151

Міністерство аграрної політики України

Херсонський державний аграрний університет

Кафедра менеджменту організацій

Навчально- методичний посібник

для підготовки і проведення семінарсько-практичних занять

з курсу „Економіка і організація інноваційної діяльності”

для студентів економічного факультету

спеціальності : “ Економіка підприємств”

(Частина Ⅱ)

Херсон- 2005

Боліла С.Ю. Навчально-методичний посібник для підготовки і проведення семінарсько-практичних занять з курсу „ Економіка і організація інноваційної діяльності” для студентів економічного факультету спеціальності “Економіка підприємств”( в 2-х частинах).-Ч. 2, Херсон: ХДАУ, 2005- с.

Рецензент: професор, д.е.н. Мармуль Л.О.

В посібнику представлені методичні поради щодо вивчення матеріалу семінарсько-практичних занять. Матеріал розглядається в відповідності з робочою програмою курсу “Економіка і організація інноваційної діяльності”.

Посібник рекомендується до використання в учбовому процесі для проведення семінарсько-практичних занять. Може бути використаний для самостійного опрацювання студентами економічного напрямку рівня підготовки “бакалавр” в ході підготовки до занять, до складання іспиту. Може бути використаний як для деннної, так і заочної форми навчання.

Затверджено для використання в навчальному процесі на засіданні кафедри менеджменту організацій

протокол № ____________ від __________________ 2005 р.

Завідуючий кафедрою менеджменту організацій

доцент, к.е.н. ________________________ Соловйов І.О.

Обговорено і схвалено на засіданні НМК спеціальності “Економіка підприємств”

Протокол № ____ від ________________________ 2005 р.

Голова НМК спеціальності “Економіка підприємств”,

доцент _____________________ О.В. Аверчев

^{(підпис)}

Зміст

(ЧАСТИНА 2)

стор.

7. Управління ризиком в інноваційному процесі ------------------------ 4

8. Організація лізингових операцій --------------------------------------------

9. Розрахунок витрат і договірної ціни на НДДКР--------------------------

10. Оцінка доходності інноваційних проектів і програм

11. Стратегія інноваційної діяльності----------------------------------------------------

12. Регулювання та стимулювання інноваційної діяльності ---------------

Термінологічний словник---------------------------------------------------------

Література-----------------------------------------------------------------------------

Додатки--------------------------------------------------------------------------------

Тема 7. Управління ризиком в інноваційному процесі Введення в теорію управління ризиками. Класифікація ризиків. Методи оцінки ризиків. Методи управління ризиками. Управління ризиками як наука

Ризик є атрибутом, тобто невід'ємною властивістю новаторської, інноваційної економічної діяльності, де розроблювальний продукт може загинути на будь-якому етапі інноваційного циклу, приносячи тим самим збитки і навіть руйнування. Природно, що чим пізніше це відбудеться, тим істотнішою буде втрата.

Ризик, звичайно, пов'язаний з конкретною ризиковою ситуацією. Тому він виникає тоді, коли рішення виробляється в умовах невизна­ченості, коли вибір робиться з декількох важко порівнянних варі­антів. У цих умовах потрібно оцінити, хоча б інтуїтивно, імовірність досягнення заданого результату, виявити можливі невдачі на шляху, що обирається.

Характерно, що ризикова ситуація в інноваційній діяльності тим чи іншим способом пов'язана з поняттям власності, прибутку, з імовірністю їх упустити. Сам факт наявності власності служить збуд­ником ризикових ситуацій, адже люди більше всього побоюються втрат власного майна, коштів, здоров'я, життя.

Під інноваційним (підприємницьким) ризиком варто розуміти ри­зик, що виникає при будь-яких видах діяльності, повязаних з інно­ваційними процесами, виробництвом нової продукції, товарів, по­слуг, їх операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів. Виходячи з даного визначення, варто од­ночасно представити, що ризик — це явище, ознака і властивість діяльності, а не тільки поняття.

Підприємницький ризик характеризується як небезпека по­тенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів чи недоодержання доходу в порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне вико­ристання ресурсів. І крім того, ризик — це можливість, імовірність відхилення від мети, результату, заради яких і приймалося рішення, на що був націлений бізнес-проект.

