1 Див.: Прієшкіна о.В. Правове регулювання безпосередньої демокра­тії в місцевому самоврядуванні України: Дис.... Канд. Юрид. Наук. — Оде­са, 2002. — с.102-103.

2 Див., наприклад: Кравченко в.В. Конституційне право України: Нав­чальний посібник. — Вид. 4-те, виправл. Та доповн. — к.: Атака, 2006. —

П 1 ПО 1 с\л

Ми назвали тільки основні критерії класифікації місцевих ви­борів, однак можливе використання й інших².

В Україні виборча система в період із 1991 до 2007 року зазнала певних еволюційних змін: мажоритарна виборча система, що утвердилася після проголошення незалежності України, з 2004 року, була трансформована в пропорційну (за винятком виборів сільських, селищних, міських голів та сільських, селищних рад).

Ще задовго до виборів 2006 року, не перевірений електораль­ною практикою, цей Закон, став предметом суперечливих диску­сій та викликав багато критичних зауважень як з боку народних депутатів України, так і особливо муніципальної громадськості, сутність якого вона розцінила як прагнення «партійною «ерозією» знищити місцеве самоврядування в країні»¹.

Якщо розмірковувати теоретично, то не виключно, що, з точки зору формування органу, який максимально відображає інтереси членів територіальних громад, у майбутньому базовою можна було б розглядати пропорційну систему. Однак застосовувати її слід там, де для цього є умови, насамперед стала політична структура. На наш погляд, у сучасній Україні її немає².

Свідченням цього є політико-правові наслідки запровадження пропорційної системи при місцевих виборах. Так, не претендуючи на повноту, можна констатувати, що це завдало суспільству в ціло­му, багатьом територіальним громадам та регіонам набагато біль­ше шкоди ніж ті ефемерні позитиви, які обіцяли ініціатори рефор­ми. Достатньо зупинитися на найбільш суттєвих політичних та правових негативних наслідках:

1. відбулася не розбудова територіальних партійних структур, а навпаки — партійні осередки почали більш жорстко контролю­ватися корпоративними структурами, а в практиці партійного бу­дівництва поширилися авторитарні методи керівництва;

2. пропорційна виборча система не забезпечила більш адекватно­го, у порівнянні з мажоритарною, представництва у виборних орга­нах місцевого самоврядування різних соціальних груп населення, основних політичних сил і, тим паче, територіальних громад.

Так, по перше, на волевиявлення виборців, як і прогнозувало­ся, впливали не стільки передвиборні програми, скільки фактори суб'єктивного характеру (харизма лідерів, підкуп виборців тощо), в силу чого результати голосування не завжди були зумовлені пар­тійною орієнтацією виборців.

По-друге, партійні списки на місцевих виборах формувалися келійно (без урахування необхідності представництва інтересів

1 Партійна «ерозія»: новація чи міна уповільненої дії // Воля. — 2004. — №8. — квітень.

² Детально про це: Батанов О.В. Місцеві вибори та муніципальні вибор­чі системи в зарубіжних країнах: досвід для України // Управління сучас­ним містом. — 2001. — №7-9 (3). — С.89-95; Батанов О.В. Територіальні громади та політичні партії: механізм взаємодії в політичній системі су­спільства // Часопис Київського університету права. — 2004. — №3. — С.30-38 та ін.

основних соціальних груп та територіальних громад), виборці не мали змоги впливати на цей процес. Наслідком цього стало спотво­рення на практиці конституційної природи районних та обласних рад — з органів, що представляють спільні інтереси територіаль­них громад сіл, селищ та міст, вони трансформуються в органи, що захищають вузькопартійні чи корпоративні інтереси регіональних еліт. Можна при цьому навести багато прикладів, так, у Луган­ській обласній раді 50% депутатів є представниками м. Луганська, в Одеській обласній раді 75% депутатів представляють м. Одесу, в Полтавській обласній раді із 90 депутатів 44 представляють м. Полтаву, 10 — м. Кременчук, а 10 районів області взагалі не пред­ставлені жодним депутатом (хоча є представники м. Києва та м. Одеси), в Закарпатській та Вінницькій областях не представлено в обласній раді по 5 районів, а у Верховній Раді АРК — 9. Така си­туація є типовою для всіх регіонів України і в перспективі матиме не лише політичні, а й негативні наслідки соціально-економічного характеру, оскільки проблеми розвитку віддалених та малозаселе­них районів, що не представляють інтересу для політичних партій у плані боротьби за потенційний електорат, залишаються поза ува­гою районних та обласних рад.

По-третє, волевиявлення виборців, в умовах пропорційної ви-, борчої системи та розбалансування внаслідок її запровадження правової основи місцевого самоврядування, суттєво спотворюєть­ся подальшим перерозподілом депутатських мандатів унаслідок переходу депутатів з однієї фракції в іншу, реорганізації фракцій тощо. У зв'язку з цим виникає політична і правова колізія — ви­борці голосували за певну передвиборну програму, а депутати, об­рані для її виконання, фактично працюють над реалізацією аль­тернативної програми.

Намагання «заднім числом» виправити ситуацію шляхом вне­сення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» у частині встановлення відповідальності за порушення фракційної дисципліни (так званий Закон про імперативний депутатський мандат) навряд чи зможе виправити ситуацію. І справа не лише в тому, що під сумнівом залишається питання застосування поло­жень цього Закону до депутатів місцевих рад певної каденції, в ба­гатьох місцевих радах просто немає ким заповнювати вільні депу­татські мандати. Крім того, відкритим залишається питання щодо долі депутатів, обраних за списком певної політичної партії у разі її реорганізації або скасування її реєстрації;

3) пропорційна виборча система призвела до розбалансування систем муніципального управління в тих міських громадах, де партійна орієнтація міського голови не збігається з орієнтацією більшості відповідної ради. Така ситуація суттєво ускладнила про­цедуру формування виконавчих органів міської ради, затверджен­ня персонального складу виконавчого комітету. Більше того, після виборів з'явилися приклади виникнення конфліктних ситуацій при формуванні виконавчого комітету ради між міським головою та більшістю ради й у випадках їх однакової партійної орієнтації (наприклад, Запоріжжя, Миколаїв).

Можна спостерігати неспроможність чинного законодавства про місцеве самоврядування забезпечити організацію та функціо­нування ефективних систем муніципального управління, заснова­них на чіткому розподілі відповідальності представницького орга­ну та його виконавчих структур.

Критичний аналіз зазначених політичних та правових наслідків застосування пропорційної системи при місцевих виборах знову ставить на порядок денний питання щодо вдосконалення законо­давства про місцеві вибори, пошук такої виборчої системи, яка б дала змогу з огляду на реалії сьогодення та на близьку перспективу сформувати ефективні, дієздатні управлінські структури на місце­вому та регіональному рівнях, спроможні використовувати новітні технології муніципального менеджменту, які б забезпечили сталий розвиток територіальних громад та регіонів, надання громадських та адміністративних послуг на рівні, який відповідав би людській гідності, загальновизнаним правам та свободам людини.