1 Кравченко в.В., ПітцикМ.В. Муніципальне право України: Навч. Посіб. — к., 2003. — с. 17.

2 Шугрина е.С. Муниципальное право Российской Федерации: Учебн. — 2-е изд., перераб. И доп. — м.: Велби, Проспект, 2007. — с. 30.

3 Муниципальное право Российской Федерации: Учебн. / Под ред. Н.С. Бондаря. — м., 2003. — с. 19.

У той же час найбільш широким масивом джерел муніципаль­ного права є акти місцевого самоврядування. Своєрідність норма­тивних приписів, які містяться у цих нормах, полягає у тому, що, принаймні, генетично, за своїм походженням, вони не можуть бути віднесені до норм, які виходять від держави в особі її право-творчих органів, тобто є недержавними приписами.

Питання щодо природи цих нормативних приписів є спірним. Зокрема, деякі вважають, що термін «недержавний» тотожний по­няттю «суспільний» або «громадській», тобто відповідні норми, які приймаються органами місцевого самоврядування та поклика­ні регулювати певну сферу муніципальних відносин, уявляються як певна сфера соціальних норм, позбавлених владних начал, Тим самим фактично піддається сумніву їх загальнообов'язковість та, відповідно, характер норм діючого права.

Інші вважають, що правила поведінки, які містяться у нормаг тивних актах місцевого самоврядування, не будучі державними, тим не менше, мають публічно-владний характер, оскільки вихо­дять від муніципальної влади. Акти місцевого .самоврядування як управлінські за своєю природою мають директивно-обов'язковий та публічно-владний характер. Ця загальна риса актів місцевого самоврядування та норм, які містяться в них, посилюється, оскіль­ки ці акти є актами, які виходять від суб'єкта не державної влади, а суб'єкта місцевого самоврядування — територіальної громади, місцевої ради тощо, але водночас цей акт забезпечується примусо­вою силою закону, що надає йому ознак публічної владності. За цією ознакою правові акти місцевого самоврядування відрізня­ються від правових актів інших учасників правовідносин.

Владний характер — загальна ознака правових актів публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування), але прояв­ляється він не завжди однаково в актах різних видів її суб'єктів (колективних та одноособових органів державної влади — парла­менту, глави держави, уряду, місцевих державних адміністрацій та .суб'єктів місцевого самоврядування — територіальних громад, представницьких .органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських голів тощо). Існують відмінності й у проявах ознаки публічної владності у правових нормах актів різних суб'єк­тів одного виду публічної влади, зокрема в цраврвих нормах; які містяться в актах місцевого самоврядування. Ці відмінності зу­мовлені диференціацією функцій і повноважень суб'єктів місцево­го самоврядування, яка існує в системі місцевргр самоврядування. У силу цього суб'єкти місцевого самоврядування як носії тієї чи іншої частини муніципальної влади — публічної влади територі­альної громади, наділені неоднаковою компетенцією щодо вирі­шення питань місцевого значення.

Також така ознака, як публічна владність, пов'язується із ха­рактеристикою правовідносин, які виникають у сфері місцевого самоврядування. Правовідносини, що виникають у сфері місцево­го самоврядування, перш за все пов'язані із реалізацією публічно-владних повноважень різних суб'єктів конституційного права як на локальному, так і на загальнодержавному рівні. Головними ці­лями, які має переважна більшість суб'єктів правовідносин у сфе­рі місцевого самоврядування, є: 1) намагання реалізувати публіч­но-владні повноваження; 2) забезпечення можливості вирішення питань місцевого значення; 3) участь у вирішенні питань місцево­го значення; 4) реалізація безпосереднього або представницького народовладдя; 5) здійснення владно-регулятивного впливу на функціонування системи місцевого самоврядування тощо.

Публічно-владний характер мають ті правові акти місцевого са­моврядування, які видаються його суб'єктами в односторонньому порядку та містять обов'язкові (нормативні або ненормативні) приписи. Згоди на видання цих актів місцевого самоврядування з боку тих осіб та підприємств, установ, організацій, до яких вони адресуються, не вимагається. За характером (методом) волевияв­лення це односторонні акти. Тому їх можна називати односторон-ньо владними актами. Вони — результат волевиявлення суб'єктів місцевого самоврядування — носіїв відповідних публічно-владних повноважень (територіальних громад, місцевих рад, сільських, се­лищних, міських голів тощо). Видання правових актів — реаліза­ція одного з принципів місцевого самоврядування. Соціальна цін­ність локального нормативно-правового регулювання має прояв у гармонізації інтересів держави, суспільства, територіальних гро­мад, а також жителів — членів цих громад.

У свою чергу, така ознака, як юридична обов'язковість право­вих норм актів місцевого самоврядування, означає обов'язковість суб'єктів, яким адресовані приписи, що містяться в цих актах та підпадають у сферу дії цих приписів, строго дотримуватися, вико­нувати їх. Так, правові норми, прийняті у межах, установлених Конституцією та законами України шляхом місцевого референду­му, є обов'язковими для виконання на відповідній території і ма­ють вищу юридичну силу, ніж норми, які містяться в рішеннях місцевих рад, їх виконавчих органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Односторонньо владні акти місцевого самовряду­вання виражають (прямо або опосередковано) волю територіальної громади — первинного суб'єкта місцевого самоврядування, є юри­дично обов'язковими для адресатів та для самих територіальних громад та її органів і посадових осіб.

