Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебн. —X., 2000. —С. 297; Хропанюк В.Н. Теория государства и права. — М., 2001. — С. 197 та ін.

2 Морозова л.А. Теория государства и права: Учебн. — м.: Юристъ, 2002. — с.205, 224.

3 Загальна теорія держави і права: Підруч. / м.В. Цвік, в.Д. Ткаченко, л.Л.Рогачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, в.Д. Ткаченка, о.В. Петри-шина. — X., 2002. — с. 279, 295-299.

Аналогічна позиція поширена й у вітчизняній науці. Так, в од­ному з підручників з теорії держави і права, хоча й визнається, що джерелом права є акти органів місцевого самоврядування, вказу­ється, що норма права — це таке правило поведінки, яке «схвалю­ється або встановлюється державою», а нормативний правовий акт ^- це «офіційний письмовий документ, прийнятий суб'єктами правртворчості у визначених законом порядку і формі, який мі­стить норми права»³.

Подібний підхід властивий і конституційно-правовим дослі­дженням. Так, відомий вітчизняний учений-конституціоналіст, зазнаючи, що рішення, прийняті місцевим референдумом, а також рішення місцевих рад слід визнавати його джерелами, водночас вважає, що конституційно-правова норма — «це прийняте законо­давчою владою, а іноді Президентом України формально-обов'яз­кове правило фізичної поведінки особи, що має загальний харак­тер, встановлюється і санкціонується державою з метою регулю­вання політико-правових суспільних відносин у процесі організа­ції, здійснення та взаємовідносин публічної влади з людиною-гро-мадянином, яке забезпечується владною, організаційною, виховною і примусовою діяльністю цієї влади »¹.

Таке розуміння сутності правової норми дає деяким вченим-муніципалістам розглядати муніципально-правові норми як нор­ми, що регулюють суспільні відносини, які складають предмет муніципального права та для яких характерні такі ознаки, як за­гальнообов'язковість, встановленість державою, забезпечення їх реалізації за допомогою системи державних гарантій, захист від порушення примусовими засобами тощо².

Однак із поля зору прихильників цієї позиції випадає те, що норми муніципального права значною мірою містяться в локаль­них джерелах права — актах місцевого самоврядування, а система нормативних правових актів місцевого самоврядування є само­стійною, незалежною від органів державної влади, хоча й підпо­рядкованою Конституції та законам. Це зумовлене тим, що суб'єк­ти місцевого самоврядування, зокрема органи місцевого самовря­дування, не входять до системи органів державної влади. Лише останнім часом в юридичній науці, намітилися чіткі тенденції від­ходу від цього консервативного підходу³.

1 Фрицький о.Ф. Конституційне право України: Підручник. — к.: Юринком Інтер, 2002. — с. 50, 23-24.

2 Казанчев ю.Д., Писарев а.Н. Муниципальное право. — м.: Новый Юрист, 1998. — с. 9.

³ Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Джерела конституційного права України // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2003. — № 5. — С. 14-25; Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України (загальна теорія джерел конституційного права) // Вісник Ака­демії правових наук України. — 2002. — № 1. — С. 46-60; Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. М.Н. Мар­ченко. — Т. 2. Теория права. — М., 1998. — С.132, 150-151.

Зокрема, В.В. Кравченко абсолютно правильно зазначає, що муніципально-правові норми — це встановлені державою, терито­ріальною громадою або органами місцевого самоврядування пра­вила поведінки, що регулюють суспільні відносини у сфері органі­зації і здійснення місцевого самоврядування та виконання яких забезпечується примусовою силою держави¹. На думку К.С. Шу-гриної, муніципально-правові норми — це правила поведінки, які виходять від місцевого співтовариства або держави в особі відпо­відних органів або посадових осіб, які забезпечені примусовою си­лою держави². Оригінальною є позиція авторів підручника за ре­дакцією М.С. Бондаря, котрі вважають, що муніципально-правові норми — це різновид правових норм, які містяться в джерелах му­ніципального права, що регулюють самоврядні відносини та утво­рюють у сукупності галузь муніципального права³.

Наявність різноманітних підходів у літературі з цього питання зумовлює перспективність наукового дослідження правової при­роди норм муніципального права. Незважаючи на різницю у ви­значеннях поняття норми муніципального права, усі автори схо­дяться на тому, що норми муніципального права є правилами по­ведінки загального характеру, які покликані впорядковувати складну систему відносин, що утворюють предмет муніципального права. Але поряд із загальними ознаками, які є характерними для всіх правових норм, муніципально-правові норми характеризу­ються суттєвою специфікою. Якщо стати на позиції тих учених, які вважають, що муніципально-правові норми — це різновид пра­вових норм, які містяться в джерелах муніципального права, мож­на зробити висновок, що головна їх особливість пов'язана зі спів­відношенням у змісті муніципально-правових норм державно-владних та недержавних начал.

Багато джерел муніципального права приймаються на загаль­нонаціональному (загальнодержавному) рівні у формі норматив­но-правових актів органів державної влади, насамперед у формі законів у галузі місцевого самоврядування. Норми муніципально­го права становлять собою державно-владні веління, які виходять від держави та забезпечуються можливістю застосування держав­ного примусу. Значна група норм муніципального права міститься у міжнародних стандартах місцевого самоврядування, які є ре­зультатом узгодження волі багатьох держав європейського конти­ненту або всього світу, згоду на обов'язковість яких надано Верхов­ною Радою України.