- •Соціокультурна зумовленість філософії
- •2. Філософське мислення та його специфіка
- •Своєрідність предмету філософії
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення
- •10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29. Основні рівні буття.
- •32. Некласична онтологія: загальна характеристика.
- •38. Глобальні проблеми сучасності
- •41. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність»
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •46. Феноменологічна концепція свідомості
- •48. Евристична і творча функції інтуїції
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу
- •61. Функції мови
- •64. Об’єкт і предмет філософії історії
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Суспільне і соціальне у філософії.
- •68. Основні характеристики суспільства
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства
- •73) Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу
- •75) Цінності як ядро духовного світу
- •76) Гуманізм філософії
- •77) Поняття філософії економіки
- •78) Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79) Поняття власності та її форми
- •86. Масова культура, контркультура і антикультура
- •87. Поняття цивілізації
- •87. Поняття цивілізації
- •88. Традиції і новаторство в культурі
- •89. Співвідношення національного і загальнлюдського у культурі
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
41. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність»
Людина – унікальне творіння природи, яке наділене культурними, моральними та психічними рисами. Природа людини є суперечливою, проте людина – істота цілісна. У людини є інстинкти, потяги, а також розум та свідомість. Людина здатна до добра і зла, прекрасного та потворного, скеровує свої дії.
Релігійно-філософський погляд: людина – Боже створіння;
Новий час: людина – це та, що здатна мислити;
Марксизм: людина – це та, що здатна до праці.
У 20 ст. Кассірер виокремив три розуміння людини:
Релігійне (як недосконала істота);
Філософське (абсолютне пізнавальне «я»);
Наукове (вершина еволюції живих істот).
Вади людини:
Людина як біологічна істота слабша за інших тварин, проте вона стає сильнішою за них;
Немає природжених інстинктів, які забезпечують виживання, проте вона наділена здатністю гнучкої адаптації;
Не народжена довершеною істотою, а стає такою.
Людина є унікальною істотою, що ставить перед собою такі питання: яке місце та призначення людини у світі?, які характерні риси роблять її індивідуальністю?
АРИСТОТЕЛЬ: людина – полісна істота (акцент на суспільному, а не індивідуальному);
ДЕКАРТ: людина – мисляча істота.
ЛІННЕЙ: людина – істота розумна;
ЯСПЕРС: людина знає, що вона є;
ГЕЙЗІНГ: людина – це та, що грає.
Феномен людини є далеким від свого завершення.
Теорії походження людини:
Міфологізм: людина має спільного предка – тотема. Вона є породженням матері-землі та батька-неба. У Вавилоні людина є результатом поєднання глини та крові, У Греції Прометей створив людину з глини та сліз.
Релігійна: людина є породженням пороху земного.
Космічна: є насіння життя, яке за допомогою космічного пилу було занесено на планету; космічні прибульці залишили на світі своїх представників; життя на Землі є реалізацією особливої космічної енергії. В сучасній космології домінує антропологічний принцип – увесь світ еволюціонував до думаючої істоти – людини.
Уволюційна: абсолютизація земної історії людини. Людина є найдосконалішою ланкою у розвитку живих істот. Людина характеризується вертикальним прямоходінням та звільненими верхніми кінцівками. Становлення людини відбувається за допомогою праці. Виготовлення знарядь праці зумовило розвиток свідомості.
Штучна: це освоєння навколишнього простору та клонування. Людина існує у взаємодії з силами природи. Людина адаптується до природи через суспільство. Якщо людина втрачає зв'язок із суспільством, то вона гине.
Становлення людини відбувається через засвоєння цінностей. Людина – це суперечлива єдність природного, соціального та духовного. Природне – це генетичні явища, нервово-мозкові, електрофізіологічні процеси, які властиві людському організму. Соціальне – це особистість людини. На основі соціального формується духовна сутність. Духовно розвинена людина – це та, яка багато знає та ще більше розуміє, у своїй діяльності вона спирається на істину, добро, красу, у якої переважають духовні потреби.
Отже, людина – це душевно означена, природно-соціальна істота, яка:
Особливий тип тілобудови;
Наявність душі;
Наявність свідомості;
Суспільність;
Дієвість.
Людина – природно-соціальна істота, якісно новий або особливий ступінь розвитку, здатна до свідомої саморегуляції, завдяки чому вона стає суб’єктом суспільно-історичної діяльності та культури.
Індивід – це одиничне та відмінне від маси, так позначається буття окремої людини. Кожен індивід не лише діє самостійно, а й взаємодіє з іншими індивідами.
Індивідуальність розглядається через поняття індивіда (Леонтьєв, Конт) або через поняття особистість (Фромм, Тостих). Робиться акцент на особливі, неповторні риси людського індивіда.
Платонов: індивідуальність – це система особливостей людини як індивіда, людини та особистості. Тобто мова йде про ієрархічну єдність системних якостей:
Сомато-морфологічна індивідуальність (відбитки пальців);
Біохімічна індивідуальність – це несумісність тканин, алергії;
Фізіологічна – спільність з безхребетними;
Процесуально-психічна;
Змістовна психологічна індивідуальність – взаємодія зі світом;
Соціально-психологічна індивідуальність – продукт спілкування між поколіннями.
Індивідуальність – це розв’язання проблем між природним та соціальним в лбдині.
Ананьєв: індивідуальність – це найвища ланка в тріаді індивід – особистість.
Особистість розглядається через наявність свідомості та здатності до трудової діяльності. Особистість – це носій свідомості. Особистість – аспект внутрішнього світу людини, що характеризується унікальністю та відкритістю, реалізацією у самопізнанні та само створення у артефактах культури. Людина стає особистістю в результаті соціалізації, оскільки людина не може перебувати поза соціумом. Особистість, її внутрішній світ не існують поза системою суспільних відносин. Особистість – це не просто соціальний аспект людини, результат впливу суспільства на особу, а соціально сформована якість суб’єктивності, коли індивід може проявити себе соціальним суб’єктом, суб’єктом індивідуальності та соціального життя.
Особа – це учасник суспільних відносин.