60. "Делеговане законодавство" у міжвоєнній Англії та його оцінка.

На відміну від романо-германського типу правової системи, де існує підзаконна нормотворчість виконавчих органів влади, в Англії вона споконвічно відсутня. Не було актів, які видавалися б «у виконання законів». Традиційним є «делеговане законодавство» — делегування парламентом своїх повноважень щодо прийняття нормативно-правових актів королеві, уряду, міністерствам, особливо в таких сферах, як охорона здоров'я, соціальне страхування, приватне судочинство. «Наказ у Раді», який видається урядом від імені королеви і Таємної ради, є найвищою формою делегованого законодавства. Оскільки парламент передає частину своїх законотворчих функцій відповідному органу, юридична чинність такого роду актів прирівнюється до закону. Вони підлягають виконанню всіма громадянами. Проте суд має широкі можливості розсуду щодо законів. Делеговане законодавство і прості виконавчі акти можуть бути офіційно їм скасовані. На місцях існує так звана автономна правотворчість — акти місцевих органів влади, деяких установ і організацій: англіканської церкви, профспілок, різних компаній — залізничних, будівельних, транспортних, газових, юридичного товариства тощо. Вони є локальними, оскільки поширюються на відповідну територію або обов'язкові лише для членів організації, в якій прийняті. Такі акти наближаються до актів правозастосовних органів і є підзаконними.

61. Еволюція двопартійної системи у міжвоєнній Великобританії.

Двопартійна система зародилася у Великобританії, де вона існувала спочатку у формі суперництва між "вігами" і "торі", які у другій половині XIX ст. уконституювалися на чіткі партійні структури лібералів і консерваторів, а на початку XX ст. відбулася ще одна трансформація - місце лібералів зайняли лейбористи, які поділяють з консерваторами політичні впливи в державі. Двопартійна система відрізняється від багатопартійної не кількістю існуючих в країні партій, а кількістю політичних сил, які формують уряд.

Саме кількість партій, які формують уряд, і через уряд проводять власну політику на державному рівні є основною ознакою визначення типу партійної системи, а не, наприклад, кількість партій представлених в парламенті чи в суспільстві. В Палаті Громад парламенту Великобританії представлені в залежності від виборів близько 10 політичних сил, серед них такі екзотичні для українців, як Ліберальні Демократи, Шотландська Національна Партія, Юніоністська Партія Ольстеру, Демократична Юніоністська Партія, Партія Уельсу, Шин Фейн та ін.

Однак незважаючи на такий партійний плюралізм в парламенті, в реальності уряд почергово формують лише дві політичні сили – лейбористи та консерватори, тому партійна система Великобританії, як і США вважається двопартійною. Можна було би закинути про низький електоральний вплив згаданих «третіх» політичних партій, проте це не зовсім так. За кандидатів від ліберальних демократів, які традиційно є третіми в 2001 р. проголосувало 18,3% виборців, а в 2005 22% виборців і їх партійні об’єднання в парламенті становили 52 і 62 депутати відповідно. Подібний екскурс необхідний для демонстрації сутності двопартійної системи та проведення аналогії із вітчизняними реаліями.