Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекции РЭ.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
05.08.2019
Размер:
1.63 Mб
Скачать

8.4.5. Зайнятість населення та державна політика зайнятості

Ринок праці у будь-якій державі формується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі пра­цездатного населення демографічна система є основною, що визна­чає її кількісні і якісні характеристики.В Україні ринок праці фор­мується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі робочої сили демографічна система є базою, що визначає її кількісні й якісні характеристики. До трудових ресурсів певної території (країни, регіону) відносять ту частину населення, що досягла працездат­ного віку, який у кожній країні визначається законодавчо.

Одним з основних критеріїв визначення трудоресурсного потенціалу виступає віковий ценз, за яким все населення території поділяється на три групи: допрацездатного віку (діти, юнаки та дівчата віком до 16 років), пра­цездатного віку (чоловіки у віці до 59 років і жінки у віці до 54 років включ­но), післяпрацездатного віку (пенсіонери). У зв'язку зі змінами в демог­рафічній ситуації в Україні зросла чисельність пенсіонерів (за віком та інва­лідністю) та інших осіб, що перебувають на утриманні держави, а також чисельність незайнятого населення. Питома вага зайнятого населення пра­цездатного віку вища у містах.

Трудові ресурси - це частина населення, що досягла працездат­ного віку, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професій­но-кваліфікаційними рівнем здатна працювати у народному госпо­дарстві, займатися суспільно корисною діяльністю. Чисельний склад трудових ресурсів, їх динаміка залежить від природного приросту населення, його статево-вікової структури, а також інтенсивності міграційних процесів. За основу трудоресурсного потенціалу береться віковий ценз, за яким все населення певної території, регіону, країни поділяється на три групи:

  • допрацездатного віку (діти, юнаки, дівчата віком до 16років);

  • працездатного віку (чоловіки у віці до 59 років, жінки у віці до 54 років включно);

  • після працездатного віку (пенсіонери).

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

  • зайняті в суспільному виробництві (на державних та коопера­тивних підприємствах і в організаціях);

  • зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та індивідуальною трудовою діяльністю;

  • зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

  • зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Окрему групу становлять безробітні. Усе зайняте у народному господарстві працездатне населення розподіляється між галузями мате­ріального і нематеріального виробництва.

Зайнятість — це певна сукупність со­ціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення пра­цездатного населення робочими місцями, формування розподілу і пере­розподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Розрізняють повну і ефективну зайнятість. Повна зайнятість - це надання державою, згідно з законодавчими актами, усьому працездат­ному населенню можливості займатися су спільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення ро­бочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисель­ністю осіб, що виконують будь-яку певну роботу за відповідну оплату, або отримують інші види доходу.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що проводиться відпо­відно до вимоги інтенсивного типу відтворення та критеріїв еконо­мічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтованої на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці. Ефективна зай­нятість передбачає як обов'язкову умову кількісну й якісну відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудови­ми ресурсами, оптимальне співвідношення самої роботи і праців­ників, які будуть її виконувати. Професійно-кваліфікаційна структу­ра сукупного працівника має відповідати умовам і структурі вироб­ництва. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.

За міжнародними стандартамивсе населення поділяється на «еконо­мічно активне» й «економічно пасивне». До економічно активного насе­лення належать особи найманої праці, самостійні робітники, особи, які тимчасово не працюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка), неоплачувані члени сім'ї працездатного віку, особи, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого дня, учні та особи, які проходять профпідготовку.

Все населення можна поділити на три групи. Першу групу становлять особи, які не досягли 16 років, а також особи, які перебувають у спеціалі­зованих закладах ( в психіатричних лікарнях ) чи у виправних закладах. Другу групу становлять дорослі, які потенційно мають можливість працю­вати (надомники, учні, пенсіонери), але з якихось причин не працюють і не шукають роботу. Третю групу становить робоча сила. В цю групу вхо­дять всі, хто може і хоче працювати. Робоча сила складається з працюючих і безробітних, які активно шукають роботу.

За міжнародними стандартами економічно активне на­селення поділяють на три категорії: зайняті; безробітні; поза робочою си­лою (економічно неактивне населення: інваліди, люди похилого віку, сту­денти, діти до 15 років).

Населення = робоча сила + особи поза робочою силою

Робоча сила = зайняті + безробітні

Економічно активне населення = зайняті + безробітні.

До економічно пасивного населення відносяться всі категорії осіб, неза­лежно від віку і статі, які не ввійшли до вищезазначеної групи. Міжнародне стандартне визначення безробіття базується на трьох кри­теріях, які мають задовольнитися водночас: «без роботи», «зараз готовий приступити до роботи», «шукає роботу».

В умовах становлення ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов'язані з розвитком інформаційної і ринкової інфраструктури. Але характерною рисою сучасного ринку праці в Україні є поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості населення, тобто самозайнятості. Людина, яка офіційно вважається безробітною, вод­ночас може брати активну участь у «тіньовій» економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою по безробіттю). Значних масш­табів останнім часом набули нелегальні трудові міграції за кордон.

Неоднаковою в Україні є структура зайнятості працівників у всіх сфе­рах економічної діяльності. В областях переважно аграрно-промислової спеціалізації питома вага працюючих у сільському господарстві є більшою, ніж у високоіндустріальних областях. У промислових курортних регіонах помітно зростає частка зайнятих у сфері об­слуговування.

