31. Спільне і відмінне у правових системах станово-кастових суспільств.

Особливістю кастово-станових суспільств було точне визначення юридичного положення в суспільстві і державі кожної людини, що належить до того або іншого стану. Право Стародавнього світу і середніх століть завжди закріплювало засновану на відкритій (юридичному) нерівності соціальну структуру, обумовлену в першу чергу розподілом праці, а також етнічними, релігійними і іншими чинниками. Серед станів (або каст, варн і інших соціальних страт) обов'язково позначалися: 1) стан, зайнятий землеробством і (або) ремеслом; 2) стан (каста) привілейований: духівництво, аристократи, правителі, до яких примикало (частково співпадало) 3) адміністративний стан, що складається з осіб, професією яких було управління і (або) примушення. Централізована ієрархічна організація цих осіб в апарат управління і примушення утворює державу. Усередині названих станів нерідко позначалися свої підрозділи. На структуру суспільства і його зв'язок з правом і державою сильно впливало збереження ряду пережитків колективної (суспільної) власності (особливо на землю), власності, підпорядкованої особливому правовому режиму (громадська власність, царська, храмова, монастирська власність, службові наділи, маєтки, вотчина, майорати і ін.). Відомо, що в класовому суспільстві відношення власності переважно оформлялися і закріплювалися в законах; правове визначення і регулювання відносин власності, лежачих в основі класової структури суспільства, часом приводило до формування відносин власте-власності, коли держава фактично співпадала із станом осіб, наділених особливим видом власності (службові наділи, маєтки і ін.), тобто коли по суті не було різниці між економічно і політично пануючими класами. Структура станово-кастових суспільств прямо і відкрито визначалася правом, а держава, що впливає на зміст права, з'єднувалася з привілейованими станами або кастами. Кастово-станові суспільства мали ієрархічну будову: розрізнялися вищі, менш вищі по соціально-правовому положенню, нижчі, непривілейовані, нарешті, безправні стани; кожне з них мало особливий правовий статус. Цим обумовлювалася складність, багатошаровість права станового суспільства. Зміст права станового суспільства визначався поряд джерел: державою, церквою, становими традиціями, звичаями, що склалися в общинах.

32. Основні відмінності буржуазного права від правових систем попередніх суспільних формацій.

Зародження. Буржуазне право виникає разом із становленням буржуазної держави і розвивається як логічне і пряме продовження існуючих раніше систем рабовласницького і феодального права. Відкидалися лише ті частини попереднього права, які ставали на перешкоді економічним і політичним інтересам буржуазії. Ступінь правонаступництва буржуазного і дореволюційного права (римського, звичаєвого, міського і т.д.) була різною в окремих країнах, але ніде старі правові системи не були знищені повністю. Якась їх частина увійшла до буржуазного права, трансформувалась у його норми.

Зміст. Центральне місце в буржуазних правових системах було відведено особі, а тому права людини проголошувалися як невідчужувані і священні. А серед принципів буржуазного права дуже важливу роль відігравала рівність, бо юридична рівність ставала однією з основних умов функціонування самої капіталістичної системи господарства. Не менш важливим принципом буржуазного права є свобода як складова частина і похідна свободи підприємництва, свободи торгівлі, свободи конкуренції і т.д., а також свободи політичної. Буржуазія прагнула створити суспільство, яке базується на правопорядку. Вона потребувала стабільності. Тому ще одним основним принципом буржуазного права, пов'язаним не тільки із сферою здійснення політичних і особистих прав громадян, але і сферою економічного обороту, був принцип законності.

Відмінності від феодального та рабовласницького. На момент свого зародження буржуазне право мало прогресивне значення, означало великий прогрес в історії людства. Воно юридично закріплювало зміну феодальних відносин більш передовими на той час — буржуазними. Утвердження права буржуазного типу супроводжувалося ліквідацією середньовічних обмежень, скасуванням станових привілеїв, феодальної залежності селянства, цехової організації і т. ін. Відкидаючи феодальний партикуляризм, буржуазне право народжувалося в усіх країнах у вигляді національних правових систем. На відміну від рабовласницького в нормативно-правовій базі відсутнє поняття „раб” або безоплатна праця, ключовим об’єктом права стає Людина.