Тема 10. Економіка України як регіональна система та її розвиток у ринкових умовах План викладу матеріалу

10.1. Методологічні основи і сутність регіональної економіки.

10.2. Основні передумови регіонального економічного розвитку.

10.3. Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу.

10.4. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил.

10.5. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.

10.1. Методологічні основи і сутність регіональної економіки

Ринкові процеси і сучасний розвиток національної економіки характеризується формуванням регіональних господарських систем та посиленням децентралізації соціально-економічної діяльності. Сутність регіоналізації економіки полягає у зростанні самоуправління розвитком регіонів, все більшому зосередженні в них адміністративних повноважень і господарської самостійності. В регіонах безпосередньо реалізується соціально-економічна політика держави, в них здійснюється сучасна і майбутня стратегія національного розвитку, яка ґрунтується на наявних соціальних, економічних, екологічних та інших особливостях конкретних територій.

Об'єктивними передумовами регіональної економіки є територіальні відмінності природно-ресурсного потенціалу, виробничого і соціального потенціалів, а також економічних, адміністративних та інших чинників, систем економічних зв'язків, розселення населення тощо.

Щоб глибоко оволодіти знаннями з питань регіональної економіки, потрібно розкрити вихідні її методологічні положення.

Вхідною умовою економічної діяльності на певній території є відповідні переваги регіону, де відбувається ця діяльність, порівняно з іншими. Такими перевагами можуть бути певні види природних мінерально-сировинних, соціальних (особливо робочої сили), виробничих та інших видів ресурсів, економіко-географічне положення щодо районів сировини, енергії, ринків збуту готової продукції. У сукупності вони дозволяють господарюючому суб'єкту зменшувати витрати на виробництво, мати стабільний ринок споживання своєї продукції, отримувати постійний дохід. Взаємодія всіх господарюючих суб'єктів на певній території створює передумови формування на ній специфічного господарського комплексу і його самовизначення в загальній еко­номічній системі.

Отже, господарство на певній території набуває форм складної регіональної економічної системи з сукупністю взаємозумовлених зв'язків і процесів. На характері цих процесів позначається дія різноманітних чинників економічного розвитку, яка утворює систему економічних, соціальних, організаційних, правових, інформаційних та інших впливів.

Економічна діяльність у регіоні значною мірою залежить і від особливостей навколишнього природного середовища. Залежно від просторових відмінностей умов і ресурсів формуються регіони зі специфічними особливостями господарських комплексів, які і складають регіональну (просторову) економіку.

Таким чином, регіональна економіка - це просторова організація господарства як сукупність територіальних економічних систем. Регіональна економіка будь-якої території характеризує просторову її побудову - територіальні пропозиції і форми територіальної організації.

Територіальні пропорції при цьому відображають особливості концентрації виробництва продукції, підприємств, населення тощо, тобто територіальні відносини щодо їх розширення, які склалися в результаті дії територіального поділу праці.

Для розуміння особливостей формування регіональної економіки необхідно розкрити і сутність такого поняття як «регіони» та визначити структуру просторових елементів регіональної економіки. У дослідженнях вітчизняних дослідників і практиків регіон визначається як будь-яка територія, що має певні ознакові відмінності від іншої. Цими ознаками можуть бути певні, цілком визначені риси чи властивості, які є специфічними для даної території. Ці ознаки можуть включати показники інтенсивності, територіальних пропорцій тощо.

Таке розуміння сутності регіону дає змогу розглядати територію як сукупність різноманітних регіонів зі своєрідним характером протікання економічних процесів.

Одним з важливих напрямів регіональної економіки є визначення її територіальної структури, вирізнення територіальних одиниць. Найбільш поширеними регіонами, які охоплюють економічну діяльність, соціальні процеси та управління, є адміністративно-територіальні одиниці автономної республіки, областей, районів, міст, селищ міського типу та сіл. Цей поділ території України на регіони проведено відповідно до поставлених цілей адміністративного управління. У межах кожного виділеного адміністративного регіону вирішуються насамперед різноманітні економічні питання, тому цей поділ заслуговує уваги при вивченні питання регіональної економіки.

Другою важливою групою територіальних частин (таксонів) в Україні є інтегральні економічні райони. В Україні їх виділено 8 (деякі науковці подають 5-7, 9-11). Вони виділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території України і є об'єктами економічного аналізу, прогнозування і, певною мірою, державного регулювання. їх роль в перспективі буде зростати і може стати науковою базою вдосконалення адміністративно-територіального устрою України.

Третьою групою територіальних таксонів можуть бути регіони різних типів, які виникли в останній період. Серед них такі, як «Буг» та «Карпатський», регіони, прикордонні з Російською Федерацією, які активно залучаються до процесу формування економічних транснаціональних відносин. Крім цього, виділяються регіони, які мають статус вільних (спеціальних) економічних зон.

До просторових форм організації господарства належать різні типи територіально-виробничих комплексів, які практично є територіально-виробничими частинами господарства країни: промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, агломерація, спеціалізований район, промислова зона. Найпростішим об'єктом виробничо-територіального поділу території є промисловий пункт, який формується на базі певного виробництва і розташованого біля нього поселення. Так сформувались промислові пункти-поселення. Це є характерним для регіонів, де розміщені шахти.

Більш складними просторовими формами організації господарства є промисловий центр і промисловий вузол. Якщо в промисловому центрі поєднується декілька промислових підприємств однієї або різних галузей, то до промислового вузла можуть входити десятки підприємств з кількома населеними пунктами зі спільними об'єктами інфраструктури. їх компактне розміщення на невеликій території утворює територіально-виробничий комплекс як специфічну регіональну економічну частину господарства. Ще більшими за територією і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких вхо­дять територіально-виробничі комплекси нижнього рангу. Ці територіальні форми організації промислового виробництва є результатом високої територіальної концентрації господарства і населення, виробничих і невиробничих видів діяльності та різноманітних функцій.

Наявність різних типів територіально-виробничих комплексів веде до формування просторової структури господарства. За особливостями територіальної концентрації виробництва формуються агломераційні райони, які характерні для Донбасу, Придніпров'я. Регіони з порівняно рівномірним розміщенням промислових вузлів як ядер регіонального розвитку характерні для Північного Сходу, Поділля. Для Полісся характерні регіони розрідженого розміщення центрів як ядер локального розвитку територій.

Таким чином, на території України сформувалась складна система побудови регіональної економіки, яка характеризується як просторово-горизонтальними відносинами, так і просторово-вертикальною супідрядністю, яка притаманна адміністративно-територіальним таксонам.

Відмінністю регіональної економіки є те, що вона розглядає предмет дослідження як постійно відтворювальну систему, із своєрідним характером регіональних виробничих відносин, які охоплюють взаємодію з місцевими природними умовами і ресурсами, розселенням населення і формуванням регіонального соціуму, відносини між суб'єктами госпо­дарювання на даній території.