4 Розглядається проект будівництва готельного комплексу у великому місті. На підставі власних припущень щодо особливостей даного проекту визначте та обґрунтуйте:

• мету проекту, його основних учасників та їх функцій в процесі реалізації даного проекту;

• види робіт, які характерні для передінвестиційної фази цього проекту;

мету проекту, його основних учасників та їх функцій в процесі реалізації даного проекту;

Перш ніж перейти до розгляду даного проекту необхідно охарактеризувати місце розміщення майбутнього готельного комплексу, кількість конкурентів, особливості готельного бізнесу. Метою даного проекту є будування конкурентоспроможного готельного комплексу, з високим рівнем обслуговування, забезпеченим всіма необхідними послугами, персоналом високого професійного рівня. Основними учасниками цього процесу є проектор ( людина, яка робить проект готельного комплексу), інвестор, будівельники, маркетологи та ін.

види робіт, які характерні для передінвестиційної фази цього проекту

Для передінвестиційної фази цього проекту характерними є такі види робіт: пошук фахівців, які зможуть вибрати вигідне місце розміщення готельного комплексу, розробити план готелю, розрахувати необхідні грошові вкладення в проект та знайти інвесторів, які погодяться вкласти свої кошти в будівництво.

Білет № 6

1. Нормативно – правова база функціонування об’єднань підприємств

У господарському законодавстві відсутній окремий спеціальний нормативний акт, який би містив норми про господарські об'єднання. Загальними для усіх об'єднань актами є:

по-перше, Закон "Про підприємства в Україні" (ст.З). Він визначає види господарських об'єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об'єднання як суб'єкта права, правове становище підприємств-членів об'єднання;

по-друге, Закон "Про власність", яким визначено господарське об'єднання як суб'єкт права колективної власності (ст.20);

по-третє, декрети і постанови Кабінету міністрів, якими створено господарські об'єднання в окремих галузях народного господарства (зв'язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства, енергетики, нафтової промисловості та нафтозабезпечення, будівельного комплексу тощо), а також договори, статути та положення про окремі об'єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об'єднань).

Основним нормативним документом, який регулює порядок створення холдингових компаній в Україні, на сьогоднішній день є Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Президента України від 11.05.1994 р.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації ПФГ в Україні, а також фінансово-економічні умови їх діяльності визначені Законом України " Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21. 11. 1995 року.

2. Стратегічні типи управління об’єднань підприємств.

1. Підприємницький спосіб дій. Стратегія формулюється однією сильною особистістю. Робиться акцент на можливостях, що існують проблеми вторинні. Напрямки стратегічного розвитку визначаються власним баченням засновника компанії, домінуюча мета - зростання компанії. Яскравим прикладом такого типу є компанія Microsoft, яка відображає бачення процесу розвитку індустрії персональних комп'ютерів, властиве засновнику компанії Біллові Гейтсу.

2. Адаптивний спосіб дій або навчання за допомогою досвіду. Він характеризується в більшій мірі оперативним вирішенням існуючих проблем, ніж пошуком нових можливостей. Стратегія розробляється фрагментарно; рух уперед крок за кроком; забезпечується незначний, але передбачений щорічний прибуток. Процес розробки стратегії може бути спонтанним або керованим. Стратегії можуть виростати з динамізму підприємства, стосуючись більшого числа людей. Такий спосіб дій типовий для багатьох крупних корпорацій.

3. Плановий спосіб дій. Стратегічне управління перебуває як, в активному пошуку нових можливостей, так і в оперативному вирішенні існуючих проблем. У процесі прийняття стратегічних рішень використовується системний, комплексний аналіз. Це підхід розглядає стратегію як процес планування, однак виходячи з того, що за встановленням стратегії піде її реалізація. Ця класична модель припускає наявність централізованого штату і націлена на досягнення відповідного стратегічного стану або реалізацію портфельної стратегії .

3. Види промислово – фінансових груп, характеристика їх складових.

Промислово-фінансова група - це сукупність юридичних осіб, які повністю або частково об'єднали свої активи на основі договору про створення цієї структури з метою техніко-економічної інтеграції для реалізації інвестиційно-інноваційних та інших програм, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності, розширення ринку збуту, створення нових робочих місць та підвищення ефективності виробництва.