Ризики виникають у результаті численних факторів впливу зовнішнього середовища — конкурентів, постачальників, урядових рішень, суспільної думки, кон'юнктури чи моди, недостачі по­вноцінної релевантної інформації і т.д.

Ризик попереджає з однієї сторони про можливу невдачу, а з іншого боку — про можливий виграш. Тому при вирішенні творчих, новаторських завдань дуже важливим є:

• виявляти можливі сприятливі і негативні наслідки своїх дій;

• враховувати ступінь імовірності одержання потрібного результа­ту, імовірність небажаних наслідків і відхилень від обраної мети.

Необхідно відзначити, що наявність ризику не є ні достоїнством, ні недоліком. Більше того, відсутність ризику, тобто небезпеки настання непередбачених і небажаних для суб'єкта наслідків, як прави­ло, шкодить економіці, підриває її динамізм і ефективність.

Відомий вислів академіка В. Чаломея: "...щоб система працюва­ла стійко, її частіше необхідно трясти".

Найсильнішим фактором ризику є конкуренція, що на ринку но­вацій може бути доповнена такими "специфічними властивостями", як поява погрози впровадження товарів — замінників, виготовлених за новою, більш економічною технологією чи настання "іншогалузевих" конкурентів.

У цих неординарних умовах є цілком закономірною і поява ново­го покоління менеджерів — "ризик-тейкерів", тобто людей, що діють незвичайно, творчо і зухвало, ризиковано, але з розрахунком.

Люди, що володіють здатністю до ризику, але підкоряються при цьому необхідним суспільним регламентаціям — важливе надбання суспільства, коштовний ресурс стійкого розвитку економіки.

Виділимо в цьому зв'язку народно-господарський і локальний ризик. Перший пов'язаний з реалізацією стратегічних завдань, а дру­гий виникає на більш низьких рівнях і вирішує більш конкретні за­вдання, пов'язані з інноваційною діяльністю підприємств і об'єднань.

Локальний ризик виникає при виборі програм і рішень з розробки і впровадження конкретних видів техніки і технологій.

В принципі тут існує дві основні, базові альтернативи.

Одні колективи, відмовляючись від ризикованих варіантів, просу­ваються повільно, обережно, орієнтуючись лише на часткову мо­дернізацію. Такий шлях більш спокійний, але абсолютно безперспек­тивний з погляду НТП, більше того, він вганяє економіку в багатоміліардні обтяжливі і неефективні витрати.

Інший шлях — створення принципово нових технологій, здатних конкурувати з товарами на світовому ринку. Він ризикований, важ­кий, але тільки він дозволяє створювати конкурентоспроможну про­дукцію.

Основні поняття і категорії теорії управлінння ризиками

Ризик в організаціях виникає в силу невизначеності умов і процесів діяльності організацій. Очевидно, що інноваційна діяльність, що вносить істотні, а часом і радикальні зміни у виробничі процеси, істотно збільшує невизначеність динаміки і результатів діяльності організації. Ріст невизначеності підвищує ризик невдалого результату інновації.

В умовах невизначеності виникає необхідність у розробці таких методів прийняття й обґрунтування рішень в області інноваційної діяльності, які забезпечували б обмеження втрат через невідповідність планованого і реального процесів реалізації нововведень. У цьому і складається основна задача теорії управління інноваційними ризиками.

Управління ризиками виходить із припущення, що при реалізації інноваційних проектів утрати (далеко не завжди економічні) усе-таки виникають. Вони неминучі, але їхню величину можна обмежити.

Застосування методів управління ризиками приводить до того, що розмір утрат стає порівнянним з тим виграшем, що принесе інновація. Тому одним з основних питань при управлінні ризиками є зіставлення й оцінка корисності і міри ризику при реалізації інновації.

Корисність інновації (utility of innovation) — категорія, яку застосовують для характеристики результатів і ефективності інноваційної діяльності. Ця категорія дозволяє кількісно описати співвідношення витрат і зусиль на реалізацію інноваційного проекту, з одного боку, і його результати — з іншого.

