1 Маклаков b.B. Муниципалитет // Конституционное право: Словарь / Отв. Ред. В.В. Маклаков. — м.: Юристъ, 2001. — с. 266.

² Волков В.Д. Становлення і розвиток комунального права України // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали науково-практич­ної конференції. — К., 1996. — С. 144-146; Коммунальное право Украи­ны: Учеб. пос. / В.Д. Волков, А.Г. Бобкова, H.A. Захарченко и др. — До­нецк: ДонГУ, 1999. — С.17.

3 Кравченко в.В., ШтцикМ.В. Муніципальне право України: Навч. Посіб. — к., 2003. — с. 7.

жає сутність та зміст суспільних відносин, які покликана регулю­вати ця галузь права. Так, наприклад, за словами одного з най­більш видатних представників науки про місцеве самоврядування першої чверті XX століття Л.А. Веліхова, «вилучення терміну «муніципальний» лише збіднює офіційну і наукову-мову»; саме цей термін «рельєфно підкреслює усю конструктивну і економічну своєрідність історично сформованої міської громади, її істотні ознаки та притаманні їй спеціальні завдання»¹.

Саме поняття « муніципальний » виникло ще до нашої ери у Ста­родавньому Римі та використовувалося у відношенні до громад, які раніше були самостійними, підпали під владу Риму та обтяжу­валися різними повинностями (muñera) на його користь, від назви яких, власне кажучи, й походить сам термін «муніципальний» (такі громади називалися municipia). Так, на думку І.О. Покров-ського, В.Б. Єльяшевича та інших учених створення муніципії як потенційного учасника публічних та цивільних правовідносин по­чалося ще у IVст. дон. е. в результаті реформування правового статусу колишніх самостійних міст-держав (civitates), які в цей час фактично втратили свою державницьку самостійність та опи­нилися під владою Стародавнього Риму. Внутрішня автономія цих громад серйозно обмежувалася, а для управління ними з Риму надсилалися спеціальні чиновники — префекти. Після того як влада Риму розповсюдилася на всю Італію, був прийнятий загаль­ний муніципальний закон — Закон Юлія Цезаря про муніципії (Lex Julia municipalis) 45 р. до н. е.², який уніфікував правила міського устрою та суттєво розширив автономію органів самовря­дування у місцевих справах. На рівні місцевих громад існували як представницькі органи — народні збори, так і виконавчі — сенати. Контроль за неіталійськими громадами здійснювали спеціальні контролери — куратори, до функцій яких входив лише фіскаль­ний контроль, а потім, з розширенням їх компетенції, загалом урядовий контроль. Здійснювалися спроби використовувати цей інститут і для захисту інтересів населення у відношенні муніци­пальної верхівки³. Отже, у цей період відбувається активне ста-

1 Велихов л.А. Основы городского хозяйства. Общее учение о городе, его управлении, финансах и методах хозяйства. — м., 1996. — с. 218-219.

2 Покровский и.А. История римского права. — сПб, 1999. — с. 116-117.

³ Первомайський 0.0. Становлення цивільної правосуб'єктності типі-сіріит у праві Стародавнього Риму // Проблеми законності: Респ. міжві-дом. наук, збірник / Відп. ред. В.Я. Тацій. — X., 2001. — Вип. 47. — С. 46-50; Первомайський О.О. Становлення цивільної правосуб'єктності типісіріит у праві Стародавнього Риму // Актуальні проблеми форму­вання правової держави в Україні (до 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): Тези доп. та наук, повідомлень Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених / За ред. проф. МЛ. Панова. — X., 2000.—С. 43-45.

новлення муніципій не лише як суб'єктів публічних, а й приват­них відносин, що в цілому відповідає сучасному розумінню місце­вого самоврядування та муніципального права як конгломерату публічно-приватних відносин і норм, у результаті дії яких власне й відбувається становлення муніципальної влади.

Сучасний етап розвитку інститутів місцевого самоврядування в Україні та муніципального права як галузі національного права можна охарактеризувати як вкрай суперечливий, у якому спосте­рігаються діаметрально протилежні тенденції. З одного боку, у сві­домості українських громадян, багатьох представників публічної влади та наукових кіл досі переважають застарілі, сформовані де­сятиріччями стереотипи з питань організації владних структур. Жива традиція жорсткого централізованого управління, остаточно не подоланий синдром відчуження населення та окремої людини від публічної влади не створює достатніх передумов для соціальної включності громадян у проблеми територіальних громад. З іншого боку, поступово звільняючись від цього ілюзорно-ідеологічного сприйняття самоврядування як деякої самоцілі, пов'язаної з вирі­шенням завдань «поголівного залучення» населення до управління державними та суспільними справами, ми захворіли на нові, не менш ілюзорні, принаймні, для сьогоднішніх нас, ідеї, зорієнтова­ні на побудову системи публічної влади в особі місцевого самовря­дування. Формально-ритуальне всебічне визнання державою міс­цевого самоврядування, кон'юнктурне проголошення як панацеї від усіх бід без адекватного механізму його реалізації штучно зму­шує суспільство повертатися в минуле, стимулює «користування» застарілими стереотипами та підходами, створює нові серйозні по­літичні, соціально-економічні, психологічні та інші бар'єри на шляху формування реалістичної моделі місцевого самоврядування та становлення в Україні муніципальної влади.