Останнім часом виділяють три основні типи ПФГ. До першого типу належать ПФГ, учасники яких створили акціонерну компанію шляхом об'єднання своїх капіталів. Серцевиною таких ПФГ є центральна компанія.Центральна компанія — це юридична особа, засновниками якої є всі учасники договору про створення ПФГ і яка виступає основним товариством щодо всіх інших учасників ПФГ. Така форма утворення уставного капіталу централізованої компанії надає останній можливість самостійно приймати серйозні управлінські рішення й реально впливати на сумісну діяльність. Даний тип ПФГ характерний для Японії. Внутрішньогрупові операції проводяться через генеральну (центральну) компанію, яка реалізує продукцію, вироблену фірмами цієї ПФГ, і купує сировину. Взаємовідносини між учасниками ПФГ даного типу — це одночасно і співпраця, і конкуренція. Участь у групі не позбавляє фірми можливості самостійного розвитку, а від так і конкурентного протистояння між ними.

Другий тип ПФГ - це групи, дe центральне місце посідає холдингова компанія. Сконцентрувавши контрольний пакет акцій, холдингова компанія перетворюється на управлінський центр усієї групи.

До третього типу ПФГ належать групи, у яких центром власності виступає кредитно-фінансова установа. Як правило, це комерційний банк. Як власник контрольних пакетів акцій, банк нічим не відрізняється від звичайної холдингової компанії. У структурі банку може бути управління холдингу, яке безпосередньо виконує функції центру управління власністю. На цій основі будуються всі інші відносини між учасниками ПФГ.

Білет №8

1 Концентрація сільськогосподарського виробництва — це зосередження землі, засобів виробництва, робочої сили й обсягу виробництва продукції на одних і тих же підприємствах, що зумовлює збільшення їх розмірів. Отже, показники розміру аграрних підприємств водночас розглядаються як показники концентрації сільськогосподарського виробництва. Такими основними показниками є:

площа сільськогосподарських угідь підприємства, включаючи й орендовану землю;

авансований капітал підприємства, взятий разом з орендованим майном;

середньооблікова чисельність працівників в еквіваленті пов­ної зайнятості;

обсяг виробництва і продажу сільськогосподарської продукції.

Для поглибленого аналізу рівня концентрації можна залучати показники вартості основного й оборотного капіталу підприємства. За умови відображення в активах підприємств вартості землі основними показниками концентрації виробництва можна вважати розмір авансованого капіталу та обсяг виробництва продукції.

Поняття концентрації виробництва має окремі спільні риси з поняттям інтенсивності, але не є тотожним з ним. Спільним є те, що в обох визначеннях йдеться про зосередження (концентрацію) авансованого капіталу на підприємствах і про виробництво ними сільськогосподарської продукції. Відмінність проявляється в тому, що концентрація виробництва вимірюється загальним розміром авансованого капіталу та обсягом виробництва продук­ції, а суть інтенсивності зводиться до зосередження авансованого капіталу на одиницю земельної площі. Отже, ці два поняття взаємодоповнюють одне одного і разом дають змогу більш глибоко ана­лізувати чинники формування ефективності сільськогосподарського виробництва.

Слід розрізняти абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва. Абсолютний рівень концентрації характеризується середнім розміром аграрних підприємств за певним показником і його доцільно визначати в розрізі окремих типів таких підприємств: селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю та інших видів товариств, приватних аграрних підприємств, виробничих сіль­ськогосподарських кооперативів як у цілому по країні, так і по окремих адміністративних регіонах. Відносний рівень концентрації виробництва визначається часткою великих підприємств за відповідним показником розміру в загальній кількості аграрних підприємств певного юридично-правового статусу.

У вузькоспеціалізованих аграрних підприємствах — птахо- і бройлерних фабриках, тваринницьких свино- і скотовідгодівельних комплексах, тепличних комбінатах абсолютний рівень концентрації виробництва доцільно визначати за показниками їх потужності — річним обсягом виробництва продукції або умовно ресурсним показником: кількістю птахомісць, скотомісць, площею закритого ґрунту.

