§ 2. Розвиток місцевого самоврядування в українських землях під час їх входження до складу інших держав

Після підписання в 1654 р. Договору між Україною та Моско-вією починається процес поступової ліквідації традиційних укра­їнських форм місцевого самоврядування. Ці тенденції посилили­ся за часів правління Петра І та особливо Катерини II. Саме за часів їх правління відбувається бурхливе становлення муніци­пального законодавства. Так, Петро І прагнув досягти дві основні мети — утворити найповнішу адміністративну централізацію за єдиною верховною владою та зміцнення зовнішньої могутності

1 Гошко т.Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI — початок XVII ст.). — Львів, 2002. — с.42-44.

держави. Можна стверджувати, що саме за Петра І почав утворю­ватися культ бюрократичної організації політичної системи, пре­валювання ролі установ, адміністративних інстанцій. Жодна структура громадянського суспільства — від торгівлі до церкви, від місцевого самоврядування до сім'ї — не могла існувати без управління, контролю, спостереження з боку спеціально утворе­них органів загального або спеціального призначення. Проведені ним на початку XVIII ст. реформи місцевого самоврядування вна­слідок громіздкості утворених структур, бюрократизації, повіль­ності діловодства, орієнтації всього державного механізму на вій­ськові потреби залишилися незавершеними.

Лише за часів Катерини II, незважаючи на ліквідацію у 1764 р. гетьманства, у 1765 р. полкового устрою на Слобідській Україні, а у 1783 р. і на Лівобережній Україні, місцеве самоврядування стало виступати як більш-менш конкретне, реальне утворення, яке мало свій зміст та форми, кількісні та якісні характеристики. Почала складатися особлива форма суспільної матеріально-предметної ді­яльності, яка була пов'язана з функціонуванням територіальних громад¹.

Водночас місцеве самоврядування в Росії мало вузькостановий характер та доволі обмежену компетенцію. Централізація держав­ної влади в Росії часів абсолютизму була несумісна з принципами народності та самоврядування. Ідеї муніципальної влади як одно­го із видів публічної влади фактично заперечувалися. Зберігалися лише окремі її елементи, які перетворилися в органи громадського станового самоврядування: губернські та волосні дворянські збо­ри; збори міських товариств, які складалися переважно з пред­ставників міщанства та купецтва; сільські збори, які були формою селянського громадського самоврядування².