Виконання ж указаного обов'язку — дотримання (виконання) приписів правових актів місцевого самоврядування забезпечуєть­ся різноманітними організаційними засобами, методами переко­нання, а в необхідних випадках — методами примусу. У цьому проявляється авторитетність правових норм, які містяться в актах місцевого самоврядування, а також сила муніципальної влади, що є свідченням її визнання та підтримки державою, здатністю зму­сити дотримуватися відповідних правових приписів. Примус, як відомо, притаманний будь-якій владі, у тому числі й владі місцево­го самоврядування. Саме здатність приймати суб'єктами місцево­го самоврядування в межах своїх повноважень обов'язкові рішен­ня, є прикладом проникнення у місцеве життя імперативного (владного) начала муніципальної демократії.

Імперативний метод зумовлює, крім того, застосування у місце­вому самоврядуванні методу гарантій. Значною мірою метод га­рантуючого впливу розповсюджується на правотворчі повнова­ження територіальних громад та органів, які їх представляють. Відповідно до Конституції України і Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» останні отримали право створювати юридичні норми з питань місцевого значення. Ось чому правотвор-чість територіальних громад, органів місцевого самоврядування носить санкціонований державою характер. Водночас держава об­межує свободу муніципальної правотворчості: компетенційним чинником (рішення приймаються з предметів відання місцевого самоврядування); територіально-суб'єктною ознакою (обов'язко­вість рішень тільки для суб'єктів, які перебувають на території, на яку розповсюджується юрисдикція відповідної територіальної громади); за характером утворюваних норм (відмічається, що дер­жава санкціонувала утворення органами місцевого самоврядуван­ня тільки регулятивних норм)¹.

Виходячи з цього, муніципально правові норми — це загально­обов'язкові правила поведінки, які мають публічно-владний ха­рактер, містяться в джерелах муніципального права, регулюють муніципально-правові відносини, встановлюються або санкціону­ються народом, державою, територіальними громадами, органа­ми або посадовими особами місцевого самоврядування та забезпе­чуються державними засобами гарантування.

Муніципально-правові норми, як і норми інших галузей права, поділяються на кілька видів, зокрема за їх суттю, змістом, форма­ми, джерелами, місцем і часом дії, об'єктами і суб'єктами муніци­пальних правовідносин тощо.

За юридичною силою норм розрізняють такі муніципально-пра­вові норми: 1) конституційні норми, що мають найвищу юридичну силу; 2) законодавчі норми, що мають вищу юридичну силу; 3) норми підзаконних актів; 4) норми суб'єктів місцевого самовря­дування.

¹ ВьідринИ.В., Кокотов А.Н. Муниципальное прав России: Учебн. — М., 1999. — С. 19; Савченко Д.А., ШугринаЕ.С., Горожанин В.А. Поня-тие и видьі местного нормотворчества. Устав муниципального образова-ния. — Новосибирск, 1997. — С. 5.

За змістом волі, що виражається в муніципально-правових нормах, вони поділяються на такі види норм: 1) уповновальні (норми, що надають або визнають права суб'єктів правовідносин); 2) зобов'язальні (норми, що передбачають обов'язки); 3) заборон­ні (норми, що передбачають заборони щодо певних напрямів, спо­собів або засобів діяльності, поведінки); 4) дозвільні норми (нор­ми, що передбачають дозволи щодо певної поведінки або діяль­ності).

Так, відповідно до частини 6 ст. 140 Конституції України сіль­ські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жите­лів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи са­моорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетен­ції, що є дозвільною нормою у регулюванні відносин самоорганіза­ції населення.

За способом вираження волі муніципально-правові норми поді­ляються на такі види норм: а) імперативні (норми, що передбача­ють, як правило, однозначність їх розуміння, тлумачення і дії, по­ведінки відповідно до них); б) диспозитивні (норми, що передбача­ють багатоманітність у їх розумінні, тлумаченні і поведінці відпо­відно до них); в) рекомендаційні (норми, що пропонують певні види чи напрями діяльності, які обираються на розсуд, з волі су­б'єкта відповідних правовідносин) і г) декларативні (норми, що проголошують як об'єктивно найбільш прийняті правила поведін­ки суб'єктів муніципальних правовідносин).

За характером здійснюваних функцій муніципально-правові норми поділяються на правотворчі, установчі, регулятивні, охо­ронні та інформаційні (норми-дефініції та ін.)

Залежно від характеру відносин, що регулюють муніципально-правові норми, їх поділяють на матеріальні і процесуальні (про­цедурно-процесуальні) норми.

Залежно від меж дії муніципально-правових норм їх поділяють на загальні норми (норми-принципи, норми-дефініції) й інститу-ційні норми (підгалузеві) норми.

За простором, територією дії муніципально-правові норми по­діляються на норми, що діють на всій території України і норми, що діють у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць (норми актів, що приймаються територіальними грома­дами та органами місцевого самоврядування).

За часом дії муніципально-правові норми поділяються на по­стійні, які складають більшість норм, і тимчасові норми, зокрема норми, передбачені перехідними положеннями Конституції Укра­їни, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законів.