Концентрація виробництва справляє істотний вплив на його ефективність. З її підвищенням зростають важливіші економічні показники господарської діяльності підприємств за рахунок позитивної дії фактора масштабів виробництва. Досягається, зокрема, економія на постійних витратах (постійні витрати, скажімо, на зерновий комбайн за площі посіву зернових 300 га будуть вдвічі меншими на гектар збиральної площі, ніж за площі їх посіву 150 га), зменшуються питомі капіталовкладення, досягається вища маневреність матеріальних ресурсів і завдяки цьому зростає ефективність їх використання, підвищується продуктивність праці і прибутковість виробництва.

Проте підвищення рівня концентрації виробництва справляє позитивний вплив на економіку лише до певної межі, перехід за яку призводить до зниження ефективності. В надмірно великих підприємствах ускладнюється процес управління виробництвом, зростають транспортні витрати, погіршується контроль за якістю виконання робіт і дотриманням технології. Протидіючим фактором надмірної концентрації є і екологічні вимоги. Особливо це стосується великих тваринницьких комплексів, які справляють негативний вплив на довкілля. Тому важливою є проблема досягнення оптимального рівня концентрації виробництва, розв’язання якої в кінцевому рахунку зводиться до визначення раціональних розмірів аграрних підприємств різної спеціалізації з урахуванням їх юридичного статусу і вітчизняних зональних особливостей.

Для періоду реформування сільського господарства нашої країни з грудня 1999 р. до 2000 р. включно характерним був процес деконцентрації виробництва, коли на базі колишніх КСП нерідко створювалося два, а то й більше нових підприємств, що функціонують на засадах приватної власності.

У цілому цей процес мав об’єктивний характер з орієнтацією на одержання позитивних результатів за рахунок задіяння не лише фактора приватної власності, а й поділу надмірно великих КСП. В майбутньому рівень абсолютної концентрації виробництва зростатиме, насамперед, за рахунок зміцнення матеріально-технічної бази аграрних підприємств, яка в 2002 р. в багатьох з них була надто слабкою, а також завдяки нарощуванню масштабів виробництва і продажу сільськогосподарської продукції. Слід очікувати і зміни розміру земельної площі, що припадатиме на одне підприємство. Цей процес прискориться із введенням повноцінного ринку землі і виникненням реальних можливостей придбання окремими аграрними підприємствами землі у приватну власність. Підвищення концентрації може здійснюватися і за рахунок злиття підприємств або приєднання одного із суб’єктів господарювання до іншого.

Розглянута концентрація виробництва за своєю суттю є ресурс­ною концентрацією, оскільки головним чином зводиться до зосередження ресурсів на одних і тих підприємствах. Крім ресурсної, для ринкової економіки характерна й економічна концент­рація. Розглянемо це питання детальніше.

2 Пошук ефективних форм організації управління об’єднанням підприємств націлений на ствоерння цілістної, ефективної і гнучкої системи управління, що дозволяє найповніше реалізувати переваги об’єднання. Важливим моментом при цьому є виявлення кола питань, які повинні вирішуватися на рівні об’єднання. Залежно від організаційно-технічних і виробничо-господарських факторів можливі різні варіанти структур управління з різнем ступенем центраізації і виконання управлінських функцій (або відсутністю центарлізації управління діяльністю учасників об’єднання), різним числом ступенів та ланцюгів управління. Визначну роль в їх виборі грають цілі і стратегія об’єднання. В результаті створюється організаційна структура об’єднання, яка може бути представлена у вигляді ієрархічної піраміди управління, основу якої сладають органи управління об’єднання. Забезпечення ефективності управлінського процесу в значній мірі визначається раціональністю їх структури і компетенції.

Створючи об’єднання, підприємства самостійно визначають структуру його управління і згодом реалізують свої права по управлінню об’єднанням через уповноважені ними органи. Органи управління здійснюють свою діяльність на основі і у відповідності з установчими документами об’єднання.

Стаття 3 Закону України “Про підприємства в Україні” визначає правовий статус об’єднання підприємств. Питання структури і компетенції органів управління об’єднання в цій статті не зазначені. Не обмежена законодавчою регламентацією свобода діяльності підприємств, що об’єднуються, по організації і здійсненню управління об’єднанням обумовлює різний підхід до визначення структури, органів і їх компетенції.

