1. 3. Структура міжнародної економіки
Структуризація міжнародної економіки можлива за багатьма критеріями. Головні з них — рівень розвитку національної економіки; форми міжнародних економічних відносин і їх регулювання; регіональні інтеграційні угруповання.
1. Рівень розвитку національної економіки, визначається:
обсягом ВВП на душу населення;
ефективністю факторів виробництва;
станом наукових досліджень і наукових досягнень;
демографічною ситуацією, наявністю кваліфікованих кадрів;
рівнем доходів і рівнем споживання населення;
часткою та характером взаємодії економічних укладів, механізмів ринкового саморегулювання, державного й громадянського регулювання економіки;
станом інтегрованості національних економік у міжнародну економіку.
За рівнем розвитку національної економіки універсальним є поділ країн на розвинуті країни або промислово розвинуті країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються (рис. 1.3).
Країни з розвинутою економікою, або промислово розвинуті країни, закріпили своє панівне становище в міжнародній економіці. До цієї групи належить більшість держав — членів Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР). Їх вирізняють високий рівень розвитку продуктивних сил, інформаційних технологій, інтенсивний тип відтворення економіки, зрілі відносини підприємництва і конкуренції, високі стандарти життя й добробуту.
Промислово розвинуті країни мають багато спільного в генетичному й функціональному аспектах.
По-перше, в соціально-економічному плані розвиток господарств цих країн базується на капіталістичному способі виробництва, і, незважаючи на еволюцію форм власності, її приватна форма була й залишається провідною.
По-друге, розвинуті країни характеризуються високим рівнем економічного розвитку. Реалізація визначальної мети виробництва в умовах конкуренції — отримання прибутку — спонукає до впровадження нової техніки та підвищення продуктивності праці, що у свою чергу веде до здешевлення продукції, розширення ринків збуту, стимулює зростання виробництва та економіки в цілому. Порівняння продуктивності праці у промислово розвинутих країнах та в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються, вказує на величезне відставання двох останніх груп країн.
По-третє, соціально-економічну зрілість промислово розвинутих країн відображають кардинальні зміни соціальної структури суспільства порівняно з іншими групами країн, а саме: зростання чисельності та ролі середнього класу, підвищення якості людського капіталу, а також частки зайнятих інтелектуальною працею тощо.
Для розвинутих країн є характерними: розвинуте ринкове господарство; домінуюче становище в міжнародній економіці, яке дає змогу інтенсивно залучати в господарський обіг і власні, і чужі ресурси; зміщення центру ваги економічної діяльності у сферу послуг, функціонування переважно сервісної економіки; найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального розвитку; поступовий перехід до постринкової неоекономіки.
Економічна політика розвинутих країн справляє визначальний вплив на основні напрями науково-технічного розвитку і структурної перебудови, стан та динаміку міжнародної економіки.
