1 Кокотов а.Н., Саломаткин a.C. Муницигіальное право России: Учеб-ник. — м.: Юрисгь, 2006.— с. 15.

вання зближує муніципальне право з конституційним. Більше того, конституційно-правові норми переважно закріплюють осно­ви місцевого самоврядування.

Поряд із цими методами набули поширення методи рекоменда­цій (порад) та декларацій (проголошення принципів тощо), які характерні, зокрема, для міжнародно-правових актів (хартій, де­кларацій та ін.) та статутів (хартій) територіальних громад.

§ 3. Джерела муніципального права як галузі права

Система джерел муніципального права є однією з найбільш роз­галужених серед джерел інших галузей права, що значною мірою зумовило порівняно швидке становлення цієї галузі з часу визнан­ня в нашій країни місцевого самоврядування.

Основними видами джерел муніципального права є:

• Конституція України;

• закони України;

• підзаконні нормативно-правові акти органів державної вла­ди в галузі місцевого самоврядування;

• міжнародно-правові акти в галузі місцевого самоврядуван­ня;

• акти безпосереднього народовладдя у місцевому самовряду­ванні;

• нормативно-правові акти органів місцевого самоврядуван­ня;

• нормативно-правові договори;

• інші види джерел муніципального права, зокрема норматив­но-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим тощо.

Пріоритетним джерелом муніципального права України є Кон­ституція України. Адже, наприклад, Європейською Хартією про місцеве самоврядування встановлюється, що місцеве самовряду­вання складає одну з основ будь-якого демократичного ладу. Прин­цип місцевого самоврядування, — проголошується в ст. 2 цього документа, — має бути визнаним у внутрішньому законодавстві і, за можливістю, в конституції держави. Конституція України, ви­значаючи українську державу як демократичну, правову та соці­альну, не лише фіксує найважливіші системоутворюючі ознаки її демократизму, які проявляються передусім у принципах суверен­ності суспільства і держави, народовладді, поділі державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, ідеологічному, економічно­му та політичному плюралізмі (багатоманітні), етнічній багатона-ціональності і політичній єдності Українського народу, визнанні та гарантуванні місцевого самоврядування тощо, а й одночасно встановлює й систему функцій української держави у різних сфе­рах суспільного життя, у тому числі й у сфері місцевого самовря­дування, та є фундаментальною нормативно-правовою основою їх реалізації.

Так, Основний Закон України містить ряд норм та окремий роз­діл про місцеве самоврядування. Значна кількість норм закріпле­на у першому розділі, який визначає основи конституційного ладу. Такий підхід означає, що місцеве самоврядування є одним з інсти­тутів, які складають основи конституційного ладу України. Це на­дає риси стійкого характеру місцевому самоврядуванню у су­спільстві. Як акт вищої юридичної сили та основоположна норма­тивно-правова гарантія місцевого самоврядування, Конституція закладає стабілізуючий фактор у правовий механізм функціону­вання держави у сфері місцевого самоврядування. Усі конститу­ційні норми про місцеве самоврядування як правові основи діяль­ності держави у сфері місцевого і регіонального розвитку можна поділити на норми, якими:

1. визнається місцеве самоврядування в Україні;

2. визначається функціональне призначення місцевого самов­рядування;

3. закріплюється механізм та регулюється організація і діяль­ність місцевого самоврядування;

4. встановлюється економічна основа місцевого самоврядування;

5. закріплюється територіальна основа місцевого самовряду­вання;

6. встановлюється компетенція місцевого самоврядування у де­яких питаннях;

7. встановлюються державні гарантії місцевого самоврядування;

8. встановлюються права жителів на місцеве самоврядування та забороняються обмеження прав на місцеве самоврядування.

Зокрема, у Конституції України визнається самостійність рі­шення територіальними громадами та органами і посадовими осо­бами місцевого самоврядування питань місцевого значення (ча­стина перша ст. 140); поєднання у місцевому самоврядуванні пред­ставницької та безпосередньої демократії (частина третя ст. 140); непідпорядкованість однієї територіальної громади іншій (части­ни перша та четверта ст. 140); обов'язковість наявності органів місцевого самоврядування (частина четверта ст. 140); пріоритетна роль представницьких органів місцевого самоврядування серед органів місцевого самоврядування (ст. 141) тощо. Усі ці конститу­ційні норми-принципи є обов'язковими для дотримання насампе­ред державою, яка у своїй діяльності, реалізуючи свої функції (по­літичну, економічну, соціальну та інші), має створювати опти­мальні умрви для розвитку місцевої демократії в Україні.

