1 Баранчиков в.А. Муниципальное право. — м., 2000. — с.29.

² Торшенко A.A. Муниципальное право Российской Федерации. — Ека­теринбург, 1994. — Вып.1. — С.5.

3 Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року.

4 Пешков в. Общественное право. Лекции. — м., 1868-1869. — с.13.

шрю «лабораторією» для вирішення більшості громадських проб­лем. Децентралізація та самоврядування вже багато століть визна­ється «інтернаціонально-універсальним цілющим бальзамом сус­пільних хвороб», враховуючи, що саме з органами місцевого само­врядування місцеві жителі кожен день мають «безпосереднє і най­більш тісне спілкування, повністю впливаючи на них», унаслідок чого й «стає цілком зрозумілим, чому самоврядування завжди вва­жатиметься населенням найкращою формою управління»¹.

У зв'язку з цим дослідження прав людини в контексті місцево­го самоврядування, так само, як і місцевого самоврядування, че­рез призму прав людини є одним з найважливіших завдань юри­дичної науки. Це має не тільки науково-теоретичне значення, а й насамперед практичну значущість: і з точки зору розвитку законо­давства, і в плані вирішення конкретних питань реформування місцевого самоврядування, утворення ефективних механізмів за­безпечення прав людини за місцем проживання².

. Як свідчить світовий досвід, питання про права людини набуває особливої актуальності на переломних етапах розвитку людства. Саме на одному з таких етапів перебуває наша країна. Останнє де­сятиліття XX — початок XXI ст. характеризується перманентни­ми змінами в політичній та економічній системах українського суспільства, появою та визнанням у суспільному та державному житті якісно нових та докорінною трансформацією старих інсти­туцій, визнанням місцевого самоврядування, розширенням діапа­зону та вдосконаленням механізмів захисту прав та свобод люди­ни, бурхливим та продуктивним у порівнянні з попередніми деся­тиріччями законотворчим процесом тощо.

Це зумовлене як загальносвітовими тенденціями соціалізації, демократизації та інтернаціоналізації правових систем, так і вну­трішньою орієнтацією на побудову соціально-правової, демокра­тичної держави та формування громадянського суспільства в Україні. Аксіоматично, що однією з перших сходинок до будівни­цтва такої держави та формування громадянського суспільства й є місцеве самоврядування та тісно пов'язана з ним проблема прав

1 Подлигайлов п.Н. Местное управление в России. — сПб, 1884. — с.10, 28.

² Див. детально про це: Батанов A.B. Муниципальная власть и неко­торые теоретико-методологические проблемы формирования муници-пально-правового статуса личности // Конституционные права и свобо­ды человека и гражданина как высшая ценность демократического, правового государства. Сборник научно-практических статей. — Тирас­поль, 2005. — С.58-61; Батанов О.В. Проблема прав людини у світлі за­провадження реального місцевого самоврядування // Правова держава. Випуск 17. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького HAH України, 2006. — С.126-136; Батанов O.B. Муніципальна влада та про­блеми реалізації прав людини у місцевому самоврядуванні // Часопис Київського університету права. — 2006. — №2. — С.3-9 та ін.

людини, причому не лише визнання та закріплення каталогу цих прав, а й передусім їх реалізація та захист.

Докорінні зміни політико-ідеологічних уявлень та державної політики у галузі прав людини, розвиток, збагачення та зміцнення гарантій прав і свобод кожної людини перебувають у руслі страте­гічної лінії утвердження в Україні реальної демократії на основі активної та дієвої участі громадян, їх асоціацій, територіальних громад у вирішенні питань як місцевого, так і загальнодержавного значення. Адже визнання державною владою прав людини та міс­цевого самоврядування — не абстрактний факт, не умоглядне твердження, а офіційна акція, яка знаходить своє підтвердження у функціях держави, її політичному курсі та правовій політиці, публічних заявах посадових осіб щодо прихильності до відповід­ної ідеології, у тому числі й муніципальної ідеології. Так, напри­клад, такі фундаментальні міжнародно-правові документи, як Єв­ропейська хартія місцевого самоврядування (1985) та Всесвітня декларація місцевого самоврядування (1985) спрямовують держа­ви, які прагнуть бути демократичними, на захист і зміцнення не­залежності місцевої влади, на котрих збудована вся споруда «нової Європи». Держави — члени Ради Європи, які підписали Європей­ську хартію місцевого самоврядування, вважають, що право гро­мадян брати участь в управлінні державними справами належить до загальних для всіх держав демократичних приписів, і це право безпосередньо може бути здійснене саме на місцевому рівні.