5.2. Факультативні заняття, практикуми, екскурсії та предметні гуртки

Факультативні заняття – це позапрограмні заняття, які вибирають самі учні, відвідання яких здійснюється добровільно. Як самостійна форма роботи вони з’явилися наприкінці 60 – на початку 70-х років ХХ ст. Факультативні заняття організовуються для вирішення наступних завдань: а) задоволення бажання учнів у поглибленому вивченні окремих проблем; б) розвиток навчально-пізнавальних інтересів та сприяння підвищенню пізнавальної активності; в) сприяння розвитку творчих здібностей та індивідуальних нахилів учнів. Зміст факультативних занять складають доповнення до навчальної програми. Він може включати:

• Більш глибоке вивчення окремих тем та розділів шкільного курсу економіки. Наприклад, із теми „Функції підприємства та роль підприємця” можна виділити для факультативного заняття проблеми: „Особливості підприємництва в Україні”, „Основні риси сучасного підприємця”.

• Запропонувати нову тему, яка не входить у шкільну програму курсу „Основи економіки”, але пов’язана з курсом, наприклад, тема: „Технологія створення власної справи”.

З погляду освітніх завдань виділяють такі види факультативів:

• по поглибленому вивченню навчальної дисципліни;

• по вивченню додаткових дисциплін (основи мікроекономіки, основи макроекономіки, психологія у бізнесі);

• по вивченню додаткової дисципліни професійної спрямованості (менеджмент, бухгалтерський облік, основи підприємництва, економічне моделювання, основи фермерського господарювання);

• міжпредметні факультативи (фінансова математика, комп’ютерна економіка).

Факультативні заняття можуть проводитись безпосередньо у класних кімнатах, на фірмах, підприємствах, науково-дослідних центрах та ін. Вони проводяться учителями шкіл, працівниками фірм, викладачами вищих навчальних закладів та ін. Поглиблене вивчення основ економіки під час факультативних занять вимагає відповідної підготовки вчителя.

Кожен з видів факультативу може поділятися, залежно від дидактичної мети, на теоретичні, практичні, комбіновані. Відповідно до типу факультативу формуються групи учнів, підбираються форми і методи роботи. При визначенні переліку факультативів враховують не лише особисті бажання та інтереси школярів, але й суспільні потреби й можливості навчального закладу. Враховуються конкретні завдання підготовки старшокласників до практичної діяльності з урахуванням місцевих умов та регіональної специфіки ринку праці. Зацікавленість учнів у роботі на факультативі підвищується саме тоді, коли його діяльність безпосередньо пов’язана з практикою, коли учні розв’язують практичні завдання, а не абстрактні задачі. Наприклад, розрахувати оптимальні обсяги виробництва, точку беззбитковості або запас фінансової міцності для підприємства; провести маркетингове дослідження для конкретного товару в своєму місці або регіоні; визначити альтернативні варіанти використання наявних виробничих потужностей фірми; оптимізувати власний сімейний бюджет тощо. Факультативні заняття проводяться у тісному взаємозв’язку з уроками по загальноосвітнім предметам.

Практикум – позаурочна форма організації самостійної роботи, при якій учні самостійно виконують практичні і лабораторні роботи, застосовують знання, навички і вміння. Ця форма сприяє реалізації вимог принципу поєднання навчання з практикою, озброєння учнів політехнічними знаннями, підготовці їх до свідомого вибору професії. Найпоширенішими є практикуми з предметів фізико-математичного і природничо-біологічного циклів. З шкільного курсу економіки також можливо проводити практикуми після вивчення великих розділів курсу. Під час практикуму узагальнюють і систематизують теоретичні знання, опрацьовують їх практичне застосування, оволодівають елементами дослідницької діяльності.

Для ефективності діяльності учнів вчитель поділяє клас на мікро групи по 2-4 учні. Кожна група виконує практичну, розрахункову або аналітичну роботу. Щоб створити сприятливі умови внутрішньо групової диференціації діяльності учнів, необхідно серйозно поставитися до комплектування груп і розподілу обов’язків всередині них. Методика підготовки і проведення практикуму передбачає: складання плану-графіку проведення практикуму, визначення матеріальної бази, наявність необхідного обладнання і матеріалів, ознайомлення з інструкціями. Проведенню практикуму передує вступна лекція та інструктивне заняття. У процесі проведення практикуму застосовуються прийоми актуалізації опорних знань учнів. Після завершення практикуму відбувається обговорення і теоретична інтерпретація одержаних результатів.

