1 Сахарнова в.Н. Проблемы определения территориального уровня местного самоуправления // Журнал российского права. — 2001. — № 10. — с. 49.

Свідома спільнота жителів, — територіальна громада, — є пер­винною ознакою можливої наявності місцевого самоврядування та муніципальної влади. Активність та ефективність участі окремих жителів та їх асоціацій у здійсненні свого права брати участь в управлінні справами територіальної громади як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, своїх депутатів та ін­ших виборних представників детерміновані цілим комплексом чинників. Передусім ступінь розвитку територіальних громад за­лежить від ступеня розвитку в ній місцевого самоврядування, де­мократії, самодіяльності, самоорганізації, злагоди та співробітни­цтва жителів та їх соціальних груп, які їх складають, на основі взаємодопомоги, взаєморозуміння, взаємних компромісів та до­мовленостей, на основі прагнення кожного допомогти одне одному реалізувати свої сподівання й інтереси — ось шлях до місцевого самоврядування та муніципальної влади.

Муніципальна влада не спроможна відродитися, а територіаль­на громада не може сподіватися на успіх, якщо жителі перебува­ють у стані дезорганізації та апатії, не мають мережі громадських структур та інституцій, які здатні мобілізувати та чітко виразити загальну політичну волю, перетворити її в ефективний інструмент вирішення питань місцевого значення. Народовладдя у системі місцевого самоврядування визначається та гарантується не тільки необхідним обсягом прав і свобод людини і громадянина, та навіть не тільки реальними можливостями населення брати участь у по­літиці, формуванні органів публічної влади, розробці, прийнятті та реалізації ними рішень, а й значною мірою громадською свідо­містю жителів, їх політичною та правовою культурою, здатністю до участі у громадській діяльності.

Таким чином, житель певного населеного пункту соціалізова­ний у процес самостійного, під свою відповідальність, вирішення власних проблем та колективних проблем територіальної громади, членом якої він є, виступає першоосновою місцевого самовряду­вання та одним із ключових суб'єктів реалізації його функцій.

Конституція України закріпила, що Україна є соціальною дер­жавою, політика якої спрямована на утворення умов, які забез­печують достойне життя та вільний розвиток людини (ст. 1). Це конституційне установлення в повній мірі стосується й місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб, обов'язком яких є турбота про соціальну справедливість, благополуччя місцевих жителів, їх соціальна захищеність. У соціальній державі переду­сім соціальним має бути місцеве самоврядування. Це один з осно­воположних принципів місцевого самоврядування, одна з його основ.

Соціальний механізм (соціальні основи) реалізації функцій місцевого самоврядування — це сукупність органів та інститутів, які надають публічні (передусім соціальні) послуги населенню, а також правові норми, які закріплюють і регулюють соціальну по­літику місцевого самоврядування, спрямовану на утворення умов, які забезпечують достойне життя і вільний розвиток людини. Со­ціальний механізм реалізації функцій місцевого самоврядування здійснює гарантування у сфері економічного, соціального та куль­турного життя прав та свобод людини на місцевому рівні, праг­нення виключити або звести до мінімуму невиправдані соціальні розбіжності. Вони також означають турботу про освіту, культуру, сім'ю, охорону здоров'я, житло тощо.

Існує тісна кореляція між демографічним та соціальним меха­нізмами реалізації функцій місцевого самоврядування. Адже міс­цеве самоврядування характеризується наявністю колосальних демографічних та соціальних ресурсів, які на відміну від матері­альних є невичерпними та мають властивість збільшуватися у міру інноваційного розвитку територіальних громад, удосконалення форм місцевого самоврядування, зміни самих людей у процесі со­ціалізації, самоосвіти та самовиховання, самореалізації своїх сут-нісних сил, формування громадської самосвідомості. Так, соціаль­ні ресурси — це продукт спільної діяльності населення, показник соціального інтелекту. Чим вище сумарний соціальний інтелект територіальної громади, тим більші соціальні можливості має на­селення для вирішення своїх суттєвих місцевих проблем, а звідси більш функціональною стає муніципальна влада.

Демографічні та соціальні ресурси мають ряд особливостей, які принципово відрізняють їх, скажімо, від природних ресурсів.

