1 Див.: Біленчук п.Д., Кравченко в.В., Підмогильний м.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). Навч. Посіб. — к.,

9ППҐЇ п ПО 1 по

Місцеві та регіональні влади, зазначається у Європейській хар­тії про участь молоді у муніципальному та регіональному житті, зобов'язуються за допомогою будь-яких відповідних наявних у них засобів здійснювати на економічному та соціальному рівнях програми ліквідації безробіття або сприяти їх здійсненню і таким чином знищити одну з причин соціальних негараздів молоді. З ме­тою впровадження конкретної політики працевлаштування моло­ді на контрактній основі вони зобов'язуються створити або удоско­налити на місцевому чи регіональному рівні органи обміну інфор­мацією між підприємницькими структурами, установами освіти та професійної підготовки і представниками місцевих і регіональ­них молодіжних об'єднань. З метою сприяння працевлаштуванню молодих людей вони також зобов'язуються вживати заходів, зо­крема в таких напрямках: тісне співробітництво зі школами та установами професійно-технічної підготовки у боротьбі з відста­ванням у навчанні; створення місцевих центрів надання спеціаль­ної допомоги тим молодим людям, які мають серйозні труднощі у пошуках роботи через недостатню кваліфікацію або інші соціальні чи сімейні проблеми; надання першочергової допомоги тим моло­дим людям, що мають намір створити мале підприємство чи коопе­ратив, шляхом забезпечення матеріально-технічної підтримки у формі приміщень, обладнання та консультування з фінансових і комерційних питань; підтримка діяльності молодіжних організа­цій, асоціацій та клубів, які відіграють важливу роль у соціально­му житті на місцевому рівні, й особливо тих із них, що допомага­ють знедоленим молодим людям, через надання фінансової допо­моги на контрактній основі та звільнення від податків і соціальних внесків, а також шляхом надання підтримки в питаннях отриман­ня професійної підготовки та обладнання; підтримка проектів, що заохочують громадську діяльність як альтернативний засіб соці­альної інтеграції безробітних, як додаткову освіту на фоні безро­біття і як активну форму участі молоді у житті на місцевому або регіональному рівні¹.

Центральним і найбільш проблематичним, передусім з точки зору реалізації, є право на соціальний захист. Це право — одне з ключових соціальних прав людини і громадянина. Конституція України дає змогу розглядати соціальне забезпечення як самостій­ний інститут права, що регулює порядок надання конкретному громадянину того чи іншого виду допомоги, який гарантується державою у випадках, на умовах та порядку, передбачених чин­ним законодавством. Видами соціального забезпечення в Україні є: матеріальне забезпечення, соціальне обслуговування, встанов­лення особливих правових режимів щодо реалізації соціальних прав людини і громадянина.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання місцевого самоврядування у сфері соціального захисту належить встановлення за рахунок власних коштів і бла­годійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення; вирішення питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих (померлих або визнаних такими, що пропали безвісти) військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас (крім військовослужбовців строкової служби) або відставку, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям у будівництві індиві­дуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту жит-

¹ Європейська хартія про участь молоді у муніципальному та регіо­нальному житті: Ухвалена 14 березня 1992 р. // Барвіцький В.Ю., Бата-нов О.В. Муніципальне право зарубіжних країн: Навч. посіб. У 3 ч. Ч. З [За заг. ред П.Ф. Мартиненка]. — К.: Знання України, 2006. — С. 208-209.

ла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індиві­дуального будівництва, садівництва та городництва; організація для малозабезпечених громадян похилого віку, інвалідів будин-ків-інтернатів, побутового обслуговування, продажу товарів у спе­ціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами, а також безоплатного харчування; вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а та­кож інших категорій малозабезпечених громадян; подання допо­моги на поховання громадян в інших випадках, передбачених за­конодавством тощо (ст. 34). Норми аналогічного змісту містить переважна більшість законодавчих актів із питань соціального за­хисту населення. Свідчення тому є ст. З Закону України «Про дер­жавну допомогу сім'ям з дітьми»¹, яка надає органам місцевого самоврядування право встановлювати за рахунок місцевих бюдже­тів додаткові види допомоги та встановлювати доплати до держав­ної допомоги сім'ям із дітьми.

Так, наприклад, у контексті реалізації прав громадян з обмеже­ними фізичними можливостями, можна навести рішення виконав­чого комітету Роменської міської ради у 2004 р., яким було ухвале­но міську Програму забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення. Щороку на виконання Програми роз­робляються та затверджуються переліки об'єктів, які підлягають першочерговому пристосуванню для потреб інвалідів-візочників. Також рішенням виконавчого комітету Роменської міської ради у 2006р. було створено дорадчий орган — «комітет доступності», метою якого є здійснення архітектурно-будівельного контролю за дотриманням вимог щодо забезпечення безперешкодного доступу людей з інвалідністю до об'єктів житлового та громадського при­значення, виконання проектних та ремонтних робіт².