Практикум з основ економіки можливо організувати під час канікул як навчально-ознайомчу практику на фірмі, підприємстві, в банку тощо. Для підвищення ефективності практики, клас можна поділити на мікро-групи (максимум по 5 осіб). Кожна група по черзі 1-2 дні знайомиться з роботою певного об’єкту практики, наприклад: одна група – в банку, одна - на біржі праці, одна- на малому підприємстві, одна – в податковій службі тощо; через 1-2 дні вони міняються базами практики. При цьому кожний учень може бути прикріплений до певного фахівця і спостерігати за його роботою, не заважаючи і не відволікаючи людей від виконання функціональних обов’язків. На запитання учня та коментарі фахівець може відвести певний час (наприклад, під час обідньої перерви). Така форма організації навчально-ознайомчої практики більш позитивно сприймається і керівниками тих підприємств і установ, які є потенційними об’єктами практики. Не варто зводити навчально-ознайомчу практику учнів з економіки до звичайного використання їх як безкоштовної робочої сили на виробництві. Вчитель, відповідальний за практику, повинен чітко бачити межу між набуттям необхідних практичних навичок та безконтрольним використанням учнів при виконанні роботи. Якщо ж мова йде про те, щоб під час практики учні працювали на робочих місцях з відповідною оплатою їхньої праці, то ці питання повинні вирішуватися з урахуванням вимог вітчизняного законодавства про працю. Не варто забувати, що врешті-решт мета практики – отримати уявлення про виробничий процес та зрозуміти основні аспекти управляння ним. По закінченні практики учні мають підготувати звіт. Наведемо приклад, які питання бажано висвітлити у звіті про проходження практики на товарній біржі. 1. Коли створена дана товарна біржа і з якою метою, яка структура біржі? 2. Які товари продаються на біржі. 3. Як часто здійснюються торги на біржі. 4. Чому торги відбуваються не так регулярно як на світових товарних біржах? 5. Наведіть приклад біржових покупців і продавців. 6. На які суми укладаються угоди? 7. Ваші особисті враження від практики.

Екскурсії – позаурочна форма навчально-пізнавальної та виховної роботи, спрямована на вивчення учнями під керівництвом вчителя певних економічних явищ, процесів шляхом безпосереднього їх сприймання і спостереження в конкретному середовищі (фірма, біржа, банк, брокерська компанія тощо). Значення екскурсій полягає у тому, що вони: 1) допомагають визначити практичну значущість отриманих знань з економіки; 2) сприяють ознайомленню учнів з досягненнями економічної науки, реалізації її основних функцій; 3) розширюють знання учнів, розвивають їх творчі здібності, сприяють професійному самовизначенню; 4) позитивно впливають на емоційну сферу учнів; 5) дають можливість зібрати матеріал для подальшої роботи.

До організації та проведення екскурсії ставляться наступні вимоги:

• підготовка вчителя до екскурсійної роботи;

• чітке визначення освітньої, виховної та розвиваючої мети екскурсії;

• вибір змісту екскурсії відповідно рівню підготовки учнів;

• раціональне поєднання слова і наочності;

• мотивація пізнавальної діяльності учнів;

• підведення підсумків проведеної екскурсії.

У системі екскурсійної роботи виділяють чотири етапи. Перший етап включає теоретичну і практичну підготовку: до початку екскурсії учні мають оволодіти певною сумою теоретичних знань. На другому етапі учнів знайомлять з об’єктом і метою екскурсії, проводиться інструктаж з приводу правил поведінки, дотримання техніки безпеки. Третій етап – безпосереднє проведення екскурсії: повторення плану екскурсії, огляд об’єктів, фіксація головного, суттєвого, відбір необхідного матеріалу. Четвертий – заключний етап, пов’язаний із систематизацією та опрацюванням матеріалів екскурсії, складання описів спостережень, систематизація зібраних матеріалів, обговорення та підведення підсумків екскурсії.

У класифікації екскурсій є різні підходи. Визначають наступні типи екскурсій:

а) по відношенню до навчальних програм виділяють програмні та позапрограмні екскурсії;

б) за змістом – тематичні та комбіновані;

в) за місцем у навчальному процесі – вступні, поточні, підсумкові;

г) по відношенню до навчального предмету, а саме до основ економіки можуть бути екскурсії різноманітного економічного характеру (дослідження виробничого процесу, діяльності банку, вивчення системи витрат підприємства невиробничої сфери та ін.).

