1 Див.: Кравченко в.В., ПітцикМ.В. Муніципальне право України: Навч. Посіб. — к., 2003. — с. 550-551.

2 Статут територіальної громади міста Сміла: Затверджений рішенням XVIII сесії Смілянської міської ради Черкаської області від 25 грудня 2001 р. — Сміла, 2001.

³ Європейська хартія про участь молоді у муніципальному та регіо­нальному житті: Ухвалена 14 березня 1992 р. // Барвіцький В.Ю., Бата-нов О.В. Муніципальне право зарубіжних країн: Навч. посіб. — У 3 ч. Ч. З [Зазаг. ред П.Ф. Мартиненка]. — К.: Знання України, 2006. — С. 211.

Прикладом тому є й положення Стамбульської декларації з проблем поселень людей (1996), де стосовно до конституційного права на безпечне для життя і здоров'я довкілля йдеться про його муніципально-правову модифікацію як обов'язок держав-учасни-ків цього документа забезпечити «особливі потреби жінок, дітей та молоді у надійних, здорових і безпечних умовах життя». Та­кож держави-учасники зобов'язуються «сприяти наданню повно­цінного доступу людям з фізичними вадами, а також статевого рівноправ'я для участі в політичних акціях, програмах та проек­тах з питань житла та життєздатного розвитку поселень людей» (п. 7.)¹.

Аналогічні положення можна знайти й у Європейській хартії міст та Європейській декларації прав міст (1992), у яких стосовно до конституційного права на житло зазначається, що це «право на забезпечення підходящим, зручно розташованим та освітленим житлом та будинками достатньої площі, з сучасними зручностя­ми, нормальною вартістю та таким, що відповідають вимогам не забруднювати оточуюче середовище» (частина З.7.)² тощо.

Здається, що всі ці приклади є переконливим підтвердженням наявності специфічних нормативно-правових характеристик та­ких прав і свобод, які концептуально можуть бути обґрунтовані як муніципальні. Це специфічний, зумовлений як способом норма­тивної фіксації, так і механізмами реалізації, комплекс прав і сво­бод людини і громадянина, який включає загальновизнані та кон­ституційно закріплені права і свободи, але такі, що реалізуються в межах території, на яку розповсюджується юрисдикція відповід­ної територіальної громади та такі, що мають своєю метою органі­зацію та здійснення місцевого самоврядування на демократичній основі із використанням конституційно-правових інститутів.

§ 5. Особливості реалізації громадянських прав і свобод людини у місцевому самоврядуванні

1 Див.: Біленчук п.Д., Кравченко в.В., Підмогильний м.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). Навч. Посіб. — к., 2000. — с. 65.

2 Там само. — с. 76.

На перший погляд, найбільш віддаленими від інститутів муні­ципальної демократії є громадянські права і свободи. Це, однак, аж ніяк не означає, що їхній нормативний зміст і тим більше меха­нізм реалізації перебувають поза сферою взаємодії з інститутами місцевого самоврядування. Синтезуючою основою громадянських прав і свобод людини та інститутів місцевого самоврядування є принцип верховенства права, його послідовна реалізація у діяль­ності муніципальних структур.

Громадянські права є своєрідною основою індивідуалізації му­ніципально-правових відносин. За всього різноманіття і розбіж­ностей нормативного змісту кожного окремого громадянського права їм притаманні й деякі загальні характеристики як єдиної групи прав і свобод. їхнє головне призначення і сутнісна характе­ристика полягають у тому, щоб забезпечити особисту свободу, не­залежність і самостійність людської індивідуальності. Саме осо­биста, індивідуальна свобода полягає в основі всієї системи грома­дянських прав.

Основне ж призначення громадянських прав полягає в тому, щоб, по-перше, гарантувати людське життя і забезпечити захист від усяких форм насильства, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; по-друге, вира­жати, забезпечувати повагу і захист гідності особистості; по-третє, індивідуалізувати громадянина і відносини, у яких він перебуває; по-четверте, забезпечити йому гарантії особистої недоторканності і невтручання в особисте і сімейне життя; по-п'яте, гарантувати свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право віль­но залишати територію своєї держави; по-шосте, гарантувати ін­дивідуальну свободу, тобто можливість безперешкодного вибору різних варіантів поведінки у сфері етнонаціональних, етичних, ре­лігійних та інших відносин, включаючи відносини, пов'язані з ви­рішенням питань місцевого значення¹.

Відповідно до цього громадянські права і свободи є втіленням органічної єдності соціальних і біологічних властивостей, колек­тивістських та індивідуалістичних начал у самій природі людини. Адже навіть найрозвинутіші форми політичного й економічного колективізму не применшують потреби людини як біосоціальної істоти в особистій недоторканності, у необхідності захисту своєї гідності і на цій основі — у прагненні до самовираження і само­ствердження, до визнання усіма (включаючи державу) незалеж­ності і свободи людини в її думках і почуттях, недоторканності приватного і сімейного життя. Приватне життя і приватний інте­рес мають у цьому плані загальноцивілізаційну значущість.