1 Тихомиров ю.А. Теория компетенции. — м., 2001. — с.6.

2 Карпова т.П., Межевич н.М. Социально-территориальная общность: Современное понимание и перспективы // Научный коммунизм. — 1990. — №3. — с.113.

3 Вельский к.С. Выдающийся русский ученый-полицеист в.Н. Леш-ков // Государство и право. — 1996. — №11. — с.135.

Усі члени територіальної громади є носіями територіальних ін­тересів, причому аксіоматично, що «інтереси територіальної спіль­ності можуть для практичного життя людини мати іноді більше значення, аніж інтереси класу або нації»². Як справедливо зазна­чає К.С. Бельський, — становище громади та моральний настрій її членів, які проживають разом, мають спільні житлові, освітні, культурні, а часто й релігійні інтереси, забезпечують в її межах природним шляхом міцний громадський порядок та утворюють умови для ефективного управління таким об'єднанням³.

Зокрема, муніципальні права особи — члена територіальної гро­мади базуються на «тріаді інтересів», що виникають у сфері місце­вого самоврядування: інтересі території; інтересі територіальної громади; інтересі конкретного жителя — члена такої громади.

Виникнення інтересу території, на якій функціонує особистість, котра є невід'ємною частиною територіальної громади, прямо пов'язане з домінуючими на сучасному етапі процесами «само­ствердження» територій, викликаними децентралізацією держав­ного управління. Інтереси самої територіальної громади виника­ють і виявляються на основі сукупності інтересів її індивідів-чле-нів (спільні інтереси — насамперед у задоволенні соціальних, комунально-побутових, локально-культурологічних й інших по­треб) і в індивідуалізованому інтересі конкретної особистості — члена територіальної громади (особистісні інтереси, що виявля­ються насамперед у сфері комунікативних зв'язків на локальному рівні і, як наслідок, самореалізація особистості в межах територі­альної громади). Нарешті, інтереси конкретної особистості — чле­на територіальної громади становлять його муніципальні права у вузькому розумінні і виникають у процесі реалізації ними прак­тично всіх своїх життєвих прагнень. За такої реалізації конкрет­ний житель є суб'єкт-об'єктом місцевого самоврядування, зосеред­жуючи в собі і виявляючи зовні його демократичний заряд і пози­тивний потенціал^х.

Таке взаємне врахування всієї сукупності інтересів, що склада­ються на рівні місцевого самоврядування і реалізуються у вигляді муніципальних прав особистості, їх взаємокомпромісність і гармо­нізація є гарантом визнання, існування і функціонування муніци­пальної влади, толерантності та протекціонізму до неї державної влади.

¹ Баймуратов М.О. Територіальна громада в політичній системі і систе­мі місцевого самоврядування України // В кн.: Муніципальне право Укра­їни: Підручн.; За ред. В.Ф. Логорілка, О.Ф. Фрицького. — К., 2001. —

ГЛ 1 ПО 1 Л А

Аналіз характерних якісних рис територіальних громад дає нам змогу дослідити правову природу цих спільностей. Вважаємо, що територіальна громада є тим самоврядним соціальним осеред­ком, формування та оптимальне функціонування якого стане пе­редумовою побудови громадянського суспільства та правової дер­жави в Україні. Територіальна громада як первинний системо­утворюючий елемент місцевого самоврядування насамперед є «природною» корпоративною одиницею, автономність якої вихо­дить не з державної влади, а із суверенітету народу. Держава лише визнає її діяльність, яка реалізується жителями — членами тери­торіальних громад як їх природна соціальна претензія в односто­ронньому порядку незалежно від ступеня правового припущення.

Держава з допомогою правових засобів лише впорядковує само­врядну активність місцевого населення, не встановлюючи її. Вона лише санкціонує ті муніципальні функції і повноваження, які по­в'язані з регулюванням питань місцевого життя.

Функції територіальних громад значною мірою мають громад­ський, природний характер. їх основною метою є реалізація тери­торіальною громадою її природного права на місцеве самовряду­вання. Право на самостійне вирішення своїх справ має невід'єм­ний та відчужуваний характер тому, що громада історично виник­ла раніше за державу. Еволюціонуючи та істотно перетворюючись, громада поступово інтегрувалася в «матерію» державно-організо­ваного суспільства. її основні ознаки (належність влади колекти­ву, виборність як засіб комплектування публічно-владних установ та заміщення публічно-владних посад, спільне вирішення місце­вих справ тощо), відповідно трансформуючись із часом, знайшли своє продовження в політичній культурі сучасності.

