апргрейд в сверхлюди: Технологическая гиперэволюция человекав ХХІ веке / Предисл.Д.А. Медведева, А.А. Болонкина. Изд. 2-е, испр. и доп. – М.:Книжный дом «Либроком», 2009. – С. 25.

29 Там же, С. 26.

30 Там же, С. 26.

31 Соглашение о штаб-квартире Секретариата Договора об Антарктике // http://www.ats.aq/documents/recatt%5Catt096_r.pdf

32 Лукашук И.И. Механизм международно-правового регулирования. – К.: Издательское объединение «Вища школа», 1980. – С.138

33 UN Security Council Resolutions // http://www.un.org/Docs/sc/unsc_resolutions11.htm

34 Рекомендации ЮНЕСКО о сохранении фольклора // http://ffr.nm.ru/UNESKO-recommendation.htm

35 Хартия экономических прав и обязанностей государств // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_077

36 Evans M.D. International law. – Oxford: University Press, 2006. – P.277

37 Nowrot K. Global Governance and International Law. – Institut fur Wirtshaftsreht, 2004. –

P. 20

38 International Organization for Migration // http://www.iom.int/jahia/jsp/index.jsp

39 The World Museum Community // http://icom.museum/who-we-are/the-organisation/history.html

40 В.А.Василенко. Ответственность государств за международные правонарушения. Киев, издательское объединение «Вища школа», 1976, С.25. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: учеб. для студентов юрид. факультетов и вузов / И.И.Лукашук; Рос. Акад. Наук, Институт государства и права, Академ. Правовой ун-т. – Изд.3-е, перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – С. 374

41 Василенко В.А. Ответственность государства за международные правонарушения. – К.: Вища школа, 1976. – С.25-27

42 Василенко В.А. Ответственность государства за международные правонарушения. – К.: Вища школа, 1976. – С.31-32

43 Проект статей об ответственности международных организаций // Доклад Комиссии международного права (шестидесятая сессия (5 мая-6июня и 7 июля-8 августа 2008)) // http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pdf/intorg_responsibility.pdf.

44 Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: учеб. для студентов юрид. факультетов и вузов / И.И.Лукашук; Рос. Акад. Наук, Институт государства и права, Академ. Правовой ун-т. – Изд.3-е, перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – С. 407.

106