Так, органами управління об’єднань можуть бути загальні збори членів, рада, дирекція, конференція, правління, виконавча або генеральна дирекція. Прийом в об’єднання нових членів і вирішення питань про зупинення членства, затвердження кошторису об’єднання, створення філіалів, представництв і фірм, наприклад в асоціації, можна віднести до компетенції дирекції, а в багатогалузевій регіональній господарчій корпорації — до компетенції правління.

При існуючому на практиці різноманітті найменувань органів об’єднання і їх компетенції легко виявити загальні для всіх видів доровільних об’єднань підприємств принципи:

n колегіальність управління в об’єднанні;

n створення представницьких органів і незалежних контрольних органів;

n розподілення нормотворчої, виконавчої і контрольної компетенції між різними органами об’єднання.

Таким чином, в зв’язку з необхідністю узгодження інтересів учасників об’єднання структура органів об’єднання виявляється в значній мірі запозиченою із практики організації органів суб’єктів колективного піприємництва, а в об’єднаннях, організованих у формі господарських товариств, органи управління формуються з урахуванням вимог Закону України “Про господарські товариства”.

До таких органів можна віднести:

n вищий (представницький) орган - загальні збори, конференція, збори представників, рада членів і т.і. (в подальшому - загальні збори);

n спеціальний виборний орган, діючий в проміжках між загальними зборами - правління, рада, рада директорів (в подальшому правління);

n виконавчий орган - дирекція, виконавча дирекція, генеральна дирекція, правління (в подальшому дирекція);

n контрольний орган - ревізійна комісія.

В результаті такого ділення структура управління об’єднання стає багатоступінчастою, загальна політика визначається на вищому рівні (загальними зборами, правлінням), виконавчі функції здійснюює дирекція через відділи і служби цільового призначення, структура яких переорієнтована в залежності від поточного моменту. Координація діяльності може реалізовуватись через президентів і віце-президентів.

Інші права, що не входять до виключної компетенції, уповноважені органи можуть делегувати іншому органу, що передбачений статутом об’єднання і представляє інтереси учасників об’єднання.

Виключна компетенція загальних зборів господарського товариства - це:

n внесення змін і доповнень в установчі документи об’єднання або їх затвердження у випадку повного обновлення;

n прийняття нових учасників і виключення з об’єднання;

n розгляд фінансових питань, обумовлених в установчих документах;

n створення, обрання і відклик складу виконавчих і контрольних органів;

n прийняття рішень про припинення діяльності об’єднання;

n організаційні питання, зазначені в статуті.

Крім того, в компетенцію загальних зборів може входити прийняття рішень з інших принципово важливих питань з управління діяльністю об’єднання і його учасників:

n затвердження стратегії та програми діяльності об’єднання:

n затвердження балансу і бюджету об’єднання;

n визначення розміру членських внесків;

n створення і змінення розмірів спеціальних та інших фондів об’єднання, а також розмірів внесків, скидок та надбавок по внесках дя окремих учасників об’єднання;

n створення банку об’єднання, аудиторських, фінансових, страхових компаній і їх підпорядкування безпосередньо загальним зборам або правлінню;

n створення нових підприємств, в тому числі дочірніх, їх реорганізація і ліквідіція, затвердження статутів та положень;

n затвердження правил, процедур і других внутрішніх документів по визначенню організаційної структури об’єднання;

n визначення умов оплати праці посадових осіб об’єднання.

Наприклад, в компетенцію загальних зборів акціонерного товариства можуть включатися такі питання: придбання об’єднанням акцій, що випускає об’єднання або його учасники; створення чіткого правового режиму з питань страхування; затвердження договорів, укладених на суму, визначену установчими документами і др.

На розгляд вищогооргану об’єднання з ініціативи виконавчих органів можуть вноситися інші питання, що входять в компетенцію останніх.

Для ефективності управління об’єднанням велике значення має раціональне вирішення процедурних аспектів діяльності його органів. В установчих документах, як правило, визначається періодичність скликання загальних зборів, порядок скликання чергових та позачергових загальних зборів, кворум, порядок прийняття рішення по результатам голосування і др.

