Тема 12. Регулювання та стимулювання інноваційної діяльності

Поняття про державну інноваційну політику і принципи її формування. Види державної інноваційної політики. Інструменти державного регулювання інноваційної діяльності. Регулювання та стимулювання інноваційної діяльності на рівні підприємства.

Оскільки інноваційні процеси мають великий вплив на соціально-економічний розвиток суспільства в цілому, то, успішна інноваційна діяльність неможлива без державної підтримки, без ефективної інноваційної політики держави.

Суть інноваційної діяльності визначена Законом України «Про інноваційну діяльність» та ст. З Закону України « Про інве­стиційну діяльність», які передбачають:

- випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково-технічних програм з ве­ликими строками окупності витрат;

- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення і якісних змін у стані продуктивних сил;

- розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої техно­логії, призначеної для поліпшення соціального і економічно­го становища.

Здійснення цих функцій можна забезпечити шляхом регулю­вання і стимулювання державою інноваційної діяльності таким чином, щоби підприємства (фірми), галузі, наукові і науково-дослідні організації були зацікавлені у розробці і впровадженні інновацій у виробничу практику.

Державна інноваційна політика — це сукупність науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та інших заходів, пов'язаних з просуванням нової чи поліпшеної продукції на ринок збуту. Інноваційна політика є ширшим поняттям, ніж науково-технічна, яка традиційно пов'язана з вибором пріоритетів у науці та техніці. Інноваційна політика поєднує науку, техніку, підприємництво, економіку та управління; охоплює виробництво, банки, науково-технічні кадри.

Загальні принципи формування державної інноваційної політики такі:

• урядова підтримка фундаментальних досліджень;

• свобода наукової та науково-технічної творчості;

• правова охорона і патентний захист інтелектуальної власності;

• інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти;

• підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;

• конкуренція ресурсів на пріоритетних напрямках НДДКР;

• створення загальногосподарського інноваційного клімату, заохочення поновлення капіталу особливими пільгами при впровадженні нових видів обладнання, сировини, матеріалів, енергії, що раніше не використовувались у виробництві;

• заохочення розвитку відсталих районів і стримування росту існуючих агломерацій;

• стратегія підготовки і перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей у виробництві;

• розвиток міжнародного наукового співробітництва.

За рівнем і формами підтримки інноваційної діяльності у світовій практиці розрізняють державні стратегії активного втручання, децентралізованого регулювання та змішані.

При централізованій політиці держава звертається до твердих ди­рективних заходів для організації робіт (Японія, Франція, Нідерланди).

Децентралізованій політиці відповідає більш складний механізм, при якому ведуча роль у виборі пріоритетів належить суб'єктам гос­подарської діяльності, а державі надається роль із забезпечення не­обхідних умов їхньої діяльності (США, Великобританія). Змішаної політики дотримуються країни зі значною вагою держав­ного сектора економіки (Швеція), при якому застосовується централі­зована політика, а стосовно приватного сектора — децентралізована.

Ряд науковців вирізняє 4 типи інноваційної політики

Розрізняють 4 типи інноваційної політики:

1. Інноваційна політика «технологічного поштовху». Ця політика пов'язана з визначенням державою пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки.

2. Інноваційна політика ринкової орієнтації. Пов'язана з використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і вибору напрямів розвитку науки та техніки. При цій політиці обме­жена роль держави в стимулюванні інноваційної діяльності.

3. Інноваційна політика соціальної орієнтації. Ця політика стосується соціального регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішень базується на соціально-політичних рішеннях. Ця політика ніколи не використовувалась самостійно, але окремі її елементи відображені в розвитку різних країн.

4. Інноваційна політика, яка націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Ця політика пов'язана із впливом передової технології на вирішення соціально-економіч­них проблем, на зміни галузевої структури, на рівень життя.

Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий: різні автори включають в неї різні державні заходи, що так чи інакше стимулюють інноваційну активність.

Важливими засобами державного регулювання інноваційної діяльності — інструментами державної підтримки інновацій­ної діяльності мають бути:

- національні науково-технічні програми;

- державне замовлення в науково-технічній сфері;

- державна науково-технічна експертиза;

- бюджетне фінансування інноваційних процесів;

- патентно-ліцензійна діяльність;

- стандартизація та сертифікація продукції в науково-техніч­ній сфері;

- формування науково-технічних кадрів;

- створення системи науково-технічної інформації.

Інноваційна політика уряду містить такі форми державного стимулювання інноваційної діяльності:

- пряме фінансування;

- надання індивідуальним винахідникам безпроцентних банківських субсидій;

- створення венчурних інноваційних фондів, що користуються податковими пільгами;

- зниження державних патентних засобів для індивідуальних винахідників;

- право на прискорену амортизацію обладнання;

- створення мережі технопарків і технополісів;

- цілеспрямоване субсидування державою дрібного інноваційного бізнесу у формі дотацій (грантів);

- пільгове оподаткування прибутку, що отримується від реалізації наукових розробок;

- право об'єднання капіталів для спільного проведення НДДКР;

- звільнення від імпортних митних тарифів на майно наукових організацій, яке ввозиться до країни й необхідне для проведення наукових розробок;

- податкові пільги для стимулювання вкладень у дрібний інноваційний бізнес;

- право фірм на отримання безкоштовних ліцензій на використання створених у наукових центрах винаходів і відкриттів.

Нормативно-правова база інноваційної діяльності містить у собі нормативні акти трьох рівнів:

—законодавчі ( акти вищої сили: конституційні закони, укази Президента);

— підзаконні (урядові постанови, що включають і відомчі акти);

—локальні (акти індивідуального характеру, різноманітні ци­вільно-правові договори та адміністративні акти учасників інно­ваційної діяльності).

Найвагомішими з законів в плані активізації інновацій у підприємницькій сфері є Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяль­ності технологічних парків» від 16 липня 1999 року та Закон Ук­раїни «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року. Саме в останньому з них, без перебільшення, передбачені найваж­ливіші економічні стимули — гарантії та пільги суб'єктам інно­ваційної діяльності (СІД). Найважливішими з них є такі:

- можливість повного без відсоткового кредитування за раху­нок коштів відповідних бюджетів;

- компенсація відсотків за кредитування інноваційних проек­тів, які сплачують СІД комерційним банкам, за рахунок бюд­жетних коштів;

- можливість застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3 (при річній нормі амортизації 20%);

- пільговий режим оподаткування інноваційної діяльності, який передбачає залишення у розпорядженні СІД 50 відсот­ків ПДВ з операцій продажу товарів (робіт, послуг), пов'яза­них з виконанням інноваційних проектів, та 50 відсотків по­датку на прибуток від виконання цих проектів, з умовою, що дані кошти будуть спрямовані виключно на фінансування інноваційної діяльності;

- застосування пільг зі сплати земельного податку (зменшення ставки на 50 відсотків).

Регулювання інноваційної діяльності з боку держави здійс­нюється на правовій основі завдяки стимулюванню нововведень у практичну діяльність. По-друге, розвитку інноваційного процесу сприяє конкурентне середовище. Без своєчасного введення новацій у підприємницьку діяльність підприємство може стати банкрутом.

Крім стимулювання інноваційної діяльності на державному рівні, застосовуються різноманітні методи (прямі і непрямі) і на рівні окремих підприємств (фірм). Вони використовуються з урахуванням особистих здібностей дослідників, що впливають на продуктивність їх творчості.

В основу стимулювання інноваційної активності компанією покладено такі принципи:

- розкріпачення ініціативи;

- усебічна підтримка новаторства вищим керівництвом;

- простота і чіткість патентних процедур;

- швидкість і гласність розгляду заявок;

- заохочення подання як індивідуальних, так і групових заявок (нагородження, присвоєння почесних титулів і звань; публі­кація результатів у бюлетенях).

Для заохочення винахідництва кожна країна розробляє певну систему стимулів, яка створює сприятливі організаційні, творчі та психологічні умови.

Зростанню ефективності стимулювання інноваційної діяль­ності сприяють складні організаційні умови, а саме:

- розширення повноважень кваліфікованого персоналу у прий­нятті рішень на робочому місці;

- гнучкі режими роботи;

- довіра в розпорядженні матеріальними й інформаційними ре­сурсами;

- створення умов для заняття дослідницькою роботою: інже­нерні кадри дістають змогу використовувати до 10-15% робо­чого часу на пошукові роботи, не включені до плану НДР (на­уково-дослідні роботи);

- у багатьох компаніях формуються «ризикові фонди», на кош­ти яких створюються спеціальні підрозділи з розробки особ­ливо важливих винаходів (так званий внутрішній венчур);

- різноманітні форми організації та винагороди подання ідей: технічні відділи, які відповідають за патентування ідей та збір передової науково-технічної, інноваційної інформації, ради з винаходів, комісії експертів, огляди, виставки, системи про­позиції.