Існує досить цікава методика проведення навчальних екскурсій екскурсії на фірми, що займаються виробничо-господарською діяльністю, на біржі (праці, товарні), у банки тощо , яку широко використовують американські вчителі. Ця методика передбачає, що перед тим, як повести учнів на фірму, в банк, на біржу, в музей тощо вчитель сам ретельно вивчає, що буде цікавим для учнів і що безпосередньо стосується економіки або теми, яка вивчається; вчитель складає перелік питань для учнівського звіту. Цей перелік питань роздається учням до того, як вони вирушають на екскурсію. Фактично, ці питання спрямовують увагу учнів саме на ті аспекти проблеми, які, на думку вчителя, є найголовнішими. Необхідність дати відповіді саме на ці питання примушує учнів уважно слухати ту особу, яка проводить екскурсію. Якщо ж певні питання залишилися не висвітленими, учні можуть задати додаткові, уточнюючі запитання тому, хто вів екскурсію, або ж отримати від цієї людини рекомендації щодо вивчення матеріалів відповідних стендів, або ж додатково звернутися до фахівців тощо. Доцільно до переліку запитань включити і 1-2 так звані “творчі” запитання, які б дозволили учневі сформулювати своє ставлення до проблеми. Останнім питанням в переліку може бути, наприклад, “Твої особисті враження від екскурсії”. Доречно надавати учням перелік запитань, залишаючи між ними вільне місце для розміщення відповіді. Заповнювати такі звіти можна прямо під час екскурсії, або відразу після її закінчення. Перевірка звітів дозволяє вчителю швидко визначити, наскільки учні засвоїли необхідний матеріал та наскільки ефективною була дана форма позакласної роботи. Подібна методика проведення навчальних екскурсій при вивченні економіки потребує від вчителя додаткової попередньої підготовчої роботи, навіть візиту на об’єкт екскурсії та домовленості з особою, яка буде проводити екскурсію, щодо висвітлення певних питань. Але ефективність такої форми проведення екскурсії, як показує досвід, набагато вища, ніж звичайного “походу на фабрику”.

Предметні гуртки. Залежно від спрямованості навчального процесу в середній загальноосвітній школі створюються відповідні гуртки, як „Молодий менеджер”, „Я – бізнесмен”, „Школа маркетингу” тощо. Такі гуртки створюються на добровільних засадах серед учнів одного класу, або декількох класів (10 – 11 класи), в яких вивчаються економічні дисципліни. Головне завдання таких гуртків – задоволення пізнавальних інтересів учнів, розвиток їх інтелекту, економічного мислення та економічної культури. До їх складу входять учні, які намагаються розширити та збагатити свої знання х економіки, учні, які мають схильність до підприємницької діяльності. Керує роботою гуртка вчитель, який викладає основи економіки, або запрошений спеціаліст відповідного напрямку. Робота предметного гуртка з економіки включає поглиблене вивчення окремих питань навчальної програми, які викликають особливий інтерес учнів. Змістом діяльності гуртків може бути також вивчення окремих економічних явищ, процесів та практична діяльність держави за різними економічними напрямками (економічна політика держави, економіка і бізнес, економічні функції держави та ін.). на відміну від факультативних занять, тематика предметних гуртків може змінюватися залежно від бажань та підготовленості учнів. Предметні гуртки беруть участь у проведенні масових виховних заходів як в масштабах школи, так і поза її межами. Їхні учасники готують і проводять вечори, конкурси, тижні економічних знань, випускають газети, альманахи тощо.

Також, в загальноосвітніх навчальних закладах України існує цікавий досвід проведення конкурсів, диспутів, економічних КВК, брейн-рингів, вікторин, оглядів, прес-клубів, конференцій тощо. Доцільно вивчити цей досвід і використовувати його з урахуванням вікових, психологічних та інтелектуальних особливостей конкретного учнівського колективу.

Як форму позакласної роботи можна розглядати індивідуальні консультації з школярами. Значною мірою успіх цієї форми позакласної роботи залежить від самого педагога. Не варто забувати, що для переважної більшості учнів робота в парі з товаришем або в мікрогрупі (до 3-4 чоловік) під керівництвом вчителя є більш ефективною, ніж безпосередня робота один на один з вчителем. Індивідуальні консультації стають більш дієвими, коли носять дійсно консультативний характер і відбуваються саме тоді, коли виникає потреба в них. Тому не варто примушувати учнів приходити на консультації. Але ті учні, які працюють самостійно над певною темою чи проблемою, і потребують допомоги вчителя при розв’язанні того чи іншого питання, повинні знати, що обов’язково отримають необхідну консультацію у відведений вчителем для цього час.