Лекція № 5 Лютеранське вчення про таїнства. Заперечення живого зв’язку між живою і небесною церквою і молитви за померлих

Відмовивши Церкві у безперервному видимому існуванні, лютерани, по суті справи, мусили б оголосити непотрібними і церковні таїнства як несумісні з ученням про невидимість Церкви. Це було б логічно. Але відкинути водне Хрещення чи таїнство Тіла і Крові Христової озна­чало вступити в різкий очевидний конфлікт із Святим Письмом. Лютерани були змушені залишити таїнства, принаймні, деякі з них і дати їм певне місце у своїй догматичній системі, що проголосила засади невидимості Церкви і спасіння однією вірою. Розвінчувати це завдання, не впадаючи у суперечність, неможливо.

Символічні книги лютеран визначають таїнства як “необхідні для джерела благодаті”.

За лютеранським вченням, таїнства звершуються для того, аби постій­ним нагадуванням про прощення “утішати сумління” грішників.

Але що, власне, дають таїнства християнинові, чому вони необхід­ні тим, хто спасається “однією вірою” і який взагалі смисл повинні мати ці видимі священнодії за відсутності видимої Церкви? На всі ці питання протестантам відповідати важко. Символічні книги лютеран називають ще й “печатями”, “знаками” обітувань Божих, Для чого ж по­трібні ті “печаті” і “знаки”? Символічні книги відповідають: для поширення віри. Коли лише таке призначення цих “знаків”, то, здавалося б, вони не так обов’язані, бо віра запалюється словом і без них.

Відкинувши римо-католицьке вчення про ex opere operatum й оз­броївшись з цілковитою слушністю проти настанов про механічний вплив таїнства на людину, протестанти не змогли протиставити цим поглядам чогось переконливого і глибокого. Одна з причин цього полягає в тому, що питання про таїнства вони намагалися вирішувати у відриві від віри у Церкву.

Про число таїнств в “Апології” говориться, що чотири з семи обрядів – Миропомазання, Шлюб, Священство і Єлеоосвячення “не встановлені Богом і не можуть називатися таїнствами, хоча й можуть використовуватися для нагадування про Бога перед простаками”, “Істинними таїнствами є тільки три: Хрещення, Причастя і Відпущення гріхів”. В останньому, зрештою, лютерани не знаходять істотного для таїнства складника – зовнішнього знаку. В тій самій “Апології” далі говориться лише про “два справжні таїнства”: Хрещення й Причастя. Те саме і в “Великому катехизисі”.

Ніде нічого не говориться у символічних книгах лютеран про наділених особливими повноваженнями звершувачів таїнств. На думку люте­ран, повноваженнями на звершення таїнств володіють усі члени Цер­кви.

У світлі лютеранських положень про спасіння однією вірою непослідов­ним виглядає вчення лютеран і про окремі таїнства.

Христос говорить про Віру і Хрещення (Мк. 16, 16). Апостоли вчили про необхідність вірувати й хреститися (Діян. 2, 88). Тому лютерани змушені визнавати Хрещення чимось важливим у справі спасіння, хоча це важко поєднати з основним положенням учення про спасіння їхньої сотеріології, згідно з яким людина спасається однією вірою. У Малому катехизисі читаємо: “Хрещення подає прощення гріхів, визволяє від смерті і диявола і подає вічне блаженство віруючим”. “Формула згоди” вчить: “Ті, хто охрестився, мають знову розкуту волю”. “Великий катехизис” говорить, що через Хрещення людина отримує “незліченні скарби”.

Виходить, що Хрещення щось більше, аніж знак, нагадування і замінник слів, і все ж ясності у цьому питанні у лютеран немає.

Особливої уваги заслуговує факт, що лютерани визнають хрещення немовлят, дарма на здатність останніх вірити. В “Аугзбурзькому визнанні" з питання про необхідність Хрещення дітей висловлюється осуд­ження “перехрещенців” (анабаптистів).

