1 Велихов л.А. Основы городского хозяйства. Общее учение о городе, его управлений, финансах и методах хозяйства. — м., 1996. — с232.

У 1909 р. почалася спеціалізація підготовки кадрів. Москва (Московський комерційний інститут — М. Загряцков, П. Гензель) та Київ (Київський політехнічний інститут — Г. Дубелір) готували працівників земського та міського господарства. Петербург випус­кав спеціалістів з міського планування (Академія мистецтв —

М. Перетяткович). У 1910 р. питання підготовки кадрів для міст Росії обговорювалися на І З'їзді російських міських діячів в Одесі (Г. Дубелір, В. Семенов). У 1914 р. виходить перший підручник із планування та забудови міст та викладається курс у Ризькому по­літехнічному інституті (А. Еншем).

До 1914 р. належить перший проект спеціального вищого на­вчального закладу в Києві з земсько-міської справи. Міська дума Києва виділила ділянку землі та почалося будівництво приміщен­ня, але війна зірвала плани. Знову до ідеї відкриття спеціальних навчальних закладів для земсько-міських діячів повернулися у 1918 р. Планувалося відкрити два навчальних заклади: із земсько-міської справи в Києві та з підготовки спеціалістів із місцевої осві­ти для місцевого самоврядування (по суті — «менеджерів сфери освіти») в Уфі. На цей раз цю ідею перекреслив «воєнний кому­нізм» і Декрет РНК та ВЦВК, якими по суті ліквідовувалося само­врядування.

Щоправда, певне повернення відбулося вже з 1919 р. у зв'язку з прийнятим VII Всеросійським з'їздом Рад курсу на децентраліза­цію господарського управління. У 1922 р. у Петрограді при Музеї міста (3. Френкель) відкрилися курси комунальних працівників,, які в 1925 р. було реорганізовано в технікум, а в 1929 р. — в Інсти­тут комунального господарства (Г. Дубелір).

У Москві перші курси при Музеї міста утворюються у 1925 р. (М. Щепкін, А. Вернер, М. Ситін). У 1926 р. за рішенням Голов­ного управління комунального господарства НКВС організовує курси з міського планування при МВТУ, які стали з часом факуль­тетом (А. Іваницький). У 1930 р. вони стали базою для організації, комунального відділення Всесоюзного архітектурно-будівельного інституту, реорганізованого в 1931 р. в Інститут комунального господарства. У 1930 р. відкривається Академія комунального, господарства. У Ростові-на-Дону та Новочеркаську на кафедрах місцевого управління та господарства читав свої курси Л.Велі-хов. Відкривається Комунальний інститут у Харкові (1925). Але територіальна реформа 1925-1928 років та курс на індустріаліза­цію остаточно знищили самоврядування, а разом з ним зникла і потреба в підготовці корпусу професійних кадрів.

Інша ситуація склалася у зарубіжних країнах, зокрема СІЛА. Глибокі та кардинальні зміни у соціальному та економічному роз­витку суспільства, які відбувалися в СІЛА в динамічному XX ст., привели до появи нової професії спеціаліста щодо розвитку місце­вих спільнот, а потім і відповідного напряму у науці. Так, у після­воєнний період у СІЛА утворюється система підготовки кадрів щодо розвитку територіальних громад. Запровадження предмета «Розвиток місцевих спільнот» в університетський навчальний процес американські автори пов'язують з іменем У. Біддла, який з 1947 р. почав викладати курс «Динаміка спільноти» в Ерлхемсь­кому коледжі (Річмонд, штат Індіана). Сьогодні аналогічні на­вчальні курси викладаються у понад 80 американських універси­тетах і коледжах.

У довіднику «Навчальні та освітні програми з розвитку місце­вих спільнот», укладеному у 1987 р. американським дослідником У. Робертсоном, наведено перелік 39 вищих навчальних закладів, які видають дипломи за спеціальністю «Розвиток місцевих спіль­нот». Також він називає 52 програми, частина яких безпосеред­ньо орієнтована на підготовку спеціалістів такого профілю, части­на — на поглиблене вивчення курсу «Розвиток місцевих спільнот» за суміжними спеціальностями¹. Зростає кількість навчальних закладів, які здійснюють підготовку магістрів за цією спеціаль­ністю. У 1977 р. їх було лише п'ять. У 1987 р. сім навчальних за­кладів США надавали своїм випускникам ступінь магістра безпо­середньо за цією спеціальністю та 17 американських та канад­ських — за суміжними професіями, але з поглибленою підготов­кою у галузі розвитку територіальних громад.

Програми підготовки магістрів включають не тільки навчаль­ні дисципліни спеціалізації, а й базові навчальні предмети, зо­крема антропологію, соціологію, психологію, економіку, геогра­фію, соціальну діяльність (social work) та дорослу освіту (adult education).

Спостерігається тенденція спеціалізації у підготовці спеціалі­стів із розвитку місцевих спільнот. Найбільш значного поширен­ня набули п'ять напрямів спеціалізації: планування розвитку міс­цевих спільнот; економічний розвиток місцевих спільнот; пробле­ми міста (urbanaffairs); розвиток села (rural development); місцеве управління (administration). Називаються також і інші напрями спеціалізації: соціальний розвиток, розробка та оцінка програм розвитку місцевих спільнот (program development and evaluation), організація місцевої спільноти (community organization), освіта в місцевих спільнотах (education), дослідження місцевих спільнот (research), робота з молоддю та особами похилого віку (aging), міжнародний розвиток місцевих спільнот (international develop­ment)².