Звичайно, сьогоденний територіальний колектив — це вже не середньовічна місцева громада. Така громада з її звичаєвим пра­вом та становими вузькокорпоративними інтересами зникла з іс­торичної арени. Однак від цього не змінюється сутність функцій самоврядної влади, які здійснюються населенням на місцевому рівні. Тому самоврядування не може бути декретоване державою. Законодавство не вводить самоврядування, а лише здатне вироби­ти умови для довготривалого процесу самоорганізації, держава лише визнає за населенням права на його здійснення. Закон не створює цих прав, а створює їм можливість мати прояв у певних межах.

Утім, слід зазначити, що конституційний статус територіаль­них громад ще не отримав належної законодавчої деталізації, не визначено порядку їх створення та реорганізації, не визначено сфери юрисдикції територіальних громад. Функції та повноважен­ня територіальних громад, як і в цілому місцевого самоврядуван­ня, в чинному законодавстві визначаються, як і за радянської си­стеми, через компетенцію відповідних органів місцевого самовря­дування. Це стримує розвиток місцевої демократії, стоїть на заваді становленню дієздатних та самодостатніх територіальних громад. Усе це дає змогу стверджувати, що в муніципальному житті сьо­годнішньої України територіальні громади існують лише де-юре: по-суті, в нормах Конституції та законів. Де-факто сучасні терито­ріальні громади, умовно кажучи, володіють лише «муніципаль­ною правоздатністю», тобто вони потенційно мають комплекс му­ніципальних прав та свобод. Однак усвідомлення себе первинним носієм цих прав та свобод, спроможності своїми діями набувати та реалізувати їх у реальному житті у місцевих жителів немає. Фа­ктично місцева спільнота є недієздатною; за винятком періодич­них політичних заходів (як-от, місцевих виборів), до яких «залу­чаються» громадяни — члени територіальних громад, населення, по-суті, «випадає» з муніципального механізму, позбавляючи його «життєвої матерії».

Для того щоб підійти до створення такої спільноти, насамперед слід відмовитися від розуміння територіальної громади як простої математичної сукупності жителів відповідної адміністративно-те­риторіальної одиниці. Це природна, свідомо сформована людська спільнота, самодостатня у своєму існуванні й розвиткові з погляду забезпечення фінансовими, природними ресурсами, соціально-по­літичної активності. Саме завдяки цій активності, а також муні­ципальній ініціативі така спільнота здатна на врядування своїми справами. Такого роду комунізація має суттєвий психологічний аспект, пов'язаний із формуванням у свідомості жителів населено­го пункту відчуття належності до спільноти, яку утворює терито­ріальна громада, виховання своєрідного місцевого патріотизму. Громада повинна викликати «в серцях людей палку прихильність до себе», житель має бути «прив'язаний до своєї громади не стіль­ки тому, що він тут народився, скільки тому, що він убачає у гро­маді вільну й сильну корпоративну структуру, частиною якої він є й яка заслуговує того, щоб докласти зусиль для участі в управлінні нею»¹. Лише усвідомлення цього моменту сприятиме активізації участі членів територіальної громади в здійсненні місцевого са­моврядування, безпосередньому вирішенні питань місцевого зна­чення, а тим самим — розвитку місцевої демократії.

Слід мати на увазі, що частину функцій місцевого самовряду­вання територіальні громади можуть реалізувати безпосередньо. Територіальна громада реалізує своє право на місцеве самовряду­вання через форми безпосередньої діяльності жителів громади, зокрема вона бере участь у здійсненні місцевого самоврядування у таких організаційних формах, як місцевий референдум; вибори представницьких органів та посадових осіб територіальної грома­ди; консультативні опитування місцевих жителів; загальні збори громадян за місцем проживання; місцеві ініціативи; громадські слухання; колективні та індивідуальні звернення жителів громади до органів та посадових осіб місцевого самоврядування; участь жи­телів громади у роботі органів місцевого самоврядування; участь в місцевому самоврядуванні осередків політичних партій, а також громадських та релігійних організацій жителів громади; інші, не заборонені законом, форми безпосередньої діяльності жителів гро­мади.