Лютерани не в змозі заперечувати і значення таїнства Євхаристії. Це таїнство символічні книги називають “доповненням до Хрещення”, заперечуючи термін “преосутнення”.Символічні книги воліють говорити про “присутність” в Євхаристії Тіла і Крові Христової (“Аугзбурзьке визнання”) “в хлібі і під хлібом” (“Великий катехизис”), “з хлібом” (“Апологія”) чи in pane,sub pane, cum pane (“Формула згоди”). Не знають лютерани і церковного терміну “перетворення”.

Лютеранські символічні книги нічого не говорять і про те, що це таїнство дійсне тільки в тому випадку, якщо воно церковне, тобто якщо звершується пастирем, котрий має за наступництвом повноваження від тих, кому було заповідано це чинити.

Стосовно ж Сповіді, то Лютер спочатку вважав її безумовно необхід­ною і визнавав таїнством. Але разом з тим у Лютера дуже рано проявля­ється тенденція до применшення значення сповіді.

Весь контекст лютеранського віровчення говорить про те, що Лютер не захотів визнати за покаянням сили благодатного таїнства, здатного справляти реальний вплив на моральний стан людини, за Лютером, священик на сповіді лише оголошує прощення гріхів, що звершилося ра­ніше з огляду на заслуги Христа. Здавалося б, віруючий лютеранин по­винен про це знати без священика.

“Шмалькальденські члени” вважають сповідь потрібною задля “грубого простолюду”. Згодом у лютеранстві утвердився погляд на сповідь як на щось необов’язкове.

Поширення і розвиток ідей Лютера. Анабаптизм. Вчення Ульріха Цвінглі. Реформаторське вчення Лютера, що поклало початок розколу всередині католицизму, набуло широкого поширення не тільки серед різних про­шарків населення Німеччини, але й у багатьох державах Європи: у Швейцарії, Франції, Англії, а також Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії й Естонії. Лютеранство дало поштовх до появи нових релігійних учень і викликало в житті нові релігійно-політичні рухи, що відбивали со­ціальні й національні інтереси їхніх прибічників.

Представниками однієї з таких радикальних реформаційних течій, що відбивали інтереси нижчих верств німецького суспільства, були анабап­тисти, чи перехрещенці.Як і послідовники Лютера, вони протестували проти церковного авторитету, втіленого в католицизмі, але протест свій довели до крайнощів.Для руху анабаптистів характерні соціальний і суспільно-релігійний радикалізм та анархія.

Очолили цей рух, що виник у 20-х рр. ХVI ст., ремісник Ніколай Ш торгівець і священик Томас (Фока) Мюнцер.

Лютер вчив про виправдання вірою, про те, що таїнства набувають благодатної силя тільки через віру. Розвиваючи це вчення, анабаптис­ти відкинули хрещення немовлят як нездатних вірити, і від тих, хто був хрещений у дитинстві, стали вимагати повторного хрещення у зрілому віці.Звідси й анабаптисти й сама назва руху – анабаптизм. Найяскравіша відмінність анабаптизму від лютерантства виявилась у царині соціальних питань. Анабаптисти закликали до активної боротьби за перебудову суспільства, і саме в такій боротьбі вбачали вияв істинної віри. Селяни взялися до зброї. Цілі області Німеччини були охоплені полум’ям Селянської війни (1524 – 1525). Від час гонінь на анабаптистів ані католицькі, ані протестантські державці не мали до них ніякого жалю. Лютер закликав убивати бунтівників мов скажених псів. Селянське повстання було придушене з винятковою жорстокістю.

Запитання до теми:

Як символічні книги лютеран розглядають питання про таїнства?

Які таїнства істинні в їхньому уявленні?

Чому лютерани загалом применшують значення таїнств? До яких наслідків це призводить?

Завдання до теми:

Чому лютерани заперечують живий зв ’язок між земною та небесною Церквою, а також молитви за померлих?

Список літератури до теми:

Д.П. Огицкий. Православие и западное христианство.

Митрофан Зноско-Боровский. Православие, римо-католичество,протестантизм и сектанство (сравнительное богословие)

Д. Робертсон. История христианской Церкви.