1 Замотаев а. Местное самоуправление как элемент государственного устройства // Российская юстиция. — 1996. — № 6. —- с. 16-18.

² Баймуратов М.А., КоссейВ.С. Международное сотрудничество орга­нов местного самоуправления Украины: концептуальные основы, иннова­ционная деятельность. — Одесса, 1998. — С. 35-36; Баймуратов М.А. Ев­ропейские стандарты локальной демократии и местное самоуправление в Украине. — X., 2000. — С. 11.

Такі місцеві публічні справи — питання, які вирішуються су­б'єктами місцевого самоврядування, складають необхідний ком­понент повсякденного життя населення (житло, міський транс­порт, комунальне обслуговування та інше). Критеріями віднесен­ня тих чи інших публічних справ до категорії місцевих, є такі ознаки: питання вирішується тільки стосовно інтересів території, на яку розповсюджуються юрисдикція відповідного органу чи по­садової особи місцевого самоврядування; рішення питання перебу­ває в межах завдань та функцій відповідної територіальної грома­ди, які здійснюють від її імені органи та посадові особи місцевого самоврядування та їх предметів відання, тобто суб'єкт місцевого самоврядування може вирішувати не тільки ті питання, які безпо­середньо віднесено до їх компетенції, а й ті, які хоча і не передба­чені законодавством безпосередньо, не виходять за межі дії зако­ну; всі питання місцевого значення, які не віднесені конкретними правовими нормами до відання інших органів.

Важливе й те, що публічні послуги, які надаються органами та посадовими особами місцевого самоврядування, повинні здійснюва­тися переважно за місцем проживання громадян, де для цього утво­рені необхідні умови та механізми; реалізація завдань, які виника­ють перед органами та посадовими особами місцевого самовряду­вання, неодмінно потребують підключення громадського компонен­та у вигляді органів самоорганізації населення та інших громад­ських структур за місцем проживання. Суттєвим чинником при віднесенні тих чи інших питань до відання суб'єктів місцевого само­врядування є також здатність населення проконтролювати вико­нання та'об'єктивно оцінювати результати вирішення цих питань.

Однак основний критерій виділення «місцевих питань» у то­му, що держава має справи з громадянами, а місцеве самовряду­вання — з місцевими жителями — членами відповідних терито­ріальних громад. Адже користувачами послуг у сфері місцевого самоврядування є не лише громадяни, а й іноземці, особи без гро­мадянства, біженці. Причому характерні ознаки цих громадян­ських станів, у яких може перебувати особа, значною мірою у місцевому самоврядуванні нівелюються, принаймні не мають на­стільки суттєвого значення, як у її взаємовідносинах із держа­вою. У місцевому самоврядуванні особа має стосунки у більшості випадків не з державою, а з громадянським суспільством, його інститутами.

Переконливою ілюстрацією цього є не лише суттєва змістовна переоцінка характеру взаємовідносин між державою, суспільством і приватними (фізичними і юридичними) особами, які у сучасних умовах будуються на принципі надання останнім із боку органів виконавчої влади адміністративних (управлінських) послуг¹, а й визнання державою особливих, недержавних за своєю природою інтересів — місцевих (муніципальних) інтересів, а також існуван­ня у широкому масиві публічних послуг такого самостійного виду, як послуги у сфері місцевого самоврядування, або муніципальні послуги. При цьому останні необхідно відрізняти від державних послуг, одним із критеріїв розмежування яких є джерела фінансу­вання суб'єктів, що надають такі послуги. У свою чергу, державні та муніципальні послуги разом називаються публічними послуга­ми, суттєвою частиною яких і виступають адміністративні (управ­лінські) послуги, які надаються головним чином органами вико­навчої влади та органами місцевого самоврядування².