Лекція № 3

Вчення Лютера про віру і значення добрих справ для спасіння людини. Боротьба проти крайнощів віровчення у римо-католиків – причастя під двома видами, іконоборство, шанування мощей тощо. Символічні книги лютеран

Саме поняття “символічні книги” виникло у протестантизмі. Від них воно перейшло до римо-католиків, а потім і до православних.

Протестантизм, по суті, як нове віровчення, з’явившись в результа­ті розриву з римським католицизмом і не маючи твердої опори в без­перервній живій церковній традиції, з самого початку мало нагальну потребу у формулюванні нових, відмінних від римо-католицьких, віроучительних норм та викладу їх з можливою повнотою та певністю. Це диктувалося, з одного боку, необхідністю посісти чіткіші позиції у полеміці з римо-католицизмом, а з другого, – зупинити процес влас­ного дробління на всілякі напрямки. В результаті у ХVІ ст., тобто вже скоро після виникнення протестантизму, з’являються виклади його основних догматичних положень,визнані протестантами за правильне передання їхньої віри, що стали базою для їх об’єднання в окрему християн­ську конфесію. Ці виклади віровчення і дістали назву “символічних книг”.

Такими у протестантів визнаються книги:

“Великий катехизис” і “Малий катехизис” Лютера (1529) Перший призначався для вчителів і проповідників, другий – для просто­люду. У першому чільне місце посідав полемічний складник, другий – далекий від полеміки. Обидва катехизиси були схвалені згодом “Форму­лою згоди" і до цих пір не вийшли з ужитку.

“Аугзбурзьке визнання” й “Апологія Аугзбурзького визнання” (1530).

Обидва – твори Філіпа Меланхтона. “Аугзбурзьке визнання” дістало свою назву від міста, в якому німецький імператор Карл V проводив сейм для улагодження церковних чвар. Протестантські князі виступили на ньому з коротким викладом свого віровизнання, що відрізняло його від католицизму. Оскільки воно було спростоване католицькими богословами, що й підтримав імператор, то тут же була складена як відповідь “Апологія Аугзбурзького віровизнання”. За змістом “Апологія” близька до самого сповідання, але вона значно ширша і її можна назвати підручником протестантського богослів’я.

“Шмалькальденські члени” (1537)

Написані Лютером з метою служити базою для полеміки з римо-католиками на спільному Соборі (такий Собор не відбувся). “Члени” були затвер­джені на сеймі в Шмалькальдені від чого й отримали назву “шмалькальденських”.

“Формула згоди” (1580). Однією з причин появи цієї книги були чвари серед лютеранських бого­словів з ряду питань (про свободу волі, про першорідний гріх, про суть виправдання, про необхідність закону для християн, про Євхаристію). “Формула” була складена групою богословів через понад тридцять років після смерті Лютера. Підписали цей твір 56 лютеранських князів і графів, представники ряду міст і майже 8000 учителів і богословів. “Формула згоди” об’єднала лютеран, але остаточно відштовхнула від них кальвініс­тів.

Серед лютеран має місце засадничо різне ставлення ло символічних книг. Обмеживши християнське віровчення однією Біблією та відкинувши вчення Церкви, не записане у Святому Письмі, лютерани не повинні були б вважати символічні книги авторитетними. І справді, частина лютеранських богословів відкидає авторитет символічних книг, але інші визнають ви­кладене в них учення обов’язковим.