55. Галичина в складі Австрії та Австро-Угорщини - засади державного

управління.

На основі австрійської Конституції 1867 р. обирався і Галицький сейм (автономія Галичині була надана з 1869 р.). Управляв Галичиною намісник, який призначався Віднем. До 1914 р. включно цю посаду обіймав хтось з представників польського аристократичного середовища - граф Бадені, Голуховський, граф Потоцький, проф. Боб-жинський. Вибори у Галичині відбувалися по куріях виборців, штучне включення до Королівства Галичини і Лодомерії (Волині) етнічних польських земель навколо Кракова зумовлювали велику численну перевагу польських послів у Галицькому сеймі (наприклад, у 1895 р. з 150 депутатів українців було лише 14). Для контролю над діяльністю загальноімперських міністерств та для вирішення загальноімперських питань (головним чином фінансових) щорічно в Будапешті та Відні скликалися об'єднані делегації від законодавчих органів Угорщини та Австрії - по 60 чоловік від кожного. З незначними змінами ця дуалістична монархія проіснувала до кінця першої світової війни.

56. Політика "воєнного комунізму" в Росії (1918-1921 рр.).

Корінний поворот у політиці радянської держави здійснив X з'їзд РКП(б) в березні 1921 р. Резолюція «Про заміну розверстки податком» означала відмову від здійснюваної протягом трьох років політики воєнного комунізму. Остання зводилася до:

а) продрозкладки. Для кожного селянського господарства, общини, повіту доводили кількість зерна, м'яса, молока, картоплі, яку в обов'язковому порядку треба було здати державі. Лише після цього селяни одержували товари промисловості в обмеженому асортименті. Зрозуміло, що про еквівалентний обмін не йшлося, заможніші селяни, як правило, взагалі не отримували нічого;

б) карткової системи для населення міст. За картками для третьої категорії (приватні власники, інтелігенція) денна норма хліба становила аж 50 г, робітники забезпечувалися дещо краще;

в) трудової повинності, проголошеної Конституцією РРФСР в липні 1918 р. Залучені до неї розчищали колії від снігу, рубали ліс і т. д. під наглядом загонів кінної міліції, регулярної армії і ВЧК. Наприклад, у 1920 р. на лісозаготівлях працювали близько 10 млн чол. Причому таке примусове залучення до праці поширювалося і на робітників. Підприємства і галузі оголошувалися на воєнному становищі, після чого з них неможливо було звільнитися чи відлучитися у своїх потребах;

г)  глобальної ліквідації товарно-грошових відносин - заборона ринкової торгівлі, безплатне житло, відміна плати за транспорт тощо. Пізніші покоління істориків КПРС будуть пояснювати цю політику складними політико-економічними умовами громадянської війни. Насправді це була перша, дещо наївна, але надзвичайно жорстока спроба загнати населення країни у комунізм в максимально стислі строки.

Провал цієї спроби був, хоча й з тривалим запізненням у часі, усