1 Див. Детально: Дунаєва л.М. Проблеми влади та самоврядування в теорії анархізму // Часопис Київського університету права. — 2004. — №1. — с.111-116.

2 Жолковський к.Е. Анархізм // Юридична енциклопедія: в 6 т.; Редкол.: ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — к., 1998. — т.1: а-г. — с.105-107.

3 Бакунин м.А. Бог и государство // Графский в.Г. Бакунин. — м.,

Інший ідеолог анархізму Л. Гумплович писав, що «протилеж­ністю до «державної діяльності» в більш вузькому її сенсі є по­няття «самоврядування»... Якщо «самоврядування» слід розумі­ти як діючий у державі політичний устрій, то його можна розгля­дати, безумовно, лише як доповнення до необхідної діяльності держави, й отже, уявляти собі його тільки в обмеженому розмі­рі». За Л. Гумпловичем, самоврядування «проводиться відомим самоврядним організмом, під яким слід розуміти існуючі у дер­жаві форми общєнія та союзи; наділені правом самоврядування, вони відають великою або малою кількістю своїх громадських справ за допомогою ними ж обраних представників та посадових осіб. Найменшими самоврядними організмами є громади»¹.

Відомо, що для анархізму характерне висування і розвиток ідей децентралізму, федералізму, автономії, а також самовряду­вання, самоорганізації і саморегуляції особи, соціальних груп, регіонів тощо. В проектах анархістів планувалося утворити місце­ві представницькі органи громадського самоврядування — міські союзи та ради, міські думи та районні управи; місцеві органи гро­мадського управління (виконавчі органи) — місцеві Палаци Зла­годи, виконкоми союзів та рад, анкетно-статистичні бюро; інші інституції — виборний суд, міліція (міська армія), добровільна армія самооборони, різні «громадські служби» тощо. Крім того, відповідно до теорії анархізму проголошувалися різні форми без­посередньої демократії та громадської самодіяльності — збори, асоціації, товариства, союзи, клуби тощо, які мали компенсувати в організаційному плані відсутність держави. Так, П.Ж. Прудон, по суті, ототожнюючи самоврядування і анархію, розумів федера­цію як договір, контракт, угоду, союз, завдяки якому група глав сімей, об'єднання кількох громад або держав зобов'язуються одне перед одним проводити спільний курс. На місце сучасної йому централізованої держави слід поставити союз, створений за двома напрямами: територіально — по комунах і провінціях та адміні­стративно — за окремими галузями суспільного життя. Л.С. Ма­мут вказує, що для визначення самоврядування П.Ж. Прудон об­рав англійський термін Self-government, який, на його думку, точніше передає соціально-організаційний сенс анархії².

Наприкінці XIX — початку XX ст. набули поширення соціал-ре-формістські муніципальні концепції, зокрема теорія муніципально­го (комунального) соціалізму. її ідеологами виступали реформісти різних країн: посибілісти у Франції, фабіанці та керівники Незалеж­ної робітничої партії у Великій Британії, бернштейніанці у Німеччи­ні, економісти та меншовики у Росії тощо. Серед найбільш відомих ідеологів цієї теорії були М.Д. Загряцков, М.А. Курчинський тощо. Муніципальний соціалізм становив собою сукупність програмних положень та установок, спрямованих на забезпечення якомога більш повної демократизації місцевого життя. Першою вимогою, яка міс­тилася в муніципальних програмах політичних партій, — наділення міської та сільської громади правами більш широкої автономії. Ще одна вимога полягала у збільшенні представництва населення в ор-

¹ Гумплович Л. Общее учение о государстве. 2-е изд. — СПб, 1910. — С.274,275,286-287.

2 Мамут л.С. Этатизм и анархизм как типы политического сознания (домарксистский период). — м., 1989.—с.211.

