Віровчення кальвіністів. Символічні книги кальвіністів.

У кальвінізмі віровчительних книг дуже багато. Власні символічні книги мають не тільки різні вітки кальвінізму, але й навіть окремі помісні тлумачення одного і того самого визнання.

Найголовнішими символічними книгами кальвіністів є такі:

“Перший катехизис” Кальвіна (1536) є переробкою основної богословської праці Кальвіна “Настанови у християнській вірі”; покладений також в основу згадуваного вище “Визнання віри”.

Метою написання “Настанов” було систематизувати виклад вже визначених ідей протестантизму і покласти край безладдю в ученні серед однодумців. В цьому Кальвін далеко випередив своїх попередників у ясності, стислості, силі викладу. В його вченні протестантизм набуває сухого, раціоналістичного характеру з чіткими логічними міркуваннями і посиланням на текст письма.

“Настанови” кілька разів перероблялися і розширювалися автором і в найвідомішому останньому виданні 1559 р. узагальнюють усе догматичне і церковне учення кальвінізму.

“Женевський катехизис” Кальвіна (1545) відрізняється від “Першого катехизису” формою викладення питання – відповідь. “Женевська угода” (1551) складена Кальвіном, містить особливо загострену редакцію учення про передвизначення.Була ухвалена контрольною радою Женеви.

“Галліканське визнання”, або “Визнання віри французьких церков” (1559) ухвалено кальвіністами Франції. В своїй основі воно також є роботою самого Кальвіна.

Перелічені віровизнання публікувалися французькою та латинською мовами.

Великою повагою у реформаторів користується також “Гейдельберзький катехизис” (1563), скаладений кальвіністами Німеччини німецькою мовою.

Учення кальвінізму про Церкву та таїнства.

Кальвінізм, як і лютеранство, є плодом реформаційних рухів ХVІ ст. Так само, як і лютерани, кальвіністи являють собою релігійну спільноту, позбавлену неперервного апостольського наступництва в історичному і сакраментальному смислі, тому в ученні кальвіністів про Церкву також не може бути твердої віри в неперервне існування Церкви на землі і в неперервне перебування історичної Церкви в істині.

Згідно з ученням Кальвіна, будь – яке об’єднання людей, в якому лунає проповідь слова Буття і звершується таїнство (Хрещення і Причастя), є Церква.

Незважаючи на непримиренну ворожнечу з католицизмом учення Кальвіна про Церкву близьке до середньовічного і містить у собі багато складників теократії.

Водночас Кальвін прийняв основні твердження лютеранської екклезіології. Але картина анархії, в яку кинуло протестантизм учення Лютера про спільне пастирство, примусила Кальвіна подумати про необхідність піднести авторитет і значення пастирів і церковної організації. Кальвін навіть прагнув державу втягнути в орбіту Церкви (Лютер скоріше ладен був допустити усе навпаки: підкорити Церкву державі).

“Галліканське визнання” всіляко намагається піднести авторитет новоутвореної Церкви і зміцнити церковну дисципліну.

Таким чином, у відповіді на питання, що таке Церква, Кальвін не вивищується над Лютером. “Ідучи слідом за словом Божим, ми стверджуємо, що вона – спільнота віруючих, котрі погодилися виконувати це слово” (ст. 27).

Про таїнство кальвіністи вчать, подібно до лютеран, в туманних виразах, як про “знаки”, “печаті” і “свідчення”.

В ученні про Євхаристію Кальвін займає середнє, хитке, місце між Лютером, котрий визнавав тілесну присутність Христа в Євхаристії, і Цвінглі, котрий таку присутність відкидав. Кальвін учив, що і хліб, і вино – лише знаки нашого духовного єднання з Тілом та Кров’ю Христа, але що в дійсності споживає її тільки обранець, благословенний істинною вірою.

Покаяння не має в кальвінізмі сакраментального значення. Нехтуючи разом з лютеранами учительну роль Церкви, Кальвін вважає біблійні книги єдиним правилом віри. “Ані укази, ані декрети, ані видіння, ані чудеса не повинні протиставлятися цьому Святому Письму” (“Галліканське визнання”, ст. 5).

А втім, кальвіністи надають певного значення і церковній традиції: давнім символом віри (зокрема, Нікео – Цареградському), Соборам і отцям Церкви. “Визнаємо те, що постановили давні Собори, і відвертаємося від усяких сект і єресей, що відкинули святі учителі, от – як св. Іларій, св. Афанасій, св. Амвросій, св. Кирило” ( там само, ст. 6).