Стимулювання інноваційної діяльності — це процес впливу на людей з метою досягнення загальних цілей підприємства. До загальних цілей підприємства можна віднести: конкурентне чи технологічне лідерство підприємства, утримання ринкових пози­цій, виробництво нової продукції і задоволення попиту споживачів та ін. Форми і методи стимулювання інноваційної діяльно­сті на підприємстві можна поділити на три групи:

1. пряме стимулювання : розмір заробітної плати; надбавки; премії; різноманітні пільги зі страхування на випадок хвороби, з пенсійного забезпечення; заохочення;

2. непряме стимулювання: надання наукової самостійності дослідникам; свобода спілкування між спеціалістами; терпимість до невдач дослідників; розвиток неспеціалізованої кар'єри; заохочення новаторської ініціативи; професійне зростання; формування суспільної думки ( забезпечення максимально сприятливого середовища для наукового пошуку);

3. негативне стимулювання: переведення працівника на нижчу посаду; зменшення заробітної плати; позбавлення пільг.

Питання для обговорення

1. Суть і спрямованість інноваційної політики держави.

2. Суть правових аспектів інноваційної діяльності.

3. Закон України «Про інвестиційну діяльність» про суть і мету здійснення інноваційної діяльності в Україні.

4. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності.

5. Внутрішнє регулювання та стимулювання інноваційної діяльності.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

ТЕСТИ

1. Державна інноваційна політика — це:

а) сукупність науково-технічних, виробничих, фінансово-збу­тових та інших заходів, пов'язаних з виробництвом та просуван­ням на ринок нової продукції;

б) політика, яка пов'язана з вибором пріоритетів у науці та техніці;

в) регулювання інноваційної діяльності на рівні держави.

2. До стимулюючих чинників інноваційної діяльності відносять:

а) розвиток товарно-грошових відносин;

б) конкуренцію на ринку;

в) безробіття.

3. Державна інноваційна політика «технологічного поштов­ху» пов'язана з:

а) використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і вибору напрямів розвитку науки та техніки;

б) участю держави у визначенні пріоритетних напрямів розви­тку науки та техніки;

в) соціальним регулюванням наслідків науково-технічного прогресу.

4. До інструментів державної підтримки інноваційної діяль­ності не належать:

а) науково-технічна експертиза;

б) державне замовлення;

в) патентно-ліцензійна діяльність;

г) лізинг.

5. Державна інноваційна політика ринкової орієнтації пов 'язана з:

а) використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і вибору напрямів розвитку науки та техніки;

б) участю держави у визначенні пріоритетних напрямків роз­витку науки та техніки;

в) соціальним регулюванням наслідків науково-технічного прогресу.

6. Національним органом, що здійснює і координує роботу із і сертифікації продукції в Україні, є:

а) Державний комітет України з питань стандартизації, метрології і сертифікації;

б) Державна комісія при Уряді України з питань стандартизації, метрології і сертифікації;

в) Державна палата з питань сертифікації і стандартизації України;

г) Антимонопольний комітет України;

ґ) правильні відповіді «а» і «б».

7. Сертифікат продукції— це документ, що:

а) необхідний лише для захисту права власності на продукцію;

б) дозволяє купувати продукцію;

в) свідчить про рівень якості продукції;

г) пред'являється покупцю під час продажу продукту;

ґ) передбачає реалізацію на біржі через визначений час за ви­значеною ціною.

8. До загальних умов, що включаються в основну частину дого­вору з приводу інноваційного продукту, належать такі положення:

а) предмет договору і кількість продукту;

б) відповідальність сторін;

в) назва договору;

г) форс-мажорні обставини;

ґ) підписи сторін (партнерів).

9. Правове регулювання відносин, що виникають у процесі ре­алізації економічних інтересів партнерів, покладено на особливу галузь права, а саме:

а) договірне право;

б) цивільне право;

в) господарське право;

г) адміністративне право;

ґ) міжнародне право.

10. Які з нижченаведених нематеріальних ресурсів не є об'єк­тами промислової власності:

а) товарні знаки і знаки обслуговування;

б) раціоналізаторські пропозиції;

в) винаходи;

г) корисні моделі;

ґ) промислові зразки.

11. Об'єктом винаходу може бути:

а) продукт (устрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітини, рослини чи тварини);

б) конструктивне використання устрою;

в) художнє виконання конкретної форми виробу;

г) організаційне рішення;

ґ) усі відповіді правильні.

12. Винаходом може бути технічне рішення, що має:

а) істотну новизну і практичну корисність;

б) істотну новизну, певну технічну ознаку і практичну корисність;

в) винахідницький рівень і є новим;

г) новизну, оригінальність і є промислово придатним;

ґ) оригінальність, визначену технічну ознаку і дає позитивний ефект.

13. Об'єктом корисної моделі може бути:

а) продукт (устрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин, рослин і тварин);

б) засіб і процеси;

з) конструктивне використання устрою;

г) винахід;

ґ) промисловий зразок.

14. Художнє виконання конкретної форми виробу визнається промисловим зразком, якщо воно є:

а) новим і придатним до промислового виготовлення;

б) промислово придатним і таким, що має винахідницький рівень;

в) новим, оригінальним і придатним до промислового виго­товлення;

г) істотно новим;

ґ) придатним до промислового виготовлення з позитивним ефектом.

15. Товарний знак фірми має бути:

а) оригінальним, зареєстрованим і мати зображення, загальновживані для позначення товарів визначеного виду;

б) оригінальним і мати правовий захист;

в) індивідуальним, що впізнається, привабливим для спожива­чів і мати правовий захист;

г) оригінальним, що впізнається, і привабливим для споживача;

ґ) привабливим для споживача.

16. Раціоналізаторська пропозиція — це:

а) технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства або установи, яким воно надано;

б) істотно нове технічне рішення, придатне для промислового виготовлення на підприємстві;

в) оригінальне і придатне для промислового виготовлення технічне рішення;

г) конкретне рішення технічного завдання, що є істотно новим і промислово придатним;

ґ) розв'язання загального технічного завдання.

17. Нематеріальні активи — це:

а) реалізація права власності на нематеріальні ресурси підітриємства;

б) виключне право використання об'єктів промислової й інтелектуальної власності, інших нематеріальних ресурсів;

в) права на використання об'єктів промислової й інтелектуальної власності;

г) усі майнові права;

ґ) складові потенціалу підприємства, спроможні приносити економічну користь протягом тривалого часу, для яких відсутня матеріальна основа одержання прибутку.

18. Які об'єкти нематеріальних ресурсів не мають спеціального правового захисту:

а) товарні знаки і знаки обслуговування;

б) раціоналізаторська пропозиція;

в) винахід;

г) корисна модель;

ґ) промисловий зразок.

19. Патент — це:

а) документ, що дає суб'єкту підприємницької діяльності пра­во використовувати зазначене в патенті технічне рішення;

б) виключне право на використання зазначеного в патенті технічного рішення;

в) документ, виданий державним органом, що дає суб'єкту підприємницької діяльності виключне право використовувати за­значене в патенті технічне рішення;

г) документ, виданий державним органом, що дає особі або орга­нізації право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;

ґ) документ, що закріплює юридичні права на використання технічного рішення.

20. Право власності на винахід (корисну модель) засвідчується:

а) патентом;

б) ліцензією;

в) авторським посвідченням;

г) спеціальним рішенням спеціалістів;

ґ) актом приймання винаходу до використання.

21. Право використовувати найменування місця походження товару з рекламною метою мають:

а) усі суб'єкти підприємницької діяльності;

б) усі суб'єкти підприємницької діяльності, що зареєстрували місце походження товару;

в) лише ті суб'єкти підприємницької діяльності, що першими одержали свідоцтво про реєстрацію найменування місця похо­дження товару з аналогічними властивостями;

г) будь-який суб'єкт, що зареєстрував місце походження товару;

ґ) правильна відповідь відсутня.

22. Правовий захист місця походження товару виникає на підставі його реєстрації й одержання суб'єктом підприєм­ництва:

а) патенту;

б) ліцензії;

в) свідоцтва;

г) авторського посвідчення;

ґ) акта приймання до виготовлення і користування.

23. Передавання права на використання нематеріальних ре­сурсів власником цього права іншій зацікавленій особі здійсню­ється у формі:

а) патенту;

б) ліцензії;

в) свідоцтва;

г) авторського посвідчення;

ґ) акта приймання до виготовлення і користування.

24. Об'єктом безпатентної ліцензії є:

а) промисловий зразок;

б) винахід;

в) виробничий досвід;

г) ноу-хау;

ґ) відкриття.

25. Нематеріальні активи підприємства оцінюються за їх­ньою собівартістю, якщо:

а) нематеріальні активи створені самим підприємством і є його власністю;

б) нематеріальні активи купуються в процесі діяльності під­приємства;

в) підприємство купує ліцензію на використання ноу-хау;

г) керівництво підприємства вирішило продати які-небудь свої нематеріальні активи;

ґ) правильної відповіді немає.

26. Мотивацією винаходів і нововведень найчастіше є:

а) людська цікавість;

б) бажання заробити більше грошей і просунутися в суспільстві;

в) бажання краще й ефективніше виконати роботу;

г) усе попереднє;

ґ) нічого з попереднього.

ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Назвіть 4 варіанти державної інноваційної політики та наве­діть приклади країн, що їх використовували.

Завдання 2

Виберіть з перелічених нижче положень зовнішні (*) і внут­рішні {**) мотиви для інноваційних розробок:

1. Насичення ринку існуючими товарами.

2. Прискорення науково-технічного прогресу.

3. Прагнення збільшити зростання продажів.

4. Необхідність пристосувань і структурних змін у галузях промисловості.

5. ІІрагнення збільшити ринкову частку і кінцеву прибутковість.

