Жан Кальвін.

Жан Кальвін (1509 – 1564 р. р.) народився на півночі Франції в родині податкового чиновника, котрий був урядовцем і в єпископа.

Батько готував сина до духовної кар’єри. Юнак отримав тонзуру, тобто був причислений до кліру Римо – католицької Церкви, але чи мав він сан католицького пресвітера – невідомо. В молоді роки Кальвін вивчав юридичні науки, римо – католицьке богослів’я і філософію. Окрім латинської мови, добре знав грецьку, трохи єврейську.

У 30-і р.р. ХVІ ст., проникшись почуттям до протестантизму, Кальвін порвав з Римо – католицькою Церквою і був змушений тікати з Франції, де нове вчення жорстоко переслідувалось. Кальвін оселяється в Женевському кантоні, що незадовго до цього став на шлях Реформації, та очолив реформаційний рух у Швейцарії.

У 1536 р. він опублікував свою основну працю – “Настанови у християнській вірі” (“Institutio religionis christianae”) латинською і французькою мовами, де виклав основи нового богослів’я. Учення про пасивність людини у справі спасіння і про безумовне передвизначення, викладене в “Настановах”, стала відмітною рисою його богослів’я. У своєму вченні Кальвін виявив себе ще більшим раціоналістом, аніж Лютер і Цвінглі. У тому самому році він видав так званий “Перший катехизис” і в додаток до нього – “Визнання віри”. У “Визнанні”, написаному французькою, викладалося реформаторське вчення,яке Кальвін приписував громадянам і жителям Женеви як обов’язкове. Ті, що не бажали його приймати, повинні були покинути межі Женеви.

Женева прийняла Кальвіна як свого духовного керівника. В цій ролі він виявився людиною страшенно вимогливою, строгою і суворою до жорстокості. Характерно, що, заявивши про себе як непримиренного ворога Римо – католицької Церкви, Кальвін не тільки не осуджував середньовічних методів боротьби інквізиції, але й сам першим у протестантизмі застосував у своїй теократичній громаді тортури і кару смертю за єресь. Кальвін був прибічником злиття Церкви з державою і здійснював цю ідею на практиці в Женевському кантоні, де він став абсолютним повелителем. Релігійно – моральне життя женевців було поставлене під нагляд особливого трибуналу – “консисторії”. Були заборонені танці, пісні, розваги, вбрання. З храмів разом з живописом та іншими видами мистецтва була вилучена усяка пишнота ритуалу й обстановки.

Особа Кальвіна різко відрізняється від більшості реформаторів: це учений, теоретик – і в той же час організатор, політик, що вміло керував масами. Не відзначаючись здоров’ям, він тим не менше все життя вів винятково активну діяльність з формування догматичних основ нового віровчення, захисту свого вчення і поширення його в європейських країнах – Англії, Шотландії, Нідерландах, Німеччини, Польщі. Він боронив своє вчення у боротьбі з німецькими лютеранами і французькими протестантами, поклавши початок епосі кривавих зіткнень за віру. Кальвін є визначним авторитетом у питаннях богослів’я і діяльним учасником у всіх справах з усеєвропейською Реформацією. За Кальвіна Женева стає центром підготовки освіченого протестантського духовенства і проповідників для романських земель, видавцем і поширювачем Біблії у Франції і набуває репутації “святого міста”.