ганах місцевого самоврядування. Прихильники ідеї муніципально­го соціалізму сподівалися шляхом послідовних реформ, зміни дер­жавного та громадського життя без різких стрибків та потрясінь пе­ребудувати сучасне життя на нових засадах. Тобто її ідеологи вихо­дили з можливості соціалістичної еволюції буржуазного місцевого самоврядування як одного зі шляхів безреволюційної трансформації сучасного суспільства у соціалістичне. Створення на місцях оплотів демократії, здатних протистояти центральним органам, розширен­ня прав місцевого самоврядування в політичній сфері тлумачилося прихильниками муніципального соціалізму як корінна зміна влади в суспільстві¹.

¹ Загряцковъ М. Соціальная деятельность городского самоуправленія на Западе. Вып.І: Проблемы муниципализаціи. — Шевъ, 1906; Загряц-ков М.Д. Что такое муниципальный социализм? — М., 1917; Курчин-скій М.А. Муниципальный соціализмь и развитіе городской жизни. — СПб, 1907. Також про це: ВыдринИ.В., Кокотов А.Н. Муниципальное право России. — М., 1999. — С.67.

² Плеханов Г.В. Соч.: В 24 т. — Т.16. — С.177.

³ Ленин В.И. Поли. собр. соч. — Т.16. — С.339, 340, 341.

⁴ Ленин В.И. Поли. собр. соч. — Т.10. — С.30.

Слід зазначити, що муніципальний соціалізм нічого спільного з соціалізмом у «звичному» для нас (радянському) значенні цього слова не має. Тези муніципального соціалізму висувалися насам­перед більшістю буржуазних партій. Ідеологія муніципального со­ціалізму знайшла підтримку лише у частини російських соціал-демократів. Так, Г.В. Плеханов писав, що самоврядування незрів­нянно «краще, ніж бюрократичний режим у новому політичному устрої»². Під час революції 1905-1907 рр. між Г.В. Плехановим та більшовицьким напрямом РСДРП виникли серйозні суперечності з питань організації місцевого самоврядування. Противник цих ідей В.І. Ленін вважав доктрину муніципального соціалізму полі­тично ілюзорною та теоретично помилковою. На його думку, муні­ципальний соціалізм відволікає маси від класової боротьби та є «соціалізмом у питаннях місцевого управління. Те, що виходить за межі місцевих інтересів, за межі функцій державного управлін­ня, тобто все, що стосується основних джерел прибутку панівних класів та основних засобів забезпечення їх панування, все, що сто­сується не управління державою, а устрою держави, тим самим ви­ходить зі сфери муніципального соціалізму»³. У нього ж ми зна­ходимо тезу про те, що місцеві органи завжди несамостійні та за­лежні від реакційного центру, який в умовах капіталістичної дер­жави, безумовно, знищить будь-яке місцеве самоврядування. За образним висловлюванням В.І. Леніна, «якщо центральна влада не буде повною мірою демократичною (республікою та ін.), то міс­цеві влади зможуть залишитися лише у дрібницях автономними, самостійними лише у питанні про лудження умивальників»⁴.

У підсумку перемогли погляди В.І. Леніна. В резолюції IV з'їз­ду РСДРП «Тимчасовий революційний уряд та місцеві органи ре­волюційної влади» перед пролетаріатом висувалося подвійне по­літичне завдання: утворення тимчасового революційного уряду та організація революційного місцевого самоврядування в усіх міс­тах та громадах, які підтримують нову владу¹. Безумовно, що по­зиція прихильників муніципального соціалізму була неприйнятна для більшовицької партії, чужою для неї. Ставлячи перед собою за мету завоювати державну владу, більшовики зосередили всі зусил­ля на рішенні цього завдання. Природно, що місця у теорії та прак­тиці радянського будівництва муніципальній владі не було.

Певний інтерес до питань місцевого самоврядування ще прояв­лявся у період непу. Однак незважаючи на це, поняття «самовря­дування» в його класичному розумінні так і не було поновлено в правах. У другій половині 20-х років почали з'являтися твори, в яких висловлювалася думка, що якщо термін «радянське само­врядування» ще зберігся, то це тільки наслідок недослідженості проблеми. Поступово з'явилися ідеї, які відкидали це поняття. Розвиток науки, як і рух держави, пішов таким шляхом, на якому самостійності територій не було місця.