По-перше, природні ресурси є вичерпними як, наприклад, ко­рисні копалини, тоді як соціально-демографічні ресурси у певному сенсі невичерпні. їх використання не означає їх вичерпання, а на­впаки, сприяє прогресуючим змінам, переходу суспільства до но­вого, більш високого рівня його розвитку.

По-друге, демографічні та соціальні ресурси — це не тільки частково, а й цілком поновлювальні ресурси. Використовуючи, на­приклад, змагальний ресурс, ми зовсім не зменшуємо та не знищу­ємо його, а, навпаки, залишаємо у цілісності, зберігаємо та навіть нарощуємо його. Чим активніше використовується змагальний ресурс, тим більшою мірою сприяємо його розвитку.

По-третє, природні ресурси можна тримати у запасі та від цього вони не збільшуються та не зменшуються. Інша справа — демогра­фічні та соціальні ресурси. Демографічний та соціальний потенці­ал місцевого самоврядування не можна тримати на запас. Він по­чинає швидко знецінюватися та деградувати.

По-четверте, природні ресурси піддаються кількісному вимірю­ванню та оцінці. Можна підрахувати обсяг енергетичних ресурсів та намітити шляхи їх раціонального використання. Так само мож­на визначити та оцінити земельні, водні, лісові та інші ресурси. Але складніше це зробити стосовно соціального інтелекту та гене­тичного потенціалу місцевої спільноти.

Варто зазначити, що сьогодні намітилася тенденція погіршен­ня демографічної ситуації, що має прояв насамперед у депопуляції територіальних громад, падінні народжуваності та тривалості життя, збільшенні розлучень та зростанні безробіття. Деструктив­ні впливи зазнає сім'я — головна соціальна цінність членів терито­ріальної громади. До того ж, переважна більшість населення поки не сприймає колосальної ролі самоорганізації та практичної участі у вирішені місцевих проблем.

Оптимізація використання демографічного механізму реаліза­ції функцій місцевого самоврядування пов'язана з підвищенням народжуваності, середньої тривалості життя, кількості розлучень, удосконаленням структури зайнятості, зниженням рівня безробіт­тя. У зв'язку з цим у територіальних громадах мають утворювати­ся центри планування сім'ї, зайнятості, які надаватимуть медико-консультативну допомогу тим, хто її потребує. Також можна ство­рювати спеціальні консультативні служби, постійні комітети для прийому інформації та професійної орієнтації молоді, насамперед безробітної. Молодь необхідно включати у громадську, суспільну діяльність, залучати до участі у виборчих кампаніях, інформувати про діяльність органів місцевого самоврядування, висувати на ті чи інші виборні посади в них. Можна створювати приймальні бу­динки (притулки) для молоді на певний період у випадках кон­фліктів із батьками або після виходу з колонії чи в'язниці. Місцеві жителі також могли б брати участь у роботі центрів соціальних служб для молоді, мережа яких створюватиметься при органах місцевого самоврядування або місцевих державних адміністра­ціях. Має проводитися комплекс заходів з оптимального викори­стання соціально-екологічного ресурсу місцевого самоврядування, у тому числі покращення оточуючого природного, архітектурного, культурного, соціального та інших середовищ.

Важливу роль у загальній схемі організації та здійснення міс­цевого самоврядування, а також визнанні, володінні, користуван­ні, розпорядженні та захисті муніципальних прав особистості віді­грає гуманістичний механізм (гуманістичні основи) реалізації функцій місцевого самоврядування. Під гуманістичним механіз­мом (гуманістичними основами) реалізації функцій місцевого са­моврядування розуміється сукупність правозабезпечувальних, правозахисних та правоохоронних інституцій, а також правових норм та врегульованих ними суспільних відносин, які виникають у процесі здійснення місцевого самоврядування із дотримання та забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які повинні ви­значати сенс та зміст муніципальної влади.