У ринкових умовах господарювання урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господар­ствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов'язані з розвит­ком інформаційної ринкової інфраструктури. Однією із характерних рис сучасного ринку праці є поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості населення, тобто самозайнятості. Людина може офіційно вважатись безробітною, в той же час брати активну участь у «тіньовій» економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою по безробіттю). За останній час значних масштабів набу­ли нелегальні трудові міграції за кордон.

Важливим напрямом державної соціальної політики є політика зай­нятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зай­нятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, за­безпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіт­тю. Юридичною основою політики зайнятості в Україні є Закон Ук­раїни «Про зайнятість населення». Політика зайнятості стає важли­вою складовою макроекономічної політики. У державі є два варіанти політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомоги безробітнім у пошуку нового робочого місця тощо. З цією метою ство­рена і функціонує державна служба зайнятості населення. Розробля­ються програми сприяння зайнятості населення у галузевому і тери­торіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямованих на попередження масового безробіття, створення нових додаткових ро­бочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населен­ня. Галузеві програми зайнятості населення вирішують проблеми скорочення прихованого безробіття, підвищення професійно-кваліфіка­ційного рівня працівників, розвитку соціального партнерства. Тери­торіальні програми зайнятості охоплюють широке коло проблем щодо відтворення робочої сили -демографічних, економічних, соціальних, екологічних. Вони тісно пов'язані зі структурною перебудовою гос­подарства, зміною форм власності, санацією території.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату грошової допомоги, компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуку нового місця роботи (тому називається пасивною).

Важливе значення в політиці зайнятості в Україні має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили, який формується забезпе­ченням його швидкого пристосування до змінних умов виробництва.

Реалізація державної політики сприяння зайнятості населення та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття прово­диться за допомогою низки нормативно-правових актів. Зокрема, це Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття», постанова Кабінету міністрів Ук­раїни «Про заходи організації виконання актів законодавства з пи­тань зайнятості населення» та ін.

В умовах переходу до сталого економічного розвитку державне регулювання ринку праці проводиться з метою збалансування попи­ту і пропозиції робочої сили, зменшення безробіття, досягнення про­дуктивної зайнятості населення, забезпечення соціального захисту громадян від безробіття, дотримання основних прав громадян.

Сьогодні особливо важливою проблемою є покращення викорис­тання трудових ресурсів на підприємствах у сільській місцевості, де за останні роки спостерігається «обезлюднення» значних територій. У суб'єктів господарювання, розміщених у сільській місцевості, знач­но гірші, ніж у міській місцевості, умови праці, нижчий рівень про­дуктивності праці та її оплата.

Перспективи підвищення ефективності використання трудових ре­сурсів значною мірою пов'язані із запровадженням нових технологій у галузях матеріального виробництва, скороченням непродуктивних витрат робочого часу, зростанням інтенсивності праці та покращен­ням її умов. При цьому повинне мати місце неухильне дотримання всіма суб'єктами господарювання законодавства про працю, запро­вадження нових систем соціального страхування та соціального за­хисту населення.

Дуже важливою проблемою державної політики щодо зайнятості населення і його доходів є умови виплати і розмір допомоги по без­робіттю. Необхідно передбачити, щоб соціальна допомога при виму­шеному безробітті не провокувала переростання у добровільне без­робіття, коли грошова допомога стає достатнім засобом існування для людини. Майже кожному другому з числа безробітних громадян державною службою зайнятості було надано соціальні послуги та ма­теріальне забезпечення незайнятих осіб.

Загальне покращення ситуації на ринку праці України може бути досягнуто лише на основі значного економічного піднесення в дер­жаві, що зумовить зростання внутрішнього попиту на робочу силу, її вартість, якісно нового режиму відтворення цього елемента національного багатства країни.

Кожна держава формує свою модель ринку праці, виходячи зі спе­цифіки власного соціально-економічного розвитку, національних традицій, особливостей державної економічної політики. В Україні фор­мування національного розвитку праці відбувається в складних со­ціально-економічних умовах. Отож ринок праці має свої особливості, спричинені перехідним характером економіки.

Сучасними основними тенденціями українського ринку праці є такі:

  • збереження низького рівня попиту на робочу силу в усіх секторах економіки;

  • перевищення пропозиції робочої сили над попитом до неї, особ­ливо в виробничій сфері;

  • поширення нерегламентованої (самостійної) зайнятості;

  • невисока місткість ринку праці;

  • значна питома вага офіційно зареєстрованих осіб з високим рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки.

Запровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасного розроблення та реалізації заходів, спрямованих на посилення соціальних гарантій в сфері зайнятості населення працездатного віку. Актуальність цього завдання зростає, враховуючи, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих у режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чол. Зберігаються заборгованість із заробітної плати, недотри­мання працедавцями умов трудового договору, нестабільність зайня­тості значної частини населення. Незважаючи на всі економічні труд­ності, держава повинна посилити свій вплив на процеси, пов'язані з регулюванням руху робочої сили та забезпеченням зайнятості. Через політику доходів населення в по­силенні розвитку підприємницької діяльності, підтриманні середнь­ого і малого бізнесу секторів економіки, які спроможні випускати конкурентоспроможну продукцію, є можливість стабілізувати про­цес зайнятості, створюючи додаткові робочі місця.