1 Глухарева л.И. Права человека в современном мире (социально-фи­лософские основы и государственно-правовое регулирование). — м., 2003. — с.266.

По-перше, це розбіжності в характері влади. Якщо державна влада є влада суверенна, верховна, здатна сама себе реформувати, то муніципальна влада — влада підзаконна, що діє у порядку і межах, визначених їй верховною владою, тобто законом. Саме така риса державної влади як суверенність не інтегрується з будь-яки­ми іншими суспільними владопроявами, а тому поняття «держав­на влада» не включає у себе будь-які недержавні форми управлін­ня (передусім — муніципальне). У свою чергу, на відміну від дер­жави як такої територіальна громада не володіє суверенітетом. Більше того, державні структури покликані визнавати, зберігати і гарантувати організаційну і функціональну самостійність органів місцевого самоврядування у рішенні питань місцевого значення, забезпечувати їм умови, достатні для успіху (наприклад, право місцевої нормотворчості у встановлених законом межах, відома бюджетно-фінансова самостійність, наявність комунальної влас­ності тощо).

По-друге, це розмежування сфер компетенції влади централь­ної і регіональної та місцевого самоврядування, тобто обмеження кола справ, що довіряються муніципальній владі. Зазвичай до ві­дання місцевого самоврядування передусім відносять справи міс­цевого господарства, місцеві питання, що пов'язані з повсякден­ними нестатками жителів, а також деякі загальнодержавні спра­ви, що покладає на нього держава.

По-третє, різниця суб'єктної основи легітимації державної та муніципальної влади. Адже теоретично головним суб'єктом місце­вого самоврядування виступає місцевий житель, який може пере­бувати у різних громадянських становищах (громадянин держави, іноземець, особа без громадянства, біженець). У юридичній літера­турі справедливо висловлена думка про необхідність поряд із «пер­винним колективним суб'єктом місцевого самоврядування (терито­ріальною громадою) виділяти «первинний індивідуальний суб'єкт місцевого самоврядування» — «громадян України та осіб без грома­дянства»¹. Особливими статусними характеристиками серед місце­вих жителів наділяється громадянин. Громадянин — член відповід­ної територіальної громади самостійно та вільно вирішує — брати йому участь у загальних зборах, місцевому референдумі чи виборах до органів місцевого самоврядування. Громадянин управі вільно ви­сувати кандидатури, у тому числі й власну, в органи місцевого само­врядування.

Державна влада здебільше здійснюється обмеженою кількістю осіб, які отримали доступ до неї у спадщину (монарх), у результаті виборів або за призначенням. Місцеве самоврядування, й у цьому його особлива соціальна роль, включає усіх без винятку громадян у процес управління справами суспільства та держави, робить їх вільними та самостійними суб'єктами політичної системи.

По-четверте, варто вказати на принцип локально-територіаль­ної обмеженості, що завжди кореспондує муніципальній владі. Муніципальна влада функціонує і розвивається на законодавчо оформлених нижніх і верхніх територіальних рівнях (наприклад,

1 Хоменець р. Особливості правового статусу фізичних осіб як суб'єктів місцевого самоврядування // Право України. — 2001. — №11. — с.36.

місто, село, волость, повіт, район, округа тощо) залежно від тради­цій тієї чи іншої держави. Це простір, що відрізняється визначе­ною цілісністю, позначається адміністративними, географічними, економічними, інформаційними й іншими кордонами. В Україні територіальну основу місцевого самоврядування утворюють село, селище, місто.

По-п'яте, муніципальна влада виступає як система самооргані­зації життєдіяльності населення на відповідній території та стано­вить собою сукупність виборних і інших органів і інститутів безпо­середнього здійснення публічної влади. Зокрема, це муніципальні референдуми, муніципальні вибори, збори громадян за місцем проживання, конференції, місцеві ініціативи тощо. Ця сукупність функціонує як єдиний цілісний механізм і забезпечує організацій­ну відособленість, автономність місцевого самоврядування. Тобто муніципальна влада забезпечується такими формами безпосеред­нього вираження публічної влади, які відсутні у системі держав­ної влади. У випадку визнання місцевого самоврядування різно­видом державної влади, як це пропонують наші опоненти, «за бор­том» залишаються властиві лише місцевому самоврядуванню та надзвичайно важливі для розвитку громадянської ініціативи та самостійності публічно-владні форми діяльності населення або де­мократія за місцем проживання¹. Тому місцеве самоврядування здійснюється ефективно, якщо усередині територіальної громади існують горизонтальні взаємозв'язки і взаємодії, що формуються, закріплюються і сусідськими зв'язками, і мережами дружніх від­носин, і зусиллями політичних партій і громадських рухів.

По-шосте, муніципальна влада відрізняється від державної вла­ди незвичайною деталізацією, конкретикою, прив'язаністю до цього місця. Держава має справи з загальними тенденціями та за­кономірностями функціонування соціальних груп людей (класів, станів), муніципальна влада — з конкретними особливостями кон­кретної територіальної громади у конкретний момент часу. Тому муніципальна влада «працює» с конкретними жителями, миттєво реагує на поточні зміни ситуації.