Так, в статуті виробничо-кооперативної асоціації “Експро” (м.Донецьк) закріплене положення про те, що чергові загальні збори членів асоціації скликаються не рідше одного разу на рік; члени асоціації письмово повідомяються про скликання загальних зборів не менше ніж за один місяць, позачергові збори скликаються радою, дирекцією або ревізійною комісією або з вимоги не менше 1/4 всіх членів асоціації для рішення термінових питань, що виникають в процесі діяльності асоціації і виходять за межі компетенції ради і дирекції; дата позачергових загальних зборів призначається з урахуванням часу, необхідного для їх підготовки. Загальні збори правомочні вирішувати винесені на їх розгляд питання, якщо на них присутні е менше 2/3 членів асоціації. Рішення загальних зборів приймається простою більшістю голосів, а з питань внесення змін і доповнень до статуту, а також припинення діяльності асоціації потрібно не менше 3/4 голосів представлених членів.

На чолі вищого органу об’єднання стоїть голова загальних зборів (президент), головною функцією якого є визначення стратегії об’єднання, яка потім затверджується зборами учасників.

3. Цей Закон визначає порядок створення, реорганізації та

ліквідації промислово-фінансових груп в Україні, транснаціональних

промислово-фінансових груп, а також фінансово-економічні умови їх

діяльності.

Стаття 1. Визначення термінів

Терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:

1. Промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання, до якого

можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські

підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та

організації всіх форм власності, що мають на меті отримання

прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний

термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних

галузей виробництва і структурної перебудови економіки України,

включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також

виробництва кінцевої продукції.

2. Головне підприємство ПФГ - підприємство, створене

відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву

продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та

офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами.

Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з

питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним

законодавством України.

3. Учасник ПФГ - підприємство, банк або інша наукова чи

проектна установа, організація, створені згідно з законодавством

України, або іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ,

виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші

послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті

отримання прибутку.

4. Кінцева продукція ПФГ - продукція, включаючи

науково-технічну документацію та інші об'єкти права

інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється

ПФГ.

5. Проміжна продукція ПФГ - продукція, включаючи

науково-технічну документацію та інші об'єкти права

інтелектуальної власності, яка виробляється учасником ПФГ,

використовується для виробництва кінцевої продукції ПФГ і

реалізується виключно іншому учаснику або головному підприємству

ПФГ. При реалізації такої продукції за межами ПФГ ця продукція

проміжною не вважається.

6. Президент ПФГ - керівник головного підприємства ПФГ.

7. Транснаціональна ПФГ - ПФГ, до складу учасників якої

входять українські та іноземні юридичні особи.

8. Внутрішня ціна ПФГ - ціна, за якою реалізується проміжна

продукція ПФГ.

9. Ініціатори створення ПФГ - підприємства, наукові і

проектні установи, банки, інші установи та організації всіх форм

власності, які мають на меті отримання прибутку і відповідно до

цього Закону, Цивільного кодексу України та інших актів

законодавства уклали Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо

виробництва кінцевої продукції ПФГ.

10. Уповноважена особа (особи) ініціаторів створення ПФГ -

фізична особа (особи), яка має у встановленому порядку оформлене

доручення ініціаторів представляти в Кабінеті Міністрів України

проект створення ПФГ.

11. Реорганізація ПФГ - зміна головного підприємства ПФГ,

перезатвердження переліку кінцевої продукції ПФГ та (або)

перезатвердження складу учасників ПФГ, що потребує внесення змін

до Генеральної угоди.

Стаття 2. Головне підприємство та учасники ПФГ

1. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус

юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої,

господарської і фінансової діяльності відповідно до цього Закону

та укладеної Генеральної угоди про сумісну діяльність.

ПФГ та головне підприємство і учасники ПФГ створюються та

діють з дотриманням вимог законодавства України, в тому числі і

законодавства про захист економічної конкуренції. ( Абзац другий

частини першої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 )

У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство.

2. ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені

ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.

3. Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну

угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції

ПФГ, яка підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів

України.

Генеральна угода про сумісну діяльність щодо виробництва

кінцевої продукції ПФГ включає:

назву ПФГ;

перелік затверджених у встановленому законодавством порядку

державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ;

визначення головного підприємства ПФГ;

кандидатуру президента ПФГ, його права та обов'язки, порядок

звільнення з посади;

перелік учасників ПФГ;

перелік кінцевої продукції ПФГ;

термін дії угоди;

інші умови, передбачені законодавством, та ті, які визнають

необхідними ініціатори створення ПФГ.