6. Прагнення збільшити конкурентоспроможність на ринку.

7. Необхідність згладжування кон'юнктурних коливань.

8. Поліпшення конкурентоспроможності на ринку.

9. Зменшення ризику, пов'язаного з обмеженим товарним асортиментом.

10. Зміна переваг споживачів.

11. Вихід на нові для фірми ринки.

Завдання 3

Коротко визначіть сфери застосування державного впливу на інноваційний процес.

Завдання 4

Скільки може бути розумних пояснень наукової ідеї?

Завдання 5

У паспорті нового товару зазначено: «Гарантія на три роки». Що це означає в Японії та в Україні?

Завдання 6

Назвіть мікроекономічні причини необхідності державної під­тримки інноваційної діяльності.

Завдання 7

Визначіть характерні риси сучасної податкової політики щодо інноваторів. Доповідь побудуйте так, щоб ці риси можна було поділити на ті, що сприяють інноваційній діяльності, та ті, що перешкоджають їй.

Завдання 8

Які законодавчі акти регулюють інноваційну діяльність?

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Авторське право — сукупність національних та міжнародних юридичних норм, що регулюють відносини, які пов'язані із створен­ням і використанням наукових результатів, технічних і технологічних розробок, науково-технічних проектів, нових товарів, творів літера­тури та мистецтва; всі ці юридичні норми поширюються на сферу інновацій та інноваційних процесів; норми міжнародного авторсько­го права регулюються міжнародними концепціями з охорони ав­торських прав.

Бенчмаркінг інновацій- вивчення бізнесу інших підприємців з метою виявлення основоположних характеристик для розробки власної інновації.

Бізнес-план інновацій — документ, що представляється інвестору інноваційного проекту (або іншому його учаснику) і вміщує основні характеристики проекту, обгрунтування доцільності його реалізації, економічної ефективності та інших переваг нововведення.

Бранд інновації- система характерних (матеріальних і нематеріальних) властивостей нового продукту або операції, яка формує свідомість споживача і визначає на ринку місце цієї інновації, а також її продуцента або продавця.

Бранд-стратегія –комплекне пророблення іміджу господарюючого суб’єкта на основі просування його брандів на ринку.

Венчурна (ризикова) фірма — (від англійського — ризи­кувати) інноваційна фірма, що здійснює свою діяльність за участю венчурного (ризикового) капіталу.

Венчурний (ризиковий) капітал — капітал, що вкладається в захо­ди, пов'язані з підвищеним ризиком при розробці й організації ви­робництва нового продукту або впровадженні нової технології.

Взаємодія «наука - виробництво - споживання» - структурні ланки ланцюга, котрий іде від наукової діяльності до техніко-внробничої та маркетингової, історичний генезис взаємозв'язку науки з технікою, виробництвом, споживанням. Але розвиток науки визначається не тільки потребами технічного прогресу, а й соціальними потребами.

Винахід- новий механізм, прилад, апарат, яке-небудь пристосування , що створені людиною.

Високі технології - технології, які стануть визначальними у постіндустріальному суспільстві, наприклад, біотехнології, робототехніка, штучний інтелект.

Відкриття — науковий результат особливо видатного характеру, який вносить радикальні зміни в рівень знань; розкриває раніше невідомі закономірності, властивості та явища матеріального світу; здійснює істотний вплив на хід НТП і розвиток цивілізації: служить джерелом нових винаходів.

Гіпотеза- судження про причинний зв’язок явищ, висувається переважно в процесі інтуїтивного мислення, завдяки чому здійснюється стрибок від теоретичногознання до практики.

Глобалізація суспільного розвитку - планетарна взаємозалежність всіх країн і регіонів світу. В економічний, політичний, науково-технічний обіг втягнуте все людство, уся планета з космічним простором, що її оточує. Причини глобалізації такі: розширення міжнародної діяльності, створення альянсів в сфері виробництва наукових досліджень і т.ін.

Гудвіл – грошова оцінка іміджу фірми, її ділових зв’язків на ринку.

Гуртки якості - форма групової творчості. Виникли в Японії 1962 року як метод новаторства, творчого пошуку, ділової активності і саморозвитку працівника.

Диверсифікація - термін виник у 50-х роках, поєднання широкого кола видів діяльності, по­ширення номенклатури продукції, введення нових продуктів, зміню­вання однієї чи кількох властивостей продукту (позначка дивер­сифікації — пристосування продукту до різних потреб клієнта).

Диференціація як конкурентна перевага — здатність забезпечити покупця унікальною і більшою цінністю в вигляді нової якості продукту-товару, його особливих споживчих властивостей чи особливо­го післяпродажного обслуговування.

Диверсифікація продукту - це введення нових продуктів, варіації продукту - змінювання однієї чи кількох властивостей продукту, вже пропонованого на ринку. Мета диверсифікації — пристосування продукту до різних потреб клієнта.

Дисконтування – метод приведення майбутньої вартості грошей до їх вартості в поточному періоді.

Довгострокові (сталі) тенденції - ознаки росту чи занепаду в конкретній фірмі, галузі чи економіці в цілому, що спостерігаються протягом тривалого періоду часу.

Дослідно-конструкторські розробки (ДКР) - конструювання, випробування та впровадження наукових досягнень у виробництво. Мета ДКР - створення зразків нової техніки, їх випробування, обробка технології виготовлення.

«Дологічні» передумови досліджень - художньо-образна основа інтелектуальної діяльності мислення: асоціативні здібності, інтуїція, які, як показує історія великих відкриттів, дають поштовх до наукової творчості і допомагають у пошуках.

«ЕВРИКА» - західноєвропейська програма, прийнята 1985 року за ініціативою Франції . В здійсненні програми беруть участь 19 держав. Мета «ЕВРИКИ» - стимулювати розвиток передових напрямків НТП у західноєвропейських країнах, аби підняти їх конкурентоздатність на світових ринках наукомісткої продукції.

Експертиза інноваційного проекту — розгляд експертом (групою експертів) доцільності інновації в цілому або її окремих аспектів, а також шляхів ефективної реалізації інноваційних процесів.

ЕСПРІТ - Європейська стратегічна програма досліджень у сфері технологій інформаційних систем. Прийнята 1984 року на 10 років. У рамках програми виконувалось 105 наукових проектів.

Ефективність нововведень - оцінюється економічним та соціальним ефектом. Економічний ефект полягає в тому, що можна випускати принципово нову більш якісну продукцію, що задовольняє нові потреби. Соціальний ефект полягає в якісному змінюванні умов праці, рівня життя.

Інженерні центри - нові організаційні утворення, що виникають на базі університетів США за фінансової підтримки уряду для стимулювання розробки нових технологій. Створено 6 інженерних центрів: центр робототехніки при Каліфорнійському університеті; центр зв'язку при Колумбійському; центр системних досліджень при Мерілендському і Гарвардському університетах; центр композитивних матеріалів при університетах Деловера й Даткерському; біотехнічний центр при Массачусетському технологічному інституті; центр проблем штучного інтелекту при університеті Пердью. Інженерні центри виконують дві основні функції: дослідження фундаментальних закономірностей, що лежать в основі принципово нових, таких, які не існують у природі, штучних систем (наприклад, концепція штучного зору, дотику, самоконтроль); підготовка нового покоління інженерів, які володіють необхідним рівнем кваліфікації і широким науково-технічним світоглядом.

Інжиніринг (від лат. — винахідливість) — надання ком­плексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічного ха­рактеру для доведення науково-дослідних і дослідно-конструкторсь­ких робіт (НДДКР) до стадії виробництва. Основний перелік інжинірингових послуг включає маркетингове дослідження, прив'яз­ку проекту до конкретних умов, проведення тендерів; нагляд за виго­товленням устаткування та будівельно-монтажними роботами; допо­мога в підготовці персоналу; пуск об'єкта в експлуатацію "під ключ"; консультації після введення об'єкту. Інжинірингові фірми залучають інші організації, що дозволяє ім виконувати дуже складні і мас­штабні проекти.

Ініціація- діяльність, що полягає в виборі цілі інновації, постановці завдання, пошуку ідеї інновації, її техніко-економічного обгрунтування і в матеріалізації ідеї.

«Інкубатор» - ця структура спеціалізується на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних (венчурних) фірм, які розробляють оригінальні науково-технічні ідеї. Інкубатор надає малим фірмам приміщення, устаткування, інформаційні, консалтингові послуги. Інкубатор не потребує бюджетних асигнувань, самоокупність забезпечується за рахунок його участі у майбутніх прибутках цих інноваційних фірм.

Інноватика — галузь науки, що вивчає різні проблеми теорії інно­вацій, зокрема, проблеми створення новин, реалізації нововведень, організаційного забезпечення інноваційних процесів.

Інновації, нововведення — новостворені (застосовані) і (або) вдо­сконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністратив­ного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна активність – комплексна характеристика інноваційної діяльності фірми, що включає ступінь інтенсивності здійснюваних дій і їх своєчасність, здатність мобілізувати потенціал необхідної кількості та якості.

Інноваційна дифузія - рівень сприйняття та розповсюдження новини. Створення умов для тиражування нововведень.

