1 Орзіх м. Самоврядні території в системі державного устрою України // Місцеве та регіональне самоврядування України. — Вип. 1-2. — к., 1993. —с. 61.

. ² Пылин В. В. Основы и принципы местного самоуправления // Журнал российского права. — 1999. — № 7-8. — С. 28; Сахарнова В.Н. Проблемы определения территориального уровня местного самоуправления // Жур­нал российского права. — 2001. — № 10. — С. 49.

Аксіоматично, що місцеве самоврядування може ефективно функціонувати лише за умови оптимального поєднання безпосеред­ньої та представницької демократії. Наявність форм прямої та опо­середкованої діяльності територіальних громад дає змогу ряду авто­рів виділяти в системі механізмів (основ) місцевого самоврядування народовладні основи. На думку В.В. Пиліна та В.М. Сахарнової, основи народовладдя становлять собою сукупність норм, які регу­люють суспільні Відносини, що виникають у процесі здійснення влади місцевим населенням безпосередньо, а також через органи місцевого самоврядування². В цілому не заперечуючи запропонова­не виділення в механізмі місцевого самоврядування основ народо­владдя, зауважимо, що було б методологічно неправильним зводити основи народовладдя виключно до сукупності правових норм. Вва­жаємо, що основи народовладдя мають складати передусім основні форми народовладдя, його загальні принципи, основні функції, ме­ханізм здіснення, найважливіші гарантії народовладдя тощо.

Фіксація на конституційному рівні права територіальних громад безпосередньо здійснювати місцеве самоврядування значно підви­щує роль і значення різноманітних форм прямого волевиявлення місцевих жителів із метою вирішення або участі у вирішенні ло­кальних питань та реалізації функцій муніципальної влади. Фор­мами безпосереднього волевиявлення територіальних громад є міс­цеві референдуми, місцеві вибори, загальні збори громадян за міс­цем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо.

До ланок організаційно-економічного, організаційно-соціаль­ного та організаційно-культурного механізму реалізації функцій місцевого самоврядування можна віднести підприємства, устано­ви й організації, в тому числі банки, страхові товариства, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки тощо, які пере­бувають на праві комунальної власності територіальних громад та спеціалізуються на наданні послуг місцевому населенню.

Не менш важливе значення має нормативно-правовий механізм (нормативно-правові основи) реалізації функцій місцевого само­врядування. У ст. 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Для правової держави характерними ознака­ми є: верховенство права і закону в усіх сферах громадського і дер­жавного життя, чітке виконання вимог закону всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадови­ми особами; реальність прав і свобод особи, забезпечення її вільно­го розвитку, взаємна відповідальність особи і держави.

Відповідно до принципів правової держави самостійна діяль­ність населення щодо ефективного вирішення питань місцевого значення можлива лише за умови детальної нормативної регла­ментації громадських відносин, які виникають у процесі здійснен­ня муніципальної влади. Тому велике значення в процесі реаліза­ції муніципальної влади має нормативно-правова регламентація діяльності суб'єктів місцевого самоврядування. Сукупність нор­мативно-правових актів та правових норм, які регулюють муніци­пальні відносини, у своїй сукупності утворюють нормативно-пра­вовий механізм (нормативно-правові основи) реалізації функцій місцевого самоврядування.

Нормативно-правовий механізм (нормативно-правова основа) реалізації функцій місцевого самоврядування є взаємопов'язаною системою нормативно-правових актів, які регулюють питання ви­знання, організації, діяльності, гарантування місцевого самовря­дування та його призначення як інституту в загальному механізмі публічної влади України.

Систему цих актів складають нормативно-правові акти загаль­нодержавного значення (Конституція України, акти, прийняті на всеукраїнському референдумі, закони тощо), міжнародні доку­менти, до яких приєдналася Україна, та локальні акти (статути територіальних громад, рішення, прийняті на місцевих референ­думах, акти органів місцевого самоврядування тощо).

Успішне функціонування муніципальної влади повинно забез­печуватися не тільки організаційними та правовими методами, а й матеріальними і фінансовими засобами. Фінансово-економічні основи є одним із головних базових елементів місцевого самовря­дування. Вони забезпечують господарську самостійність суб'єктів місцевого самоврядування, слугують задоволенню потреб терито­ріальних громад, створюють умови для їх нормальної життєдіяль­ності. У них закладений економічний потенціал як для перетво­рення господарського життя місцевих спільностей, так і для по­глиблення політичних процесів демократизації всього суспільства, розвитку муніципальної демократії, забезпечення реальних умов для здійснення прав і свобод людини і громадянина — члена тери­торіальних громад.

На сьогоднішній день у теорії та на практиці найбільш розпо­всюджені принаймні чотири підходи до тлумачення поняття «еко­номічні основи місцевого самоврядування». У межах першого з них економічні основи характеризуються як сукупність правових норм-принципів, що закріплюють та регулюють суспільні відноси­ни, пов'язані з формуванням та використанням муніципальної власності, місцевих бюджетів та інших місцевих фінансів в інте­ресах місцевого населення¹. Здається, що за такого підходу акцент абсолютно невиправдано зміщується у бік нормативно-правового регулювання відповідних відносин, що значною мірою нівелює економічний зміст відповідного механізму реалізації муніципаль­ної влади.