§ 2. Ознаки муніципальної влади

Згідно з Конституцією України народ здійснює владу безпосе­редньо і через органи державної влади та органи місцевого само­врядування. Саме з цього конституційного положення випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного дер­жавного механізму і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади. Водночас не можна вести мову про повне відокремлення та протиставлення державної влади та місцевого самоврядування. Державні органи і органи місцевого самоврядування є рівними пе­ред законом та в рівній мірі є представниками народу в межах на­даних їм повноважень. Відповідно до загальної теорії систем та синергетики державна та муніципальна влади перебувають у пев­ній схемі зв'язків та відносин. У XVIII ст. зі зрозумілих причин народ боровся за уособлення місцевого самоврядування від абсо­лютної влади монарха та його чиновників. Однак цілком зрозумі­ло, що місцеве самоврядування, будучи частиною влади у суспіль­стві, не може бути ізольоване від державної влади, яка представ­ляє суспільство. Місцеве самоврядування діє у цілісній системі владних відносин і як частина цілого. Тому нині мало хто наполя­гає на повному відокремленні першого від другого. Обидві влади, за влучним висловом В.Є. Чиркіна, повинні діяти «у концерті», а перша — в рамках законів і під управлінням та контролем другої. Система як ціле визначає основні якості її елементів, а вони не по­винні суперечити системним якостям¹.

Ураховуючи це, можна стверджувати: права і свободи люди­ни, а також їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяль­ності органів місцевого самоврядування в такому ж ступені, як і діяльність держави. Тут же можна зазначити, що місцеве само­врядування як автономія невеликих територіальних одиниць у рамках загальних для всього державно-організованого суспіль­ства законів означає не свободу з боку держави, а свободу всере­дині неї. Окрім цього, це означає, що місцеве самоврядування як одна з основ конституційного ладу має джерелом свого існування не державну, а конституційну волю народу, виступає як фунда­ментальний конституційний принцип, який встановлює, визнає та гарантує управлінську незалежність територіальних громад, а також утворює умови для правотворчої, правозастосовчої та пра-вореалізаційної діяльності, спрямованої на здійснення цього принципу².

Як специфічна форма публічної влади місцеве самоврядування характеризується, по-перше, наявністю особливого суб'єкта — те­риторіальної громади — територіальної спільності, що складається з фізичних осіб — жителів, що постійно мешкають, працюють на території села або добровільного об'єднання в спільну громаду кіль­кох сіл, селища або міста, безпосередньо або через сформовані ними муніципальні структури вирішують питання місцевого значення, мають спільну комунальну власність, володіють на певній терито­рії нерухомим майном, сплачують комунальні податки та пов'яза­ні територіально-особистими зв'язками системного характеру.