Розділ 6 місцеве самоврядування як категорія сучасного конституціоналізму: поняття та політико-правова природа

У юридичній науці однією з найменш розроблених та складних є проблема місцевого самоврядування, хоча має воно давні тради­ції, які сягають далеко у минуле. Адже ідея демократії та самовря­дування народилася, розвивалася протягом світової історії та знач­ною мірою реалізовувалася саме на місцевому рівні. Самоорганіза­ція населення для вирішення власних проблем — взагалі ключове питання демократії. Реальне місцеве самоврядування — це кон­кретний крок у напрямі подальшої лібералізації управління на місцях, пов'язаний із вирішенням проблем формування громадян­ського суспільства, посиленням захисту прав і свобод людини і громадянина, їх практичною реалізацією. Тому актуальність, гли­боке осмислення цього питання має не лише науково-методологіч­не і політико-ідеологічне, а й важливе практичне значення. Усві­домлення феномену місцевого самоврядування у повному обсязі створює можливість знайти адекватні напрями і форми розвитку демократії на сучасному етапі.

Наявність значної кількості публікацій, в яких по-різному тлу­мачаться правова природа та призначення місцевого самовряду­вання, призводить до значного ускладнення розуміння його змі­сту, місця та ролі в системі народовладдя. Це стосується не тільки широкого загалу, який не має спеціальної юридичної підготовки та якому надзвичайно важко зорієнтуватися в різних наукових концепціях місцевого самоврядування. Сьогодні немає ні єдності підходів, ні адекватного розуміння сутності, призначення місцево­го самоврядування в середовищі правознавців-теоретиків та юрис-тів-практиків. Можливо, у практичному плані у цьому немає по­треби, оскільки різне наукове тлумачення природи місцевого са­моврядування не змінює його призначення — вирішення питань місцевого значення. Водночас ознайомлення з науковими основа­ми місцевого самоврядування має надзвичайно важливе значення

для кращого розуміння особливостей конституційної моделі міс­цевого самоврядування в Україні та динаміки його становлення і розвитку на новітньому етапі української державності¹.

Аналіз вітчизняної конституційної моделі місцевого самовря­дування вказує, що держава сприймає місцеве самоврядування в кількох іпостасях: як право територіальної громади — жителів села, селища, міста самостійно вирішувати питання місцевого зна­чення; як інститут громадянського суспільства; як специфічну форму народовладдя та самостійний вид публічної влади; як інсти­тут системи конституційного ладу тощо.

Насамперед місцеве самоврядування варто розглядати у контексті прав і свобод людини і громадянина. Права людини сьогодні стали однією з ключових наукових проблем, які вивча­ються із найширших та найрізноманітніших позицій — із філо­софсько-гуманістичної точки зору, в аспекті сутності та явища пу­блічної влади, принципів перебудови політичної та правової систе­ми, проведення соціально-економічної та культурної політики, боротьби з екологічними загрозами, злочинністю тощо.

Важливість та актуальність цієї теми не треба доводити, оскільки права людини є органічним компонентом демократич­ного політичного простору, інструментом гуманізації суспільних відносин, формування творчої особистості та становлення постін-дустріального людства. На права людини покладають вирішення ряду внутрішніх, міжнародних та глобальних завдань. Права на­явні практично в кожній сфері життєдіяльності людини, відобра­жаючи її життя в особливому якісному стані, пов'язаному із за­твердженням у громадській свідомості та практиці ідеї свободи особи.

Найбільш рельєфно проявляється та знаходить свою апробацію ця ідея на локальному рівні — у межах місцевого самоврядування. Адже визнання та становлення в Україні місцевого самоврядуван­ня, глибокі економічні і політичні перетворення в суспільстві і формування на цій основі нової демократичної державності безпо­середньо пов'язані з виробленням і практичною реалізацією прин­ципово нових для нас підходів до прав людини, до вирішення як загальнодержавних, так і регіональних, а також місцевих проблем у цій сфері.