§1. Зародження наукових знань про місцеве самоврядування

Формування науки про місцеве самоврядування — складний діалектичний процес. Досягненню мети найбільш повного охоп­лення історико-філософських та політико-юридичних аспектів феномена місцевого самоврядування сприяє розгляд відповідних соціальних ідей та наукових теорій (концепцій) про походження

місцевого самоврядування.

Ідейним джерелом місцевого самоврядування є вчення про при­родне право, яке з часів Античності є важливою філософсько-ідео­логічною течією. Еволюціонуючи від наївних уявлень до фунда­ментальної системи науково обґрунтованих поглядів і правових принципів, природне право, безсумнівно, мало суттєвий вплив на ідею місцевого самоврядування. Суть теорії природного права про­являється в уявленнях про справедливість, які втілені в загально­людських принципах свободи та рівності.

Думка про місцеве самоврядування та його співвідношення з державною владою почала розвиватися ще в середньовічній Євро­пі. У полеміці з теорією абсолютизму, яка упродовж багатьох сто­літь панувала в Європі, на початку XVII ст. німецький юрист і те­оретик держави Йоганес Альтузіус розробив федеральну теорію народного суверенітету та субсидіарності в організації влади. Союз індивідів, які добровільно об'єдналися у сім'ї та корпорації, на його думку, утворює громаду, союз громад — провінцію, союз провінцій і міст — державу. Суверенітет, право верховенства при цьому зберігає увесь народ. Уся ієрархія соціально-політичних структур з низового рівня громад і міських комун, які досягли са­моврядування, до всезагального союзу, держави, осмислювалася Й. Альтузіусом як система федеративних утворень, союзів, ство­рених на договірних засадах¹. Його теорія вимагала, аби децен-¹ Каменская Г.В. Альтузиус Йоханнес // Федерализм: Энциклоп. — М., 2000. — С.46-47.

тралізовані політичні одиниці мали якомога більше автономії щодо реалізації права й управління. Тільки коли нижчі політичні одиниці були не в змозі виконати поставлені перед ними завдан­ня, компетенція з реалізації права й управління переходила б до відповідного вищого політичного об'єднання¹. Ідеї Й. Альтузіуса були прогресивними та революційними для свого часу, і водночас вони не втратили своєї актуальності і сьогодні. Елементи концеп­ції субсидіарності тією чи іншою мірою притаманні усім теоріям, які сповідують принципи переміщення центру навантаження со­ціальної і політичної організації на первинні спільності, ствер­джуючи переваги самоврядування, цінності соціальної солідар­ності і відповідальності. По суті, сформульований ним принцип субсидіарності набув свого визнання лише в другій половині XX ст. у рамках Ради Європи.

Також на становлення теорій місцевого самоврядування мали значний вплив представники утопічного соціалізму та комуніз­му (Т. Мор, Т. Кампанелла, ПІ. Фур'є, Р. Оуен, А. Сен-Сімон, Ж.-Ж. Руссо тощо). Зокрема, Ш. Фур'є пов'язував соціальний прогрес із часом, коли основу суспільства складатимуть асоціа­ції — «фаланги». Свої погляди він виклав у праці «Новий госпо­дарський соцієтарний світ» (1829). Перший принцип існування фаланги — особиста свобода кожного. Фаланга матиме свої за­гальнообов'язкові норми, але вони видаються за згодою всього колективу та виконуються всіма свідомо, добровільно. Фаланги у ПІ. Фур'є — автономні та незалежні одне від одного соціальні утворення. Вони не пов'язані між собою в єдину цілісну систе­му, хоча й координують свою діяльність. Центральна влада та її апарат не мають права втручатися у внутрішнє життя фаланг, опікувати їх, керувати ними тощо.

Значного поширення набули погляди Т. Джеферсона на само­врядування невеликих громад як на ідеальну форму державності, які він називав «республіками в мініатюрі». Вони сформувалися у концепцію, за якою муніципалітети визнавалися четвертою вла­дою, яка контролюється лише законом та судом і яка не підпоряд­ковується урядові та його органам у центрі й на місцях.

Пізніше, в 1790 р. ідеї організації громадського самоврядуван­ня були сформульовані французом Туре, який виділив дві основні проблеми вчення про місцеве самоврядування: поняття про власні громадські справи та справи державні, які делеговані державою органам ^місцевого самоврядування.

Значний внесок у розуміння представницького правління та місцевої демократії зробив Дж. С. Міль, який, прагнучи знайти ро-¹ Вюртенбергер Т. Європейська ідея субсидіарності як основа регіоналі-зації, децентралізації та деконцентрації // Організація регіональної та місцевої влади: досвід держав — членів Європейського Союзу та вибір Ук­раїни. — К., 2000. — С.5-6.

зумне поєднання егоїзму й альтруїзму, розглядав місцеве самовря­дування як виховний інструмент, що спонукає людей дивитися далі своїх сьогочасних інтересів та визнавати справедливі вимоги інших людей. Дж. С. Міль вважав, що лише коли індивіди беруть участь в управлінні, то вони розуміють його результати. Ця ідея залучення населення в управління сьогодні є однією з основ кон­цепції розвитку місцевого самоврядування. Органи місцевої влади повинні, за Дж. С. Мілем, формуватися і функціонувати на основі тих самих принципів, що й органи центральної влади, а також принципу спільності місцевих інтересів. Цей принцип, згідно з Мілем, означає, що, оскільки кожна місцевість має свої специфіч­ні спільні інтереси, то в кожному виборчому окрузі і кожному міс­ті має існувати власний парламент, який займається вирішенням локальних справ¹.