Інноваційна діяльність - спрямована на пошук можливостей, котрі забезпечують практичне використання наукового, науково-технічного результату та інтелектуального потенціалу з метою одержання нового чи покращеного продукту, способу його виробництва та задоволення суспільних потреб у конкурентоздатних товарах та послугах. Це діяльність, яка спрямована на пошук можливостей інтенсифікації виробництва та задоволення суспільних потреб у товарах і послугах за рахунок використання науково-техніч­ного та інтелектуального потенціалу.

Інноваційна доктрина – система базових положень, вироблених керівництвом держави (регіону, галузі, великої корпорації) і таких, що визначають політику держави в даному напрямку.

Інноваційна ідея - новаторський продукт інтелектуальної діяльності фахівців високої кваліфікації.

Інноваційна інфраструктура — сукупність організацій та підпри­ємств ( фінансових, консалтингових, маркетингових, інформаційно-комунікативних, юри­дичних, освітніх тощо), що обслуговують інноваційну діяльність і сприяють активізації науково-виробничних зв'язків у ринкових умовах; інноваційна інфраструктура виникає в процесі поглиблення суспільного поділу праці в науково-технічній сфері.

Інноваційна політика держави - вплив держави на інноваційну діяльність з допомогою відповідного правового та економічного механізму. Держава здійснює заходи щодо захисту національного ринку, створення інноваційного потенціалу. Серед моделей державної інноваційної політики розрізняють дві: американську та японську. Стратегії інших країн є їх різновидами. Основні розбіжності - в рівні державного регулювання інноваційної діяльності. Основні напрямки інноваційної державної політики для всіх країн такі: державні прямі та побічні стимулювання розвитку науки та техніки; освоєння їх результатів; стратегія підготовки та перепідготовки кадрів; формування інфраструктури суспільного клімату, котрий забезпечує розвиток інноваційних процесів.

Інноваційна продукція — нові конкурентоспроможні товари чи по­слуги, що відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Інноваційна сфера - система взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоздатної продукції та послуг і розвиненої інфраструктури.

Інноваційні проекти - це складні програми, створені для впровадження технічних, технологічних або інших новин, що їх здійснюють наукові та проектні заклади в певний проміжок часу.

Інноваційний лаг – проміжок часу між виникненням новини і втіленням її у нововведення.

Інноваційний менеджмент - сукупність організаційно-економічних, психологічно-соціальних методів, форм та способів управління всіма стадіями інноваційного процесу. Інноваційний менеджмент - це такий спосіб дій, при якому інноваційний процес дістає сприятливі умови для свого розвитку. Інноваційний менеджмент - це управління змінами.

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, техно-поліс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) — підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інно­ваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошо­вому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг.

Інноваційний потенціал держави - сукупність засобів та можливостей у галузі освіти та виробництва, котрі втілюють найновіші досягнення НТП. Показники інноваційного потенціалу: обсяг нагромаджених теоретичних та практичних знань у різних галузях суспільної діяльності; здатність використовувати та розповсюджувати знання; наявність підготовлених кадрів високої кваліфікації в галузі науково-технічної та практичної діяльності; матеріально-технічної і фінансової бази науки для проведення дослідів, експериментів з упровадження ідей нової техніки, продуктів, технологій, організаційно-управлінських форм та методів з підготовки кадрів, розробок та розповсюдження інновацій. Інноваційний потенціал визначає можливості розвитку науки в майбутньому, забезпечує лідерство держави на світовій арені.

Інноваційний продукт — результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, вста­новленим цим Законом („ Про інноваційну діяльність”).

Інноваційний процес — це процес створення, розповсюдження та втілення новини, яка задовольняє нові суспільні потреби. Складається із окремих стадій, котрі відрізняються організацією праці, управління, фінансуванням стадій інноваційного процесу, що являє собою єдиний потік.

Інноваційний розвиток - розвиток науки, техніки, досвіду, знань. Це процес, у перебігу якого наукова ідея доводиться до практичного використання.

Інновація управління - процедури управління, заходи, інформаційні системи, організаційної структури, які вперше застосовуються на підприємстві.

Інтеграція - процес об'єднання виробництва, науки, господарських, дослідних установ, соціальної сфери.

Інтелектуальний продукт - продукт інтелектуальної діяльності, який є товаром в умовах ринку. Інтелектуальний продукт - знання, теорії, відкриття, винаходи.

Інтернаціональність науки - результати фундаментальних досліджень досить швидко стають відомі в світі і знаходять широке використання.

Інерція поведінки - адаптивний механізм пристосовування, який діє за затвердженим зразком поведінки. Інерція поведінки закріплюється в популяції як успадковувана риса.

Інсайт – усвідомлення рішення деякої проблеми. Суб’єктивно інсайт відчувають як несподіване осяяння, збагнення.

Інтегральне проектування – метод організації інноваційного процесу, що об’єднує всі види робіт пов’язаних зі створенням нового виробу.

Квазімодель – ряд концепцій, що дозволяють зробити більш точні прогнози, чим прогнози, що отримані за допомогою метафор або аналогій, але менш точні порівняно до прогнозів на основі моделей.

Кластер технологій — сукупність базисних нововведень, які виз­начають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу (кластер складає основу довгих технологічних хвиль і змінюється з появою нової сукупності радикальних новин).

Комплексний науково-технічний прогноз — вірогідне судження про систему пріоритетних цілей, тенденцій можливого і бажаного науково-технічного розвитку об'єкта прогнозування, найбільш ефек­тивні шляхи вирішення ключових проблем цього розвитку, необхідні для цього ресурси і організаційні заходи.

Конкуренція - боротьба між товаровиробниками за більш вигідні умови виробництва та збуту товару. З точки зору інноваційного процесу конкуренцію можна поділити на функціональну, видову, предметну.

Конкурентоспроможність новини — переважання техніко-експлуатаційних параметрів новини в порівнянні з іншими аначогічними продуктами в даному сегменті ринку.

Консорціум - тимчасовий союз господарсько-незалежних фірм та організацій, метою яких є підвищення конкурентоздатності на основі скоординованої діяльності. Організація К. оформляється угодою. Координує діяльність учасників лідер К., котрий одержує за це відрахування від інших його членів. Лідер представляє інтереси К., але діє в межах повноважень, отриманих від інших членів. До складу К. при розробці нововведень входять крупні фірми, дослідницькі центри, лабораторії, заклади освіти. Фірми дістають вигоди у вигляді обміну нововведень, проведення спільних дослідів, розподілу інвестиційного ризику, отримання додаткових «ноу-хау».

Конкурсно-контрактна державна система - інструмент державного регулювання інвестиційної діяльності, яка охоплює контракти, субсидії та дотації. Державні контракти на досліджування та розробку -це докладний документ, який визначає економічні та правові взаємовідносини замовника - уряд та виконавець - фірми, університети, наукові центри та ін. Розміщення контрактів здійснюється на конкурсній основі. До контракту вносяться статті фінансового, економічного, науково-технічного та соціального характеру. Тепер для регулювання дослідницької діяльності в світі використовується понад 50 основних видів контрактів залежно від їх призначення.

Концерни - інтегровані багатогалузеві об'єднання, котрі складаються з великої кількості господарських одиниць, які мають різну ступінь самостійності, різні функції та сфери діяльності, що мають власні науково-дослідні та конструкторські центри. В них сильні маркетингові організації, досить великі програми науково-дослідних робіт і висококваліфіковані кадри спеціалістів для їх виконання, значні фінансові та матеріальні ресурси.

Корпоративна культура - система цінностей організації, які формують її робочу атмосферу, психологічний клімат і надають їй індивідуального забарвлення.

Лізинг — форма кредитування, за якою з клієнтом укладається до­говір оренди, при цьому клієнт зобов'язується з одержуваних при­бутків відшкодувати орендодавцю витрати, включаючи норму при­бутку з проведених операцій (предметом лізингу можуть бути устат­кування, транспорт, будинки, споруди, ноу-хау, послуги).

Ліцензія - дозвіл патентовласника використовувати його винахід на певний термін за певну оплату іншими ліцензіатами. Як правило, такі дозволи видаються на комерційне або виробниче використання винаходу.

Ліцензійна торгівля - основна форма міжнародної торгівлі технологій, її предметом є патентні та безпатентні ліцензії на передачу винаходів, технологічного досвіду, промислових секретів і комерційних знань, на використання товарних знаків і т.д. Найбільшого поширення в міжнародній практиці набули ліцензійні угоди, які передбачають комплексний обмін з наданням ноу-хау та інженерних послуг з промислової реалізації технології, що передається.

«Матриця портфеля продукції» - запропонована Бостонською консультативною групою, використовується для формування номенклатури продукції, що вноситься до виробничих планів фірми. Матриця дає змогу фірмі оцінити свою продукцію на окремих, чітко визначених ринках і є інструментом, який полегшує прийняття рішень про завоювання стратегічних позицій на ринках, розподіл грошових коштів та орієнтацію НДДКР.

Методи організації інноваційного процесу - способи організації робіт від формулювання ідеї до досягнення комерційного результату. Застосовуються три основні способи: послідовна, паралельна, інтеграційна організація робіт.

Мерджер – це поглинання однієї фірми іншою компанією.

Наука - процес створення системи нових знань. Сутність науки в пошуках істини, в експериментально-дослідницькій діяльності, що спрямована на вивчення законів природи та суспільства. Коли дослідницькі проблеми вирішені, тоді продукт наукової діяльності набуває форми знання. Наука збільшує творчі можливості людини та здатна визначати темпи розвитку виробництва, характер його змін. Наука впливає на людину через систему освіти та бере участь у розвитку всіх компонентів системи виробничих сил.