Однак норми Конституції не можуть охопити своїм регулюван­ням усієї багатоманітності суспільних відносин, що виникають у процесі діяльності держави у сфері місцевого самоврядування. Для цього потрібні ще закони з найважливіших питань організації і діяльності суб'єктів державної влади та місцевого самоврядуван­ня. Саме наявність цих законів є свідченням наявності цілісної системи нормативно-правових основ місцевого самоврядування. Тому основним видом джерел муніципального права є, звичайно, закони про місцеве самоврядування — загальний і спеціальні (те­риторіальні або галузеві).

Це безпосередньо випливає зі ст. 24 Закону України «Про міс­цеве самоврядування в Україні», в якій, зокрема, зазначається, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визнача­ється Конституцією України, цим Законом та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

До законів, що регламентують відносини у сфері місцевого са­моврядування в Україні, слід віднести закони України «Про міс­цеве самоврядування в Україні»¹, «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»², «Про передачу об'єктів права державної та кому­нальної власності»³, «Про столицю України — місто-герой Київ»⁴, «Про органи самоорганізації населення»⁵, «Про службу в органах місцевого самоврядування»⁶, «Про статус депутатів місцевих рад»⁷, «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»⁸, «Про транскордонне співробітництво»⁹ та інші закони.

¹ Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №24. — Ст.170.

² Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України // Відо­мості Верховної Ради України. — 1991. — №33. — Ст.443.

³ Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №234. — Ст.228.

⁴ Про столицю України — місто-герой Київ: Закон України // Урядо­вий кур'єр. — 1999. — 28 січня.

⁵ Про органи самоорганізації населення: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №48. — Ст.254.

⁶ Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №» 33. — Ст.175.

⁷ Про статус депутатів місцевих рад: Закон України // Відомості Верхо­вної Ради України. — 2002. — №40. — Ст.290.

⁸ Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 6 квітня 2004 року // Урядовий кур'єр. — 2004. — 10 квітня.

⁹ Про транскордонне співробітництво: Закон України від 24 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — №245. — Ст.499.

Загальним і основним законом у галузі місцевого самовряду­вання в Україні є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Цей Закон, відповідно до положень Конституції Украї­ни щодо місцевого самоврядування, визначає систему місцевого самоврядування, засади організації і діяльності органів та посадо­вих осіб місцевого самоврядування, їх функції, повноваження і відповідальність та гарантії місцевого самоврядування.

Найбільш повно в Законі визначаються форми безпосереднього здійснення територіальними громадами місцевого самоврядування (місцеві референдуми, місцеві ініціативи тощо), повноваження пред­ставницьких органів місцевого самоврядування — сільських, се­лищних, міських, районних і обласних рад, виконавчих органів сільських, селищних і міських рад, сільського, селищного і міського голови, матеріальна і фінансова основи місцевого самоврядування.

Вельми важливими новелами цього Закону є визначення в ст. 1 основних термінів, які використовуються у відповідному Законі, основних принципів місцевого самоврядування (ст. 4), системи місцевого самоврядування (ст. 5), основних форм безпосереднього волевиявлення територіальними громадами (ст.ст. 7-9, 13), орга­нізаційно-правових, матеріальних, фінансових та інших основ місцевого самоврядування (ст. 16), тобто механізму його здійснен­ня, системи відносин органів місцевого самоврядування з підпри­ємствами, установами та організаціями, що перебувають у кому­нальній власності відповідних територіальних громад, та відносин цих органів з підприємствами, установами і організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, гарантій місцевого самоврядування, відповідальності ор­ганів та посадових осіб місцевого самоврядування, прикінцеві та перехідні положення і ряд інших.

Серед спеціальних нормативно-правових актів у галузі місцево­го самоврядування найбільш вагомими є: Закон України «Про сто­лицю України — місто-герой Київ», закони про місцеві вибори, про статус депутатів місцевих рад, про всеукраїнський та місцеві референдуми тощо; Конституція Автономної Республіки Крим, яка містить окремий розділ (IV), присвячений місцевому самовря­дуванню в Автономній Республіці Крим.

Значне місце серед джерел муніципального права мають підза-конні нормативні акти органів державної влади: відповідні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нор­мативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, рішення Конституційного Суду України з питань місцевого самоврядуван­ня та нормативні акти інших органів державної влади.

Так, загальновідомими нормативними актами Президента України є, зокрема, укази «Про зміцнення економічних основ са­моврядування міст України »¹, про Програму державної підтримки