¹ Robertson W.E. Directory: Community Development Education and Training Programs. Columbia, Mo.: Community Development Society. 1987 // Цит. за: Филиппов Ю.В., Авдеева Т.Т. Основы развития местного хозяй­ства: Учебн. — М., 2000. — С.30.

2 Филиппов ю.В. Нужна ли нам еще одна профессия? (Развитие мест­ных сообществ: теория и практика) // Вестник Московского ун-та. Сер. 6. Экономика. — 1996. — №4. — с.68-69.

Таким чином, сучасна система «ікстеншн» склалася в результа­ті розвитку кількох напрямів: 1) практичної діяльності з надання широкомасштабної допомоги людям в адаптації до швидких ради­кальних змін у соціальному, економічному, культурному, еколо­ґїчному середовищі, а отже, в способі їхнього життя; 2) підготовки кадрів професіоналів з університетською освітою, здатних забез­печити процес розвитку на рівні територіальних громад; 3) форму­вання наукового напряму, покликаного усвідомити процеси, які відбуваються у територіальних громадах та створити інструменти управління розвитком; 4) розвитку структур та каналів передачі наукової інформації у формі прикладних знань з метою планова­ного розвитку територіальних громад.

Викликає інтерес організація системи «ікстеншн». У загальній структурі університету, наприклад у штаті Вісконсін, виділяють­ся два автономних напрями — стаціонарна освіта та університет­ська система розвитку освіти («ікстеншн»). У свою чергу універси­тетська система розвитку освіти включає три великих підрозділи: відділення університетської підтримки розвитку місцевих спіль­нот (Cooperative Extension); відділення розвитку безперервної ос­віти (Continuing Education Extension); відділення розвитку теле­комунікаційних засобів та програм освіти (Extension Communica­tions).

Кожен підрозділ виконує відповідні його назві функції. Безпо­середньо роботою з територіальними громадами займається від­ділення університетської підтримки розвитку місцевих спільнот (Cooperative Extension), яке використовує університетські ресур­си.

Описуючи сучасний стан системи «ікстеншн», важливо зазна­чити, що, встановивши міцні зв'язки з територіальними громада­ми, з одного боку, та науковими і навчальними підрозділами уні­верситетів — з другого, вона не стала структурним елементом ні місцевих адміністрацій, ні університетів. Система «ікстеншн» збе­рігає автономію, має свій бюджет, свою структуру, самостійно ви­значає свою стратегію і концепцію розвитку.

Залежно від характеру діяльності персонал університету поді­ляється на різні категорії: 1) викладачі (faculty) переважно зайня­ті навчально-педагогічною роботою в системі стаціонарної освіти, але за необхідності їх залучають до проведення занять, які органі­зуються відділеннями університетської системи розвитку освіти; 2) дослідники (researchers) здебільшого працюють у дослідних ін­ститутах університету та його підрозділів; 3) спеціалісти (staff) за­йняті переважно розробкою та реалізацією програм, орієнтованих на різні групи населення, місцеві уряди і організації.

Головна діюча особа в системі — агент із розвитку місцевої спільноти. З одного боку, він є штатним працівником «ікстеншн» та отримує заробітну плату в центральному управлінні цієї служ­би. З іншого — він проживає та працює у певному графстві. У сво­їй діяльності він орієнтується на потреби територіальної громади, отримуючи при цьому науково-методичну та буДь-яку іншу під­тримку від центральних установ «ікстеншн». Будучи Порівняно молодою, ця професія відрізняється від інших тим, що не має жорстких меж, окреслених певною галуззю знань чи виробни­цтва, як, наприклад, професія архітектора, фінансиста, географа, її витоки можна шукати в таких сферах діяльності, як географія, ділове адміністрування, громадські фінанси, міське планування, політична економія тощо. Однак тут слід зробити суттєве заува­ження. Професія, пов'язана з розвитком місцевих спільнот, запо­зичує з цих сфер не цілісну систему знань, умінь, навичок, а певні елементи прикладного характеру.

Професіоналізм спеціалістів із розвитку місцевих спільнот пе­редбачає поєднання раціонального планування з умінням «пода­вати ідею». Однією з важливих особливостей такої професії є та­кож відсутність жорстких правил і стандартів, які встановлюють­ся звичайно в інших галузях діяльності. Це велика перевага, оскільки вона дає можливості спеціалісту проявляти гнучкість у кожній конкретній ситуації. Адже лише в теорії можна виділити універсальні ознаки територіальної громади, в реальному житті двох однакових спільнот не існує. Тому щоразу спеціаліст із розвит­ку стикається з унікальною комбінацією факторів, яка визначає засоби та встановлює межі соціального, економічного, культурно­го розвитку громади. Іншими словами, спеціаліст щоразу змуше­ний шукати нестандартні підходи до вирішення питань місцевого значення, які на перший погляд здаються типовими.

Щодо особливостей організації, в якій працює спеціаліст із роз­витку, то вона суттєво впливає на характер його діяльності і спосіб поведінки. Найчастіше спеціаліст працює в муніципалітетах або організаціях, які утворюються при місцевих органах влади. Кож­на організація створюється для виконання заздалегідь визначених завдань. Якими б чіткими або, навпаки, неясними не були ці зав­дання, вони ставлять обмеження повноваженням і можливостям спеціаліста. В абсолютній більшості випадків спеціаліст із розвит­ку сам не приймає рішення та не наділяється будь-якою адміні­стративною владою. Тому йому необхідно якомога краще володіти мистецтвом «управління без влади»¹.

Функціональні завдання спеціаліста по розвитку —- складні та багатогранні. За об'єктом та змістом діяльність спеціаліста можна розглядати в двох аспектах.

Перший аспект стосується його роботи з людьми, коли він ви­ступає в ролі організатора процесу спілкування. Ця діяльність включає організацію людей, продаж ідей, пошук і мобілізацію со­ціальних ресурсів муніципального розвитку.