Наукова політика - визначення загальних принципів і вибір генеральних напрямків розвитку науки.

Наукова проблема – це частина наукового напрямку, що представляє собою один з можливих шляхів його рішення.

Наукова тема – це частина наукової проблеми, яка виступає як самостійна одиниця планування і фінансування.

Наукові фонди - акумулювання засобів компаній та приватних осіб, які використовуються для розвитку НДДКР.

Наукомісткість продукції - важливий показник, що характеризує науково-технічний потенціал підприємства, визначається як відношення витрат на НДДКР до обсягу продажу. Другим показником наукомісткості є відношення зайнятих в НДДКР до загального числа зайнятих.

Національна Академія наук США - напівдержавна організація, її формальний статус - приватне некомерційне об'єднання вчених; основні функції - наукове консультування уряду за його запитами, стимулювання розвитку наукових досліджень, скликання наукових конференцій, збирання наукової інформації, складання оглядів, розподіл державних асигнувань та приватних внесків на науку. До складу Академії входять видатні представники американської науки. Щорічно до її складу може бути вибрано до 50 вчених США та до 10 - з інших країн. Члени Академії залучаються державними органами для консультацій з питань розвитку науки.

Новація -це якась новина, якої не було раніше. Згідно громадського права Н. означає угоду сторін про заміну одного укладеного зобов’язання на інше.

Новина - новий вид продукту, технології, методу як кінцевий результат інноваційного процесу, що його потребує суспільство. У новині реалізуються нові застосування наукових і технічних знань, які приводять організацію до успіху на ринку. Процес введення новини на ринок називається процесом комерціалізації. Новини формують ринок новин.

Нововведення це процес втілення та поширення нових видів продуктів, послуг, виробничих процесів, ідей, методів роботи і т.ін., усього нового щодо організації або її оточення.

Нововведення управлінське -особливі організаційні рішення, система, процедура або метод управління, які суттєво відрізняються від практики, що склалася та вперше використовується в організації.

«Ноу-хау» (буквально «знаю як») - технічні знання та практичний досвід інноваційного характеру, який становить комерційну цінність, застосовуються у виробництві та професійній практиці, але не забезпечені патентним захистом. Ноу-хау може складатися з комерційних секретів, незапатентованих технологічних процесів та іншої інформації, котра недоступна широкій спільноті. Комерціалізація ноу-хау широко використовується в міжнародній практиці.

Новаторство - нове в творчій діяльності людей.

Новизна нововведень - рівень новизни відбивають знання, що втілені в нововведеннях: нововведення на базі відомих законів і закономірностей та на базі невідомих законів і закономірностей. Перший рівень - поступове поліпшення змінювання на базі вже відомих принципів. Візьмемо, наприклад, праску. В основі її функціонування лежить принцип підігріву. Протягом віків конструкція праски вдосконалюється, але принцип не змінюється. Підошву праски розігрівали на вугіллі, потім електричною спіраллю. Це нововведення на базі відомого принципу. Впровадження нововведення на базі нових законів суттєво змінює принципи діяльності організації в цілому. Рівень новизни є основним критерієм ефективності нововведень.

Оновлюваність продукції - один з показників, що характеризують конкурентоздатність фірми, відображає частку нової продукції в загальному обсязі продажу.

Оновлюваність технології - один з показників нововведення, характеризується частиною нових технологій, які використовуються фірмою, у загальному обсязі технологічного обладнання.

Онтологічний підхід – точка зору, згідно якої процеси науково-технічного і фінансового розвитку інтерпритуються як саморозвинені, тобто такі, що керуються іззовні.

Опір змінам - поведінка, спрямована на збереження існуючого порядку речей, правил, норм, звичаїв, що виявляється у відкладанні змін на потім за принципом «почнемо нове життя з понеділка», «поживемо - побачимо» і т.ін.

Організаційна структура підприємства (організації) - впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, що забезпечують функціонування підприємства як одного цілого. Елементами структури є підрозділи, служби, відділи, окремі робітники та інші ланки, а також підтримувані між ними зв'язки. Структура підпорядкована цілям і завданням організації, процесу виробництва та змінюється разом з перетвореннями, які в ньому відбуваються.

Організаційні лідери - компанії, які долають технологічні розриви і випускають на ринок продукти раніше за своїх конкурентів. Фірми-лідери концентрують увагу на результативності, працюють в умовах підвищеного ризику, але за вдалої реалізації нововведень мають високі економічні результати.

Організаційні нововведення - включають три основних типи:

- нововведення процедурного характеру (зміни наборів показників, методів розрахунку і т. ін.);

- нововведення в структурних перетвореннях ( зміни підпорядкованості, координації і т. ін.);

• нововведення, пов'язані зі змінами виробничих елементів, з яких складається організація (введення нових підрозділів, ланок, ліквідація застарілих структурних одиниць).

Організації атакуючі - здійснюють добре обмірковану стратегію накопичення наукових знань як за рахунок власних лабораторій, так і за допомогою зовнішніх джерел. Вони ведуть дослідження на рівні корпорацій, за допомогою яких можна розв'язати майбутні проблеми, що лежать на шляху успішних теоретичних розробок. Вирішальним фактором є час виходу на ринок нововведень, що випереджають конкурентів, та визнання цього вибору ринком.

Парадигма - система понять, найузагальнена модель явищ, по відношенню до якої решта характеристик - окремі частини. Зміна парадигми - це зміна всієї системи понять.

Патенти - документи, що видаються винахіднику на визначений термін та засвідчують виключне право винахідника або його спадкоємця на технічну новину. Патент дає винахіднику титул власника на винахід, що знаходить відображення в реєстрації торгового знака, а саме визначеного позначення на товарі або його упаковці. В розвинутих країнах патентуються практично всі винаходи. Патент має силу тільки на території тієї країни, де він виданий.

Політичні нововведення — нові механізми управління процесами державотворення, нові методи вирішення міждержавних проблем та проблем взаємовідносин політичних суб'єктів.

Послідовне проектування - метод організації інноваційного процесу, що почергово реалізується в різних функціональних підрозділах фірми.

Пошукові дослідження (ПоД) - наукова діяльність, що включає «дологічні передумови», методологію та фундаментальні дослідження. Розвиток пошукових дослідів характеризується диференціацією традиційних наук та формуванням нових (розвиток ядерної техніки, ядерної енергії та ін.); вплив на розвиток «чистих» цілеспрямованих і абстрактно-методологічних досліджень. Метою пошукових досліджувань є відкриття нових принципів створення виробів та технологій, нових, не відомих раніше властивостей матеріалів та їх сполучень, методів аналізу та синтезу.

Прогностика — галузь науки, що вивчає теорію, методологію та закономірності розробки прогнозів.

Прикладні дослідження (ПД) - виявлення шляхів і способів застосування відкритих законів і явищ природи на цілі виробництва в певній галузі або сфері виробництва.

Пріоритетний інноваційний продукт — інноваційний продукт, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяль­ності, затверджених Верховною Радою України.

Принципи організації НДДКР: «осьова втулка спиці». «Осьова втулка» - це головна лабораторія фірми. «Спиці» - найбільші дослідницькі групи, відділи, які розміщені у відділеннях фірми і виконують прикладні розробки, що часто спрямовані на модернізацію існуючих технологій.

Принципи стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві - всебічна підтримка новаторської діяльності вищим керівництвом; швидкість та гласність реєстрації заявок; простота та ясність пакетних процедур; матеріальна та моральна підтримка індивідуальних та групових пропозицій на новину: а) нагородження; б) присвоєння почесного звання та титулу; в) публікація результатів; г) премії; д) терпимість до невдач новаторів.

Проблемна група - група людей, що належить до різних підрозділів, які тимчасово об'єднуються для роботи над певною науковою проблемою чи проектом.

Прогрес — напрямок розвитку до більш передового й досконалого, перехід від нижчого до вищого, зміни на краще (протилежність — регрес).

Продуктові нововведення — постановка на виробництво нових виробів або виробів з поліпшеними якісними властивостями, що дає право виробникам обґрунтовано підвищувати ціну на них.

Продуцент інновації – це виробник даної інновації.

Псевдоінновація – незначні зміни в продукті, що не змінюють його конструкцію, в тому числі зміни в колірі, декорі і т. ін.

Реадаптація - подолання інерції поведінки, сприйняття новини, переорієнтація організації.

Реінжинірінг бізнесу – інжненерно-консультаційні послуги по перебудові підприємницької діяльності на основі виробництва та реалізації інновації.

Реновація — процес заміщення морально і фізично зношених ос­новних виробничих фондів новими, що забезпечує в тому числі інно­ваційне відновлення цих фондів; реновація здійснюється шляхом заміни окремих засобів праці, реконструкції та переобладнання під­приємств у цілому.

Репродуктивне виробництво – це виробництво, що здатне до розмноження, тобто масове виробництво серійної продукції.

Реципієнт – підприємство, в господарську діяльність якого вливають капітал для активізації цієї діяльності або для надання допомоги.

