2 Лимонов a.M. Местное самоуправление в Российской Федерации. — м., 2002. —с. 41.

підстави вбачати у системі місцевої влади на чолі з радянськими органами не самоврядування, а звичайне державне управління, прикрите багатьма привабливими атрибутами формального наро­довладдя.

Навіть «перебудова» демократичних заходів кінця 80-х — по­чатку 90-х років XX ст. не виходила за межі існуючої радянської державної системи (радянської моделі), керованої комуністичною партією. У більшості випадків ефективність роботи місцевих рад не покращилася. На початку перебудови основні зусилля були спрямовані на реформування існуючого устрою державної влади в дусі його оновлення. По суті «соціалістичне самоврядування наро­ду» висувалося в руслі спроб принципового оновлення комуні­стичної ідеології як основного напряму розвитку радянського су­спільства у політичній сфері¹. Відповідно й реформа місцевої вла­ди мислилася не як широкомасштабна перебудова системи на принципах самоврядування на кшталт земського або західноєвро­пейського муніципального, а як утворення умов для того, щоб «за­працювали» радянські закони. При цьому реформування радян­ської представницької системи в період перебудови в 1987-1991 роках ішло не по лінії професіоналізації депутатської діяльності, а у напрямі експериментів із внутрішньою структурою та демокра­тизації виборчої практики².

Ради як спроба поєднати втілення ідей поєднання управлін­ських начал та самоврядницької ініціативи народних мас себе не виправдали. Практика не підтвердила правильність механічного поєднання двох близьких за формою, але різних за змістом явищ, звівши нанівець усі зусилля³. Причина полягала у тому, що за ве­ликим рахунком ідея народовладдя у практичній площині — са­мостійного та під свою відповідальність вирішення питань місце­вого значення — залишилася для більшості населення «терра ін­когніто»⁴.

¹ Программа Коммунистической партии Советского Союза (новая ре­дакция). — М., 1986. — С. 15.

² Матвеев М.Н. Власть и общество в системе местного самоуправления России в 1977-2003 годах: Автореф. дис. ... д-ра ист. наук. — Саратов, 2006. —С. 26.

³ Некрасов Е.Е. Государственная власть и местное самоуправление в России: опыт историко-правового исследования. — М., 1999. — С. 26.

⁴ Салов O.A., Королева-Конопляная Г.И. Местное самоуправление: ис­торическая практика и современность.— М., 2003. — С. 38.

Водночас, осмислення радянського періоду у контексті дослі­дження феномену місцевого самоврядування та процесів станов­лення муніципальної влади в Україні — необхідна умова не повто­рення помилок минулого, запорука становлення справжнього са­моврядування, яке має реалізуватися у дієвих оптимальних струк­турах муніципальної влади, які б відповідали сучасним формам організації громадського життя¹.

Таким чином, ми бачимо, що муніципальна влада в українських землях, навіть в умовах втрати ними суверенності, розвиваючись паралельно з іншими інститутами публічної влади, пройшла складний шлях, який включає періоди її самоорганізації та легі-тимізації, повного заперечення та забуття, відродження та спроб реального втілення її інститутів. її складна доля була зумовлена постійно змінюваними державними установками, зміною теоре­тичних поглядів, осмисленням власного та зарубіжного досвіду.