78. Смерть Мао Дзедуна та прихід до влади "прагматиків". Реформи 70-90-х рр. XX ст. В Китаї.

Після смерті Мао Цзедуна у партійному і державному керівництві гору беруть помірковані діячі Комуністичної партії Китаю ("прагматики"). Вони виступили проти невиправданих забігань на шляху побудови комунізму і пропонували зосередити всі зусилля на практичній модернізації країни, щоб вивести її в число передових. Лідером "прагматиків" був Ден Сяопін, який за часів Мао займав посаду генерального секретаря КПК, але двічі був репресованим (у 1966 р. та 1976 p.).

Прихід прагматиків до влади призвів до кардинальних змін у житті китайського суспільства, початок яким було покладено на Пленумі ЦК КПК в грудні 1978 р. Тоді було взято курс, який отримав назву "чотирьох модернізацій": перебудову і переведення на нову базу промисловості, сільського господарства, армії, науки і техніки. Ідеологічною основою реформ стали такі принципи: соціалістичний шлях розвитку, демократична диктатура народу, керівництво компартії, марксизм-ленінізм та ідеї Мао Цзедуна. Реформи розпочалися в сільському господарстві, а потім були поширені і на промисловість.

Реформи у сільському господарстві: землю комун порівну поділено між селянськими сім'ями і передано їм в оренду; створювався сімейний підряд; з 1984 р. селянам дозволялось продавати залишки продукції на ринку після виконання державного замовлення; підвищено державні закупівельні ціни; створено мережу малих сільськогосподарських підприємств по переробці продукції і підсобні промисли (у 1988 р. діяло 12 млн. підприємств), які виробляли 1/5 валового промислового продукту. Реформи в промисловості: на держпідприємствах вводився госпрозрахунок та економічні стимули праці; заохочувалась індивідуальна трудова діяльність; створювались невеликі приватні підприємства в торгівлі, сфері обслуговування і легкій промисловості; запроваджувалась оренда в промисловості. З метою залучення іноземних інвестицій для модернізації китайської промисловості, впровадження нових технологій і підготовки кваліфікованих кадрів створювались вільні економічні зони.

Економічні реформи дали значний приріст виробництва (близько 8-10% на рік). На споживчому ринку з'явилась велика кількість товарів, які раніше були відсутніми. Китай став одним з найбільших експортерів. Підвищився життєвий рівень населення. За обсягом валового національного продукту Китай поступався лише США, але з розрахунку на душу населення знаходиться на останніх місцях.

Особливістю китайських реформ є те, що вони не зачепили політичну сферу. У Китаї при владі залишається Комуністична партія. Спроби демократичних сил поставити питання про політичні реформи завершились кривавою трагедією на площі Тя-ньаньмень у 1989 р., коли було розігнано в кривавих сутичках студентів.

79. Шведська модель соціалізму як форма соціальної держави.

Змішана ринкова економіка (для якої характерні з одного боку державна підтримка конкуренції на ринку, з іншого – обмеження монополізації – знову ж таки державне) має кілька моделей: ліберальну (США), соціально орієнтовану (Німеччина) та соціал-демократичну, яка знайшла найяскравіше втілення в Швеції.

У цій моделі поєднуються і взаємодіють різні форми власності: приватна, державна та кооперативна. Відмітна ознака цієї моделі – ключова роль держави, яка працює в першу чергу для розвитку суспільства, а потім вже - економічного зростання (тут не популярне гасло «що менше держава втручається в економіку, то краще»).

Важливою рисою шведської моделі є те, що контрольний пакет акцій великих приватних підприємств належить не фінансовим олігархам, не промисловим магнатам і навіть не державі, а трудовим колективам цих підприємств.

Соціальна політика Швеції в галузі оплати праці пронизана ідеєю рівності. Основне гасло тут — «рівна зарплата за рівну працю» — означає, що для встановлення зарплати нормою мають бути тип і природа праці, а не різна прибутковість фірм і галузей. Шведська модель відрізняється дуже високим ступенем вирівнювання заробітної плати між кваліфікованими і некваліфікованими працівниками, що відображає основні принципи ідеології загального добробуту в Швеції.

Відповідно до шведської моделі зайнятість населення - найважливіший пріоритет в економічній політиці. Фактичний рівень зареєстрованого відкритого безробіття в Швеції за світовими стандартами надзвичайно низький – приблизно 2%. Один із найважливіших елементів шведської соціальної політики загального добробуту - соціальне страхування, мета якого - забезпечити людину економічним захистом у разі хвороби, при наданні медичної допомоги, народженні дитини і через старість, у зв'язку з нещасними випадками та професійними хворобами. Підсумок: шведської моделі: політична демократія плюс провідна роль держави в регулюванні економіки, плюс сильна соціальна політика, плюс незалежні профспілки.