66. Карально-репресивні органи нацистської Німеччини. Расові закони.

Абвер - орган військової розвідки та контррозвідки нацистської Німеччини. Створений у 1919 році урядом буржуазної Веймарської республіки, коли генерал фон Шлейхер зібрав усі секретні служби під ведення міністерства оборони. З 1933 року Абвер знаходився у постійному конфлікті з нацистськими спецслужбами СД і Гестапо.

Війська СС - озброєні формування нацистської партії. Історія військ СС починається з 1933 року, коли Гітлер перейменував свою штабну охорону у "Полк особистої гвардії Адольф Гітлер", створивши з неї озброєне формування, незалежне від регулярної армії та поліції.

Головне управління імперської безпеки (РСХА) - було створене 27 вересня 1939 року. Було одним з 12 головних управлінь СС. З вересня 1939 по травень 1942 років РСХА очолював групенфюрер СС Гейдріх, а після його смерті - Кальтенбруннер. Головною задачею РСХА в умовах розпочатої війни та перспектив розширення панування "Третього рейху" була координація дій ЗІПО (поліції безпеки) та СД.

СА - штурмові загони, напіввійськові з’єднання нацистської партії, почали утворюватись в Німеччині з серпня 1921 року. Були знаряддям фізичної розправи з супротивниками нацистського режиму і насамперед комуністами. У 1931 році СА налічували приблизно 100 тис. чоловік, у 1932 - 400 тис., а на початку 1934 - приблизно 3 млн. чоловік. Після приходу Гітлера до влади штурмові загони СА були перетворені в допоміжну поліцію, несли охорону в концентраційних таборах, здійснювали декотрі види військової та напіввійськової підготовки.

СД - нацистська секретна служба безпеки, розвідувальне управління СС. Утворена у 1934 році, спочатку з метою забезпечення безпеки Гітлера і нацистського керівництва. Перший час СД була як допоміжна поліція, яка підпорядкована нацистській партії. Теоретично СД підпорядковувалась міністру внутрішніх справ, на практиці вона повністю підпорядковувалась Гіммлеру.

Гестапо - тайна державна поліція "Третього рейху", призначена для боротьби з супротивниками нацистського режиму, що стала символом нацистського терору. 26 квітня 1933 року Геринг опублікував спеціальний декрет, яким створювалась таємна державна поліція, підпорядкована особисто йому. Були видані спеціальні інструкції, в яких наказувалось всім чиновникам слідкувати за характером виказувань державних службовців, повідомляти міністерству про будь-яку критику та вводилась практика донесення серед робітників та службовців.

Міжнародний військовий трибунал в Нюрнберзі у 1946 році визнав всі каральні органи фашистської Німеччини злочинними організаціями. Більшість з їх головних організаторів та керівників були засудженні до смертної кари та різних строків ув'язнення за злочини перед людством.

67. Історична приреченість фашизму та націонал-соціалізму.

Питання про причини поразки фашизму в світовому масштабі не зводяться виключно до воєнного аспекту. Справді, не можна воювати з усім світом, війна на два фронти завжди була згубною для Німеччини і не лише для неї. Але, навіть, якщо припустити, наприклад, що в 1940 р. заступник Гітлера по НСДАП Гесс зумів би домовитися з Англією чи німецькі вчені створили атомну бомбу швидше за американців, фашизм однак був приречений, подібно до того, як приреченим був комунізм.

По-перше, Будь-які ідеологічні (расові, класові, релігійні) обмеження і табу вбивають науку, культуру, мистецтво. У 1933-1945 pp. в кордонах Німеччини не було створено жодної книги, жодної картини, жодного музичного твору світового значення - розплата за шовінізм і тоталітаризм, за відчуття зверхності до навколишнього світу. Це,- по-перше.

По-друге, фашизм мобілізує суспільство, нав'язуючи йому ідеологію оточеної з усіх боків фортеці. Але такий підхід є безперспективним. Не можна тримати в постійній напрузі покоління за поколінням, вимагаючи нескінченних жертв в ім'я «величного» майбутнього. Надто великих втрат вимагає таке насильство над психікою. Єдиним відомим історії суспільством, де подібне вдалося, була давньогрецька Спарта. Ціна високої боєздатності відома: невігластво, бідність, жорстокість, фізичне винищення надто немічних новонароджених.

По-третє, фашистська і нацистська ідеологія не могли гарантувати їх носіям постійних військових союзників. Жодний народ не дивиться на себе як на нижчу расу. Вступивши у союз з Німеччиною, її арійські (Фінляндія) і неарійські (Італія, Румунія, Угорщина) союзники орієнтувалися, передусім, на власні інтереси і потім кидали Німеччину без найменших сумнівів - ідея німецького світового панування не зобов'язувала їх виявляти союзницьку вірність «расі панів», як тільки це ставало невигідним і безперспективним.

По-четверте, як висловився У. Черчілль, - «демократія найгірша з форм держави, якщо не брати до уваги усіх інших». Відсторонення від управління великих суспільних і політичних груп перетворювало їхніх представників на ворогів держави. Нація ставала надто залежною від особи вождя і очолюваної ним партії. Будь-яка неточність та істотна хиба внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу не могла бути виправлена з допомогою звичної демократичної процедури, і наслідки були жахливі.

Фашизм - це ідеологія, побудована на ідеї дарвінівської боротьби націй за місце під сонцем. Народ переконують, що для посідання належного йому місця потрібно приносити жертви. Ці жертви стають безкінечними, виснажуючи суспільство. Протиставлення себе сусідам, замішане на шовінізмі, веде до політичної і культурної ізоляції. Після короткої ейфорії економічних, політичних та воєнних успіхів неминуче настає розплата, або, як це було у Чилі, протверезіння і відмова від фашизму як державної політики.