Ризиковий (венчурний) бізнес - своєрідна форма підприємництва, пов'язаного з розвитком електроніки. Ризикові підприємства невеликого розміру, котрі зайняті розробкою наукових ідей і втіленням їх у нові технології та продукти. Цим вони відрізняються від звичайних форм дрібного бізнесу. Ризиковий бізнес відрізняється ненадійністю положення. Більшість гинуть. Перевага ризикового бізнесу - гнучкість, рухливість, здатність швидко переорієнтовуватись. Необхідний капітал надходить від великих корпорацій, приватних фондів, держави на вигідних умовах. Організаційні форми венчурного бізнесу: ризикові підприємства, венчурні відділи корпорацій, венчурні фонди.

Ризикові підприємства - форма господарювання в інноваційному потоці, виконують сполучну роль між фундаментальними дослідженнями та масовим виробництвом нового продукту. Ризикові підприємства доводять наукові відкриття до промислових технологій та передають результати фірмам, котрі організовують масове виробництво. Ініціаторами ризикового підприємства є невеликі групи талановитих інженерів, винахідників, учених, менеджерів. Оскільки результати невідомі - це є чималим ризиком для такого підприємства. Тому капітал, який його фінансує, називається ризиковим. Якщо підприємство досягає успіху, то воно перетворюється на самостійну господарську одиницю або переходить у власність основних вкладників капіталу.

Ризикові підрозділи компаній - створюються великими корпораціями з метою опанування новітніх технологій і являють собою невеликі автономно керовані спеціалізовані виробництва, їх фінансування відбувається за рахунок ризикового фонду, який створюється корпоративними підрозділами з відрахувань власних бюджетів. Перші внутрішньофірмові ризикові підрозділи виникли на японській фірмі «Нitachi».

Ризикофірма - являє собою фірму, яка створюється для реалізації проекту, пов'язаного з великим ризиком з погляду ймовірності його успішного завершення.

Розвиток - процес будь-якого роду змін різноманітних форм матерії. У суспільно-економічному житті виділяють три типи розвитку: прогресивний, регресивний і стагнаційний. Суспільний розвиток спонукає матеріальне виробництво до постійних змін у всіх сферах діяльності. Ці зміни органічно включають інноваційні процеси.

Сінектика – метод пошуку ідеї шляхом атаки проблеми, що виникає, спеціалізованими групами професіоналів з використанням різних аналогій та асоціацій.

«СИЛІКОН-ВЕЛЛІ» - англійська назва «силіконова долина», яка вузькою стрічкою простягається вздовж західного узбережжя США в 30 км від Сан-Франциско. На площі, яка дорівнює 450 км², розміщено близько 2 тис. фірм високої технології, насамперед електронної промисловості. Центром утвореного технополісу є СТЕНФОРДСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ, заснований 1885 року промисловиком Л. Стенфордом для підготовки ділової еліти. При університеті працюють 30 інститутів, лабораторій, наукових центрів, власних підприємств. На базі університету набув розвитку науково-технологічний парк з розвиненою інфраструктурою. Університет окрім підготовки кадрів виступає як постійний генератор нових ідей, насамперед теоретичного характеру. Силікон-Веллі виникла спонтанно, без підтримки і втручання держави на відміну від Японських технополісів.

Синергізм - ефект підвищення результативності за рахунок використання взаємозв'язку різних видів спільної діяльності. Джерелом синергізму може бути використання одних і тих самих виробничих потужностей чи загальнослужбових утворень, наприклад служби НДДКР, що розробляють нову продукцію для багатьох підрозділів, чи загальнозбутової мережі, а також взаємодоповнюваність, коли певні методи управління одним підрозділом доповнюють прийоми управління іншими підрозділами.

Соціотехнічна система — це система, ре­зультати роботи якої залежать від взаємодії технічної і соціальної підсистем.

Система стимулювання інновацій - заходи, форми і засоби мотивації працівників до інноваційної творчості. Використовуються прямі та непрямі методи стимулювання.

Стагнація - застій у виробництві, економіці.

Стратегічна зона господарювання — окремий сегмент оточення, на який фірма має (чи хоче мати) вихід і який є об'єктом аналізу з точки зору окремих тенденцій, небезпек, можливостей, що випливають зі стану цього оточення.

Стратегічне планування - управлінський процес створення і підтримки відповідності між цілями фірми, її потенціальними можливостями й шансами у сфері маркетингу.

Стратегічний альянс - кооперація великих фірм для здійснення взаємодоповнюючих функцій при проведенні науково-дослідних робіт та поділі фінансових ризиків. Різновиди стратегічних альянсів: консорціуми, спільні підприємства.

Стратегічний господарський суб'єкт - внутрішньофірмовий підрозділ, що відповідає одночасно за короткотермінові результати та за розвиток майбутнього інноваційного потенціалу.

Стратегія імітаційна - різновид захисної стратегії, який передбачає зменшення ризику впровадження нововведень завдяки залученню результатів наукових досліджень і розробок, проведених іншими фірмами.

Стратегія захисна (оборонна) - збереження позицій фірми у певних областях на основі модернізації наявних видів продукції, технологій. Завданням захисної стратегії є збереження стабільного положення на ринку.

Стратегія наступальна - тип стратегії, спрямованої на витіснення конкурентів шляхом випуску новинок і впровадження їх на ринок, захоплення нових ринків збуту чи домінуючого положення на ринку за певним видом продукції.

Стратегія технополісів - це стратегія прориву в нові сфери діяльності на підставі розвитку мережі регіональних центрів високого технологічного рівня.

Стратегія фірми у сфері НДДКР - правила прийняття рішень відносно обсягу спрямованості, інтенсивності робіт, джерела формування, характеру використання здобутих результатів. Науково-дослідна стратегія є елементом загальнокорпоративної стратегії.

Структура організації (організаційна структура) — "сукупність методів поділу процесу праці на конкретні робочі завдання і координація їхнього виконання".

Субсидія — допомога в грошовій чи натуральній формі, що надається державою за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету, а також спеціальних фондів.

Сценарій інновації – упорядкована у часі послідовність епізодів по вибору інноваційної політики, що логічно пов’язані між собою причинно-наслідковими зв’язками.

Таксономія – теорія класифікації та систематизації складноорганізованих областей дійсності, що мають зазвичай ієрархічну будову.

Телеологічний підхід – точка зору, згідно якої процеси науково-технічного і фінансового розвитку інтерпритуються як реакції на зовнішні стимули.

Техніко-економічне обгрунтування ідеї – це підтвердження економічної доцільності, необхідності і технічної можливості матеріалізації знайденої інноваційної ідеї в провідну форму (тобто в продукт).

Творчість - процес створення наукових, духовних та матеріальних цінностей.

Телеверситет - новий тип університету майбутнього, заснований на індивідуалізованій освіті, завдяки використанню останніх досягнень в інформаційних технологіях (комп'ютери, аудіо- та відеокасети, копіювальна техніка). Телеверситет - це наступна сходинка освіти для тих, хто має навички самостійної роботи.

Теорія - форма організації наукових знань, що дають цілісне уявлення про закономірності та зв'язки об'єкта. Наприклад, спосіб ведення господарства. Теорія нововведень ще достатньою мірою не розроблена.

Теорія Й. Шумпетера - рання концепція нововведень, висунута в працях австрійського економіста Й. Шумпетера («Теорія економічного розвитку»). Теорія стверджує, що розвиток економіки являє собою складний циклічний процес, в якому спалахи нововведень спричинюються до чергування фаз кризи й розквіту. Він дав визначення нововведень, запропонував їх класифікацію, виділив за критерієм новизни нововведення базисні і другорядні. Носієм нововведень Й. Шумпетер вважав підприємця, тому розвиток інновацій залежав від якості особистості підприємця, яким може бути кожний, сформулював ідею «ефективної конкуренції», яка зображує ринковий механізм як ефективну взаємодію монополістичних сил, що базується на конкуренції.

Термін окупності нововведення - показник ефективності реалізації інноваційного процесу, визначений як період часу, що починається з досліджень і закінчується моментом, коли прибуток з продажу нововедення покриє всі затрати на НДДКР.

Техніка - це предметно втілений і суспільно закріплений спосіб виготовлення чого-небудь. Наукові знання - це спосіб розуміння того, як це виготовляти.

Технологія - розробка продукту, його виробництво, кваліфікація та фах працюючих, тобто усі фактори, які визначають рівень технологічного розвитку.

Технопарки - компактно розміщений на підготованій території локальний комплекс дослідних інститутів, вузів, лабораторій, наукових центрів, дослідних заводів та виробничих підприємств з розвиненою інфраструктурою. В основу парків покладено ідею територіального поєднання наукової думки та матеріальної бази.

Технополіс - це модель технопарку. Розвиваються на базі невеликих міст (населених пунктів), цілеспрямовано орієнтованих на розміщення у них науково-виробничих комплексів, упроваджувальних венчурних організацій, що утворюють ядро, навколо якого формуються комерційні житлові та сервісні структури.

Технологічний прорив - принципово нове вирішення проблеми нетрадиційним шляхом. Наприклад, теорія відносності, ядерна енергетика.

Технологічний розрив - періоди переходу від однієї технології до іншої на основі нових знань, різниці між стратегіями в сфері науково-технічного потенціалу.