Угода набирає чинності з дня прийняття Кабінетом Міністрів

України постанови про створення (реєстрацію) ПФГ.

4. Головне підприємство або учасник ПФГ не несе

відповідальності за зобов'язаннями держави. Держава не несе

відповідальності за зобов'язаннями головного підприємства або

учасника ПФГ.

5. Головне підприємство ПФГ не несе відповідальності за

зобов'язаннями учасників ПФГ, учасники ПФГ не несуть

відповідальності за зобов'язаннями головного підприємства ПФГ,

якщо інше не обумовлено двосторонніми договорами, гарантіями,

Генеральною угодою.

6. Підприємство, установа, організація можуть бути головним

підприємством чи учасником тільки однієї ПФГ.

У складі ПФГ може бути тільки один банк.

7. Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне

підприємство, транспортне підприємство, підприємство в сфері

громадського харчування, побутового обслуговування,

матеріально-технічного постачання, банк, фінансово-кредитна

установа.

Створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського

харчування, побутового обслуговування населення,

матеріально-технічного постачання, транспортних послуг.

8. Взаємні зобов'язання головного підприємства ПФГ і

учасників ПФГ щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ, а також

взаємні зобов'язання учасників ПФГ щодо виробництва проміжної

продукції ПФГ оформляються Генеральною угодою про сумісну

діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ і двосторонніми

угодами про поставки проміжної продукції (або надання відповідних

послуг). Цими угодами визначається взаємна відповідальність сторін

за порушення зобов'язань. Спори, які можуть виникати між

сторонами, вирішуються господарським судом у встановленому

законодавством порядку. ( Частина восьма статті 2 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 3. Порядок створення ПФГ

1. Рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання

йому статусу ПФГ приймається Кабінетом Міністрів України з метою

реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей

виробництва і структурної перебудови економіки України,

затверджених законами або постановами Верховної Ради України, та

оформляється постановою.

2. Питання про створення ПФГ порушує перед Кабінетом

Міністрів України уповноважена особа (особи) ініціаторів створення

ПФГ, яка подає на ім'я Прем'єр-міністра України такі документи:

доручення ініціаторів створення ПФГ на право уповноваженої

особи представляти в Кабінеті Міністрів України проект створення

ПФГ;

Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва

кінцевої продукції ПФГ, підписану всіма ініціаторами створення

ПФГ;

техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ;

висновки відповідного галузевого міністерства чи відомства

України, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету

України щодо доцільності створення ПФГ, стосовно

техніко-економічного обгрунтування та Генеральної угоди;

документ про перерахування до Державного бюджету України

державного мита за прийняття проекту створення ПФГ до розгляду

Кабінетом Міністрів України однієї тисячі розмірів установленого

чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів

громадян на місяць.

3. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти

створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації

кінцевої продукції ПФГ буде еквівалентним сумі сто мільйонів

доларів США за рік починаючи з другого року після створення ПФГ.

Цей строк може бути продовжено окремою постановою Кабінету

Міністрів України в разі створення ПФГ для виробництва

новоосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим

циклом виробництва.

4. Кабінет Міністрів України зобов'язаний розглянути проект

створення ПФГ і прийняти рішення про створення (реєстрацію) ПФГ,

яке оформляється постановою Кабінету Міністрів України, або про

відмову в створенні (реєстрації) ПФГ, яке оформляється

протокольним рішенням Кабінету Міністрів України, у тримісячний

термін - у разі розгляду проекту з участю українських головного

підприємства та учасників ПФГ;

у шестимісячний термін - у разі розгляду проекту

транснаціональної ПФГ.

У разі неприйняття Кабінетом Міністрів України у встановлені

терміни рішення стосовно проекту про створення (реєстрацію) ПФГ

відповідні посадові особи Кабінету Міністрів України несуть

дисциплінарну відповідальність. Одночасно уповноважена особа

ініціаторів створення ПФГ має право зняти проект створення ПФГ з

розгляду. Сплачене державне мито підлягає поверненню у безспірному

порядку згідно з виконавчим написом, вчиненим нотаріусом. { Абзац

третій частини четвертої статті 3 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 2435-VI ( 2435-17 ) від 06.07.2010 }