1 Березин а.И. Институты публичной власти в национальной государ­ственно-правовой традиции: Автореф. Дис.... Канд. Юрид. Наук. — Ростов-на-Дону, 2006. — с.9, 16.

• традиційність базується на історичній об'єктивності, тобто на історико-культурний зумовленості політико-правових явищ, технологій та процесів. Тим саме традиційності не притаманні інтернаціональні та космополітичні позиції, ос­кільки в її фундаменті превалюють домінанти локально-те­риторіальної самобутності, культурної своєрідності, охоро­ни традиційних начал від руйнації іншорідних інновацій;

• ядром традиційності у місцевому самоврядуванні є відносно стійкий комплекс базисних світоглядних установок, систем оцінки політико-правової дійсності, конкретних місцевих потреб та інтересів. Традиційність несе в собі завжди пози­тивний життєвий досвід та позитивні форми організації со­ціально-політичного, етнокультурного та духовно-мораль­ного існування особистостей, оскільки остання здійснює «відбір» традицій, зберігаючи та розвиваючи ті, які забезпе­чують найкращий, з точки зору геоюридичної та етнополі-тичної унікальності, муніципально-правовий стан локальної спільноти;

• сам сенс традиційного життя людини осягається не через апрі­орні, універсальні схеми історичного розвитку, а за допомо­гою знання, носієм якого виступає місцеве співтовариство;

• традиційними можуть бути не тільки способи дії, форми ор­ганізації, оцінки, моделі відносин, технології, а й життєві ситуації, способи мислення та сприйняття оточуючої дій­сності, які стали звичними для цієї територіальної громади;

• традиційність не виключає, а навпаки, передбачає іннова­ційну діяльність територіальної громади — пошук нових способів організації задоволення соціально-політичних по: треб та інтересів, які не руйнують, а доповнюють традиційну організацію соціуму;

• традиційність у місцевому самоврядуванні — це якість су­спільства, яка забезпечує фактор взаєморозуміння та об'єд­нання людей різних поколінь, статей, класів та інших со­ціальних груп, професій тощо, яке передбачає первинність культурних форм юридико-політичної організації життє­діяльності, інституціональною основою якої на певному ета­пі еволюції територіальної громади є муніципальна влада.

Важливою інтегральною ознакою територіальної громади та­кож є наявність системи соціально-зумовлених інтересів. Інтерес (потреби) жителів — рушійна сила муніципальної влади є надзви­чайно важливим компонентом у питаннях організації місцевого самоврядування. Публічні інтереси — це спільні інтереси, свого роду усереднення особистих, групових інтересів. Іншими словами, це громадські інтереси, без задоволення яких неможлива, з одного боку, реалізація приватних інтересів, а з іншого — забезпечення цілісності, стійкості та нормального розвитку системи місцевого самоврядування. Це офіційно визнані інтереси, які мають під­тримку держави та правовий захист. Отже, публічний інтерес є ви­знаний державою та забезпечений правом інтерес соціальної спіль­ності, задоволення якого служить неодмінною умовою гарантією її існування та виникнення¹.