Університет - центри для розвитку фундаментальної науки та центри з підготовки кадрів. За замовленнями державних відомств та промислових фірм вони також виконують важливі прикладні дослідження та експериментальні роботи. У. широко практикують консультування приватних корпорацій, допомагають роботі професорсько-викладацького складу в промисловості та державних органах на засадах сумісництва. В У. зібрані основні сили наукових працівників найвищої кваліфікації. У. стали центрами формування науково-технічних парків. Джерела фінансування У. такі: державний бюджет, приватні промислові корпорації, благодійні фонди, власні кошти.

Університетсько-промислові центри - утворюються при університетах для проведення фундаментальних досліджень. Створюються за рахунок коштів ІНФ, ресурсів промислових фірм і наукового потенціалу університетів. В США організовано близько ста таких центрів.

Управління нововведеннями — нові підходи та методи щодо ор­ганізації управління, реформування системи управління в цілях адаптації до ринкових умов.

Фактори інноваційної активності – сукупність організаційно-економічних засобів по створенню пільгових умов для залучення інвестицій з внутрішніх та зовнішніх джерел, виділення напрямків інноваційної діяльності, що потребують державної підтримки.

Феноменологічна модель – модель, що охоплює набір спостерігаємих явищ, яку можна використати для прогнозування. При цьому ставиться за мету пояснити причини, що лежать в основі цього явища або зв’язати їх спільними законами.

Фірма - це найменування торговельного або промислового підприємства, яке користується правами юридичної особи, що дає змогу відрізняти одне підприємство від іншого. Тепер фірма - складний диверсифікаційний (багатогалузевий) концерн, що існує у вигляді розгалуженої групи акціонерних компаній, пов'язаних одна з одною так званою системою участі. Якщо пайова участь становить менш як 50 %, то компанія вважається асоційованою, якщо понад 50 % -дочірньою щодо фірми.

Форми інтеграції науки та виробництва - інтеграція виробництва є невіддільною частиною сучасного інноваційного процесу. Вона набирає різних форм співробітництва фундаментальної науки та виробництва: консультування, обмін кадрами, технополіси і т.ін. Інтеграція вищої школи з промисловістю дала поштовх до формування нового типу вченого, діяльність якого не обмежується роботою викладача та науковою роботою, а переноситься до лабораторії, директорату промислових та фінансових корпорацій, федеральних закладів. Народилась нова професія спеціалістів, що пов'язують науку з виробництвом - науково-технічні антепренери. Вони забезпечують відбір і ефективне використання нововведень у виробничому процесі, є консультантами з питань освоєння нової техніки.

Фронтування ринку – операція по захопленню ринку, що зайнятий іншим господарюючим суб’єктом, або зарубіжного ринку.

Фундаментальні дослідження (ФД) - розробка гіпотез, концепцій, теорій в певних галузях наукової діяльності, котрі є основою для створення нових або удосконалення існуючих виробів, матеріалів, технологій. Наукові ідеї не вмирають і не викидаються на звалище, вони продовжують своє життя в комплексі з новими ідеями або у вигляді основи для розробки нових принципів і концепцій. Наприклад, відкриття, зроблені Фарадеєм, Максвелом, Резерфордом і Кюрі, Лобачевським і Ейнштейном, продовжують свою службу науці та виробництву.

Цикл інноваційний – комплекс робіт, що включає основні етапи і результати інноваційного процесу. В нього входить проведення пошукових НДР з метою висування і обгрунтування ідеї про нові методи задоволення суспільних потреб, виконання прикладних НДР і ДКР з метою матеріалізації наукового знання в нових продуктах, технологічне освоєння масштабного виробництва продукції, її комерціалізація.

Циклічність - це загальна форма руху світового розвитку та національних господарств. Вона відбиває нерівномірність функціонування різних елементів національного господарства, зміну революційних і еволюційних стадій його розвитку. Це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабах як мінімум національної економіки до іншої. Відомі декілька типів економічних циклів (хвиль). Довгі хвилі (цикли) мають протяжність 50-60 років. Розробка теорії циклів була почата в 1847 р., коли англієць Х.Кларк звернув увагу на 54-річний розрив між кризами 1793 та 1847 років. Він передбачив, що розрив був об'єктивно зумовлений.

Цикли Кондратьєва (довгі хвилі кон'юнктури). Концепція великих циклів — періодичне повторення характерних економічних, технологічних, соціальних ситуацій (наприклад, економічні підйоми та спади, піки соціальної напруженості). Ці характерні ситуації повторюються через 50-60 років, їх прояви зафіксовані в статистиці.

В основі кожної хвилі лежать базисні технології. На початку циклу відбуваються поступові нарощування технічного потенціалу базисних нововведень, потім їх бурхлива комерційна експлуатація, після якої настає уповільнення, спад. Тепер спостерігається п’ята хвиля, в основу якої покладено технології, що базуються на електроніці, інформаційних технологіях, біотехнології, генній інженерії і т. ін. . Положення Кондратьєва розвинув Й. Шумпетер, який ввів поняття «циклів Кондратьєва» та поняття «кластера» нововведень.

S-подібна крива - ілюструє межі розвитку і вдосконалення кожної конкретної технології. Успіх залежить від того, де містяться межі; невдача пов'язана з нездатністю їх виявити. S-подібна крива використовується для прогнозування технологічних розривів та прискореної розробки технологій.

Юридичні нововведення — спрямовані на розробку нових або вдо­сконалення існуючих законодавчих та підзаконних актів.

Література

1. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посіб­ник. — К.: Заповіт, 1996. — 284 с.

2. Бетухина Е., Пойсик М. Мировая практика формирования научно-технической политики. — Кишинев, 1990. — 211с.

3. Виханский О. С, Наумов А. И. Менеджмент: Учебник. — М.: Высш. шк., 1995. —314 с.

4. Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управлення инновациями на предприятии. —М.: Экономика, 1989. —401 с.

5. Гамидов Г. С. Основы инноватики и инновационной деятельно-сти / Г. С. Гамидов, В. Г. Колосов, Н. О. Осменов. — СПб.: Политехника, 2000. —311 с.

6. Гунин В. Н. и др. Управление инновациями. Модуль 7.- М.: ИНФРА-М, 1999. — 216 с.

7. Грачева М. В. Инновационная деятельность в промышленности: теория и практика в странах рыночной экономики. — М.: ИМЭМО РАН, 1994. —315 с.

8. Инновационный процесс в странах развитого капитализма (мето-ды, формы, механизм) / Под ред. И. Е. Рудаковой. — М.: Изд-во МГУ, 1991. —411 с.

9. Инновационный менеджмент: Справ, особие / Под ред. П. Н. Зав-лина и др. — М.: ЦИСИН, 1998. — 503 с. п

10. Кирина Л. В., Кузнецова С. А. Стратегия инновационной деятель-ности предприятия // Формирование механизма управлення предприятием в условиях рынка / Под ред. В. В. Титова. — Новосибирск, 1995.—491с.

11. Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента: Учеб. для вузов / Под ред. проф. В. А. Швандара. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. — 284 с.

12. Лапко О. Н. Інноваційна діяльність в системі державного регулю­вання. — К.: ІЕП НАНУ, 1999. —316 с.

13. Мильнер Б. 3. Организация программно-целевого управлення. — М: Наука, 1980. —401 с.

14. Морозов Ю. П. Управление технологическими инновациями в условиях рыночных отношений. — Н. Новгород: ННГУ, 1995. — 446 с.

15. Морозов Ю. П. Менеджмент исследовательской организации: Учеб. пособие. — Н. Новгород: Нижегородский коммерческий ин-т, 1998. — 446 с.

16. Морозов Ю. П. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. — Н. Новгород: ННГУ, 1997. — 319с.

17. Мотовилов О. В. Банковское и коммерческое кредитование и финансирование инноваций. — СПб., 1994. — 381 с.

18. Новая технология и организационные структуры / Под ред. Й. Пинтинитса, А. Бьюнтандама. — М: Экономика, 1990. — 362 с.

19. НТП: Словник /В. Г. Горохов. — М., 1987. — 612 с.

20. Основы инновационного менеджмента / Под ред. П. Н. Завлина и др. — М.: Экономика, 2000. — 614с.

21. Покропивний С. Ф., Новак А. П. Ефективність інноваційно-інвес­тиційної діяльності: 3б. навч.-метод. матеріалів. — К.: КНЕУ, 1997. — 216 с.

22. Поршнев А. Г. Управление инновациями в условиях перехода к рынку. — М.: Мегаполис-Контакт, 1998. — 402 с.

23. Санто Б. Инновация как средство экономического развития: Пер. с венг. — М.: Прогресс, 1990. — 401 с.

24. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведеннями. — М.: Экономика, 1989. — 380 с.

25. Ткачева Н. К, Чернов С. А. Проблемы развития инновационной сферы в Украине // Менеджер. — 2000. — № 3. — С. 66—71.

26. Управление инновационным проектом «Опыт ІБМ». — М.: ИНФРА-М., 1995.—215 с.

27. Управление организацией: Учебник / Под ред. А. Г. Поршнева и др. — М.: ИНФРА-М, 1998. — 412 с.

28. Управление инвестициями: В 2 т. /В. В. Шеремет, В. Д. Павлюченко и др. — М.: Высш. шк., 1998. — Т. 1. — 402 с; Т. 2. — 426 с.

29. Фатхутдинов Р. Инновационный менеджмент: Учеб. для вузов. — М.: Интел-Синтез, 1998. — 560 с.

30. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. М. Поддєрьогін. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 1999. — 400 с.

З1. Черваньов Д. М, Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвес­тиційного розвитку підприємств України.- К.: Знання, КОО, 1999. - 492 с.

32. Чигирь В. Ф. Интеллектуальная собственность: В 2 т. — Минск: Амалфея, 1997. — Т. 1. — 384 с; Т. 2. — 402 с.

33. Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М.: Про­гресс, 1982. —32 с.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

Директиви державних органів України в галузі нововведень

1. Наказ, Порядок (z 0200-98)

Міннауки України від 03.03.98 № 59

Про затвердження нормативних актів щодо порядку фінансування

інноваційних проектів

Зареєстрований: Мінюст України, 26.03.98 за № 200/2640

2. Постанова (86-98-n)

Кабінет Міністрів України від 26.01.98 № 86

Про розробку Державного індикативного плану науково-технічного розвитку України на 1999-2005 роки та визначення інноваційних пріоритетів держави

3. Лист (v 8816225-97)

ДПА України від 04.11.97 №15-1116/11-8816

Щодо пільг з оподаткування інноваційної діяльності

4. Методика (n 0001206-97)

Міннауки України від 26.04.97

Методика проведення експертизи проектів створення інноваційних структур

5. Постанова, Положення (549-96-n)

Кабінет Міністрів України від 22.05.96 №549

Про затвердження Положення про порядок створення і функціону­вання технопарків та інноваційних структур інших типів

6. Постанова (404-96-n)

Кабінет Міністрів України від 03.04.96 № 404

Про Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва

7. Постанова (317-96-n)

Кабінет Міністрів України від 12.03.96 № 317

Про Національний науково-технічний центр наукового приладобуду­вання

8. Розпорядження (17/96-pn)

Президент України від 23.01.96 № 17/96-рп

Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів

9. Постанова, Положення (796-95-n)

Кабінет Міністрів України від 10.10.95 № 796

Про затвердження Положення про державну наукову і науково-тех­нічну програму

10. Указ (661/95)

Президент України від 26.07.95 № 661/95

Про державну підтримку наукових установ, які працюють над

новітніми науково-технічними розробками

11. Постанова (77-92- n)

Кабінет Міністрів України від 18.02.92 № 77

Про створення Державного інноваційного фонду

12. Закон (1977-12)

Верховна Рада України від 13.12.91 № 1977-12

Про наукову і науково-технічну діяльність

13. Наказ, Порядок (z 0732-98)

Кабінет Міністрів України від 30.10.98 № 281

Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру технопарків

та інноваційних структур інших типів

Зареєстрований: Мінюст України. 18.11.98 за № 732/3172

14. Постанова (916-14)

Верховна Рада України від 13.07.99 № 916-14

Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку

України

15. Постанова (915-14)

Верховна Рада України від 13.07.99 № 915-14

Про проект Закону України про інноваційну діяльність

16. Постанова (77-92-n)

Кабінет Міністрів України від 11.12.99 № 2267

Питання Державного інноваційного фонду

17. Постанова, Положення. Заява (2311-99-n)

Кабінет Міністрів України від 17.12.99 № 2311

Про нормативно-правові акти щодо забезпечення реалізації Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і ма­теріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозва­рювання імені Є.О.Патона", "Інститут монокристалів"

18. Указ (125/2000)

Президент України від 01.02.00 № 125/2000

Про звільнення В.Новіцького з посади Голови Державного інно­ваційного фонду

19. Постанова, Перелік (654-2000-n)

Кабінет Міністрів України від 13.04.00 № 654

Про утворення Української державної інноваційної компанії

20. Постанова, Статут (979-2000-n)

Кабінет Міністрів України від 15.06.00 № 979

Питання Української державної інноваційної компанії

21. Розпорядження (291-2000-р)

Кабінет Міністрів України від 13.07.00 № 291-р

Про фінансування заходів щодо ліквідації Державного інноваційного

фонду та продовження терміну подання ліквідаційного балансу і звіту

22. Указ (905/2000)

Президент України від 15.07.00 № 905/2000

Про заходи щодо залучення коштів, отриманих від приватизації дер­жавного майна, на інноваційне інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави

23. Розпорядження (342-2000-р)

Кабінет Міністрів України від 04.09.00 № 342-р

Про деякі питання Української державної інноваційної компанії

24. Указ, Концепція (73/2001)

Президент України від 06.02.01 № 73/2001

Про заходи щодо використання космічних технологій для інновацій­ного розвитку економіки держави

25. Постанова, Положення (593-2001-n)

Кабінет Міністрів України від 28.05.01 № 593

Про затвердження нового складу спостережної ради Української дер­жавної інноваційної компанії

26. Постанова, Положення (961-2001-n)

Кабінет Міністрів України від 09.08.01 № 961

Про утворення Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів

27. Указ (640/2001)

Президент України від 20.08.01 № 640/2001

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 3 лип­ня 2001 року "Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового ста­ну науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку"

28. Постанова (2719-14)

Верховна Рада України від 20.09.01 №2719-111

Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення зміни до Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інно­ваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові техно­логії і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона", "Інститут монокристалів"

29. Постанова, Порядок (1311-2001-n)

Кабінет Міністрів України від 10.10.01 №1311

Про затвердження Порядку зарахування і витрачення коштів від сплати підприємствами паливно-енергетичного комплексу заборго­ваності із зборів до Державного інноваційного фонду

30. Постанова (2762-14)

Верховна Рада України від 04.10.01 №2762-111

Про проекти законів України про спеціальний режим інвестиційної

та інноваційної діяльності технологічних парків

31. Постанова, Положення (1318-2001-n)

Кабінет Міністрів України від 10.10.01 № 1318

Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів Укоаїни від 17 грудня 1999 р. №2311

32. Закон (2743-14)

Верховна Рада України від 04.10.01 №2743-3

Про внесення змін до Закону України про внесення зміни до Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і ма­теріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозва­рювання імені Є.О.Патона", "Інститут монокристалів"

33. Постанова (1691-2001-n)

Кабінет Міністрів України від 14.12.01 № 1691

Про порядок укладення договорів про спільну діяльність щодо вико­нання інвестиційних та інноваційних проектів

34. Постанова, справа (v 1014600-01)

Вищий господарський суд від 28.08.01 № 1/4/1014

Щодо сплати внесків до Державного інноваційного фонду

35. Лист (v 7845225-01)

ДПА України від 27.12.01 № 17845/7/15-1117

Щодо деяких питань оподаткування технологічних парків, їх учас­ників, дочірніх та спільних підприємств, що виконують інвестиційні та інноваційні проекти

36. Лист (v1894342-02)

Держмитслужба України від 28.02.02 № 11/3-14-1894-ЕП

Щодо забезпечення контролю за ввезенням товарів та інших пред­метів на митну територію України з метою використання їх при ре­алізації інноваційних проектів технологічних парків

37. Постанова (277-2002-n)

Кабінет Міністрів України від 11.03.02 № 277

Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17

грудня 1999 р. №2311

38. Постанова, Програма (1801-2001-n)

Кабінет Міністрів України від 28.12.01 № 1801

Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки

39. Наказ, Методика (v 0218569-01)

Мінекономіки, європ. інтеграції від 25.09.01 №218/446

Про затвердження Методики визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження у ви­робництво

40. Лист ( v 5124342-02)

Держмитслужба України від 11.06.02 № 11/3-14-5124-ЕП

Про тимчасове призупинення митного оформлення із наданням пільг

товарам, що ввозяться в рамках інноваційних проектів

41. Лист (v 495 3 342- 02)

Держмитслужба України від 05.06.02 № 11/3-14-4953-ЕП

Щодо призупинення митного оформлення товарів, що ввозяться в Україну відповідно до "Номенклатури імпортних матеріалів, необ­хідних для виконання інноваційного проекту: створення авіаційних безпілотних комплексів "АБК" для розв'язання завдань спостережен­ня за сільгоспугіддями, екологічного моніторингу територій, аква­торій і повітряного басейну, патрулювання трас нафтогазопроводів, ліній електропередач й ін."

42. Постанова (54-15)

Верховна Рада України від 04.07.02 № 54-1

Про прийняття за основу прjекту Закону України про пріоритетні на­прями інноваційної діяльності в Україні на період до 2005 року

43. Постанова (1061-2002-n)

Кабінет Міністрів України від 25.07.02 № 1061

Деякі питання Української державної інноваційної компанії

44. Закон (40-15)

Верховна Рада України від 04.07.02 № 40\4

Про інноваційну діяльність

45. Постанова (1106-2002-n)

Кабінет Міністрів України від 05.08.02 № 1106

Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів

46. Розпорядження (480-2002-p)

Кабінет Міністрів України від 19.08.02 №480-р

Про деякі питання Української державної інноваційної компанії

47. Постанова (1244-2002-n)

Кабінет Міністрів України від 27.08.02 № 1244

Про реалізацію пілотного інноваційного проекту розроблення і ви­робництва новітніх автономних інтегрованих систем електропоста­чання з використанням сонячних енергетичних систем, вітроустановок та енергонакопичувачів на базі міжнародної науково-промисло­вої корпорації "Веста"

48. Наказ, форма (v 0353202-02)

Держкомстат України від 30.09.02 № 353

Про затвердження форм державних статистичних спостережень із статистики науково-технічного прогресу

©