1 Комарова в.В. Формы непосредственной демократии в России: Учеб­ное пособие. — м., 1998. — с.194-196.

2 Батанов о.В. Конституційно-правовий статус територіальних гро­мад в Україні: Монографія. — к.: Ін Юре, 2003. — с.224-225.

Основною перевагою зборів як інституту безпосередньої демо­кратії і як форми діяльності територіальної громади є органічне поєднання в них колективної соціальної дії: обговорення тієї чи ін­шої проблеми, вираження колективної думки, прийняття колек­тивного рішення з особистою активністю учасників зборів. У рам­ках зборів кожний його учасник тим чи іншим шляхом висловлює свою думку, виявляє інтерес до чогось, які шляхом зіставлення з думками та інтересами інших учасників можуть набувати спільно­го значення. На відміну від референдумів, діяльності представ­ницьких органів зіставлення думок та випрацювання спільного рішення має при проведенні зборів безпосередній характер, тобто «не відривається» від самих учасників, від тієї стадії зборів, на якій проходить обговорення питань. При цьому суб'єкти обгово­рення та суб'єкти випрацювання конкретного рішення, а в деяких випадках і суб'єкт реалізації прийнятого рішення, в основному збігаються (суб'єктів обговорення іноді може бути більше, ніж суб'­єктів прийняття рішення)².

Історична практика місцевого самоврядування свідчить, що за­гальні збори громадян є однією з найбільш поширених та масових форм безпосередньої демократії. Протягом століть однією "з основ­них форм управління місцевими справами були сільські сходи (збо­ри). На них вирішувалися питання, пов'язані з громадським земле­володінням, благоустроєм населеного пункту та веденням місцево­го господарства. Ці питання, зокрема, стосувалися прийняття до громади нових членів із правом на земельну ділянку, виключення з громади порочних членів, опіки над малолітніми та неповнолітні­ми сиротами, устрою та підтримання церков та сільських училищ, заснування сільських банків, утримання доріг тощо.

У чинному законодавстві України не міститься нормативного визначення поняття «загальні збори (конференції) громадян за місцем проживання». Більше того, в різних законодавчих актах вживається різна термінологія, що на практиці викликає певні труднощі, пов'язані з організацією та проведенням зборів (конфе­ренцій).

Так, якщо в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 8) вжито термін «загальні збори громадян за місцем проживання», то Закон України «Про органи самоорганізації на­селення» (частина перша ст. 8) оперує вже іншим терміном — «збо­ри (конференція) жителів за місцем проживання». Природно, виникає запитання — мова в цих законах іде про одну й ту саму форму прямої демократії чи про різні форми?

На думку авторів, подібна термінологічна плутанина пов'язана з більш загальною проблемою, що потребує вирішення, а саме — проблемою чіткого визначення територіальної громади. Мова йде про те, які жителі села, селища, міста становлять територіальну громаду — всі фізичні особи, зареєстровані в селі, селищі, місті чи лише громадяни України? Конституція України (ст. 140) виходить з того, що членство в територіальній громаді не може пов'язувати­ся з належністю особи до громадянства України. Таким чином, іноземці та особи без громадянства також визнаються членами від­повідної територіальної громади та беруть участь у вирішенні пи­тань місцевого значення, віднесених до її компетенції із викори­станням різних організаційних форм, у тому числі і такої форми, як збори (конференція).

Важливим елементом статусу загальних зборів є визначення їх предмета. Як правило, предметом загальних зборів в Україні є, по-перше, створення з дозволу відповідної ради будинкових, вулич­них, квартальних, дільничних комітетів, комітетів мікрорайонів та вирішення інших питань щодо керівництва цими органами і, по-друге, попереднє обговорення рішень рад та їхніх виконавчих органів; заслуховування звітів та інформації сільського, селищно­го, міського голови, керівників підприємств, установ і організа­цій, що належать до комунальної власності територіальної грома­ди; порушення перед відповідними органами місцевого самовря­дування питань щодо колективних потреб жителів відповідного будинку, вулиці, кварталу, а також села, селища, міста в цілому; обговорення питань, пов'язаних із залученням членів територі­альної громади до виконання робіт із благоустрою населених пунк­тів тощо¹.

Так, наприклад, згідно з законодавством, Статутом територі­альної громади міста Києва та рішенням Київської міської ради №439/3015 від 16.06.2005«Про врахування громадських інтересів та захист прав громадян при проведенні містобудівної діяльності в місті Києві»² члени територіальної громади міста Києва мають право за місцем свого проживання проводити загальні збори з будь-якого питання містобудівної діяльності. Рішення загальних зборів враховуються Київрадою та її виконавчим органом (Київською міською державною адміністрацією) при розгляді конкретних пи­тань містобудування.

Збори як інститут безпосередньої демократії в місцевому само­врядуванні мають ряд специфічних функцій: політичну, дорадчу, інформаційну, контрольну, культурну тощо. Так, політична (орга­нізаційна) функція пов'язана з формуванням різних муніципаль­них або інших громадських структур, а саме: утворення органів самоорганізації населення, ініціативних груп виборців з висуван­ня претендента на кандидата у Президенти України, ініціативних груп всеукраїнського та місцевих референдумів тощо.

Суб'єктів інституту загальних зборів можна поділити на суб'єк­тів ініціативи, суб'єктів участі, суб'єктів підготовки та організації, суб'єктів реалізації рішень зборів. Загальні збори громадян за міс­цем проживання скликаються сільськими, селищними, міськими головами, виконавчими органами відповідних рад, органами само­організації населення за власною ініціативою або на вимогу однієї третини членів територіальної громади, які проживають відповідно у будинку, кварталі, вулиці, мікрорайоні, селі, селищі, місті тощо.