Аксіоматично, що у демократичній, соціально-правовій держа­ві передовсім публічна влада має бути гуманістичною та відпові­дальною перед людиною за свою діяльність. Публічна влада, як державна, так і муніципальна, повинна служити головній цілі: забезпеченню прав і свобод людини і громадянина, утворенню всіх необхідних умов для їх визнання, реалізації та захисту. Гумані­стична спрямованість публічної влади — основний вектор діяльно­сті державної влади та місцевого самоврядування- Гуманізм — сво­єрідний суперпринцип усього місцевого самоврядування, як і всього конституційного ладу. Тому основу формування демокра­тичного конституційного ладу має складати передусім соціально-гуманістичний механізм (соціально-гуманістичні основи) реаліза­ції функцій муніципальної влади¹.

Питання організації місцевого самоврядування невід'ємно пов'язані з територіальним устроєм держави, тому що функціону­вання органів місцевого самоврядування здійснюється в межах певних територіальних одиниць, на які поділяється територія дер­жави. Адже об'єднуючись у спільноти, асоціації, комуни, терито­ріальні колективи, територіальні громади для колективного вирі­шення питань місцевого значення, люди стали визначати території цих спільнот. Територіальний механізм (територіальну основу) реалізації функцій муніципальної влади складають адміністра­тивно-територіальні одиниці: село, селище, місто, район у місті, район, область, Автономна Республіка Крим. Існуючий територі­альний устрій держави, з одного боку, відображає історично сфор­мовану територіальну структуру країни, поділ суспільства на те­риторіальні громади, територіальні й національно-територіальні спільності та їх комплекси, а з другого — сприяє формуванню та­ких колективів, спільностей та їх об'єднань.

Суб'єкти місцевого самоврядування здійснюють муніципальну діяльність відповідно до цих об'єктивних чинників. За допомогою території забезпечується організація місцевого життя як єдиного цілого (муніципального організму), тобто раціональний взаємо­зв'язок різних його сфер і галузей, інтересів різних його учасни­ків, процесів діяльності і розвитку. Під територією тут слід розумі­ти певну частину соціального (в першу чергу населення), природ­ного (в тому числі природно-ресурсного та екологічного), еконо­мічного, інфраструктурного, культурно-історичного та, власне, просторового потенціалів держави, яка полягає в юрисдикції дер­жавної або муніципальної влади.

¹ Батанов О.В. Соціально-гуманістичні основи місцевого самовряду­вання та проблеми становлення муніципальної влади в Україні // Науко­вий вісник Академії муніципального управління. Серія «Право»; За ред. проф. Ю.М. Мальчина, проф. В.В. Луця. — К.: Видавничо-поліграфічний центр, 2006. — Вип. 2. — С. 17-23.

Поєднання в цьому визначенні природних та спеціально утво­рених (в тому числі адміністративних) ознак дає змогу використо­вувати як синонім до «території» термін «муніципальний орга­нізм», у якому підкреслене системотвірне начало, результат нор­мативно закріпленого процесу формування територіальних оди­ниць. Тобто «територію» слід розглядати як сукупність просторово збіжних частин соціального, природно-ресурсного та інших потен­ціалів держави, стосовно якої можна проводити відповідні регуля­тивні дії як з боку держави, так із боку муніципальної влади. Тоб­то територія є не тільки формою прояву державного суверенітету, просторовою межею дії публічної (державної і муніципальної) вла­ди, а й матеріальною основою створення територіальних колекти­вів та дії публічної влади¹.

Саме тому, враховуючи, що місцеве самоврядування реалізує свої функції і повноваження в межах певної території, відведених для цих цілей державою, неодмінною складовою механізму реалі­зації функцій місцевого самоврядування виступає територія. Те­риторія є просторовою основою здійснення муніципальної влади та її функцій, розташування і діяльності органів муніципальної влади і водночас її творцем і гарантом.

Також до механізму реалізації функцій місцевого самовряду­вання входять способи та засоби інституційного (організаційного) оформлення процедур її здійснення, а саме: організаційно-полі­тичні, організаційно-економічні, організаційні соціально-куль­турні механізми (основи) реалізації функцій місцевого самоврядут вання.

Так, пріоритетне місце у процесі здійснення функцій місцевого самоврядування має її організаційно-політичний механізм (орга­нізаційно-політична система). Організаційно-політичний меха­нізм реалізації функцій муніципальної влади утворює система місцевого самоврядування. По суті, система місцевого самовряду­вання — це політична система суспільства в мініатюрі.