Головним методологічним принципом управління інноваційними ризиками є забезпечення порівнянності оцінки корисності і міри ризику за рахунок виміру обох цих показників у загальних одиницях виміру.

Проблема корисності інновації нерозривно зв'язана із суб'єктивним відношенням до неї, оскільки нововведення, як правило, приводять до загострення протиріч як між різними господарськими об'єктами, так і усередині організацій-інноваторів.

Використання категорій теорії корисності дозволяє сформувати систему критеріїв оцінки доцільності інновації.

Оцінка ризику носить суб'єктивний характер: теорія управління ризиками в інноваційній діяльності виходить з того, що ризик виникає тоді, коли інноватору небайдужі можливі варіанти впровадження нововведення.

Ризик інноваційної діяльності виникає тоді, коли існує більш одного варіанта реалізації нововведення, і при цьому варіанти мають різні оцінки корисності з погляду інноватора.

Теорія управління інноваційними ризиками оперує не тільки категоріями корисності, але і категоріями імовірностей, оскільки різні варіанти реалізації нововведень здійсненні в різному ступені і з різними витратами.

Ризик інноваційної діяльності визначається як можливість несприятливого здійснення процесу і/чи результату впровадження нововведення. При цьому сприятливість чи несприятливість оцінюються відповідно до економічної теорії корисності.

Теорія управління ризиками оперує також з категорією, зворотною за своєю сутністю ризику. Цією категорією є шанс, що визначається як можливість сприятливого здійснення процесу і/чи результату впровадження нововведення. Шанс і ризик утворюють повну групу подій: P(b) + Р(г) =1 (1),

де Р(b) — імовірність ризику (несприятливого результату) інноваційної діяльності;

Р(г) — імовірність шансу (сприятливого результату) інноваційної діяльності.

Цілі і задачі управління ризиками

Під управлінням ризиком в інноваційній діяльності розуміється сукупність практичних мір, що дозволяють знизити невизначеність результатів інновації, підвищити корисність реалізації нововведення, знизити ціну досягнення інноваційної мети. Для управління ризиками в інноваційній діяльності необхідне забезпечення релевантності інформації, тобто достатності для ухвалення рішення.

Ріст корисності інновації прямо зв'язаний з варіантністю реалізації нововведення. Розробка варіантів здійснення інноваційних проектів є основною задачею теорії управління інноваціями. А оскільки число варіантів реалізації інновації обмежено кінцевою безліччю, цілком задовільні результати дають детерміновані методи вибору альтернатив. На цьому заснований, зокрема, метод конкурсного добору проектів.

Наприклад, на конкурс запропоновані 3 проекти, що характеризуються наступними показниками (табл.1)

Таблиця 1

Показники	Проекти
	1	2	3
1. Витрати на реалізацію проекту, тис. грн.	5000	10000	10000
2. Прибуток від реалізації проекту, тис. грн.	9000	16000	8000
3. Термін реалізації, років	2	4	1

Якщо як критерій конкурсного добору обраний показник ефективності, то найбільш привабливим є 1-й проект. Рішення достатнє очевидно:

Е1 = 9000  1  100% = 90 %

5000 2

Е2 = 16000  1  100% = 40 %

10000 4

Е1 = 8000  1  100% = 80 %

10000 1

Цикл управління ризиками інноваційної діяльності включає наступні етапи.

1. Ідентифікація і класифікація ризиків.

2. Аналіз і кількісна оцінка ризиків.

3. Розробка стратегії управління ризиками.

4. Моніторинг інноваційного процесу і прийняття тактичних рішень по управлінню ризиками.

Задачі управління ризиками в інноваційній діяльності випливають зі стратегічних цілей інноваційного розвитку, забезпечуючи їхню реалізацію. До числа основних цілей управління ризиками в інноваційній діяльності відносяться:

• прогнозування прояву негативних факторів, що впливають на динаміку інноваційного процесу;

• оцінка впливу негативних факторів на інноваційну діяльність і на результати впровадження нововведень;

• розробка методів зниження ризиків інноваційних проектів;

• створення системи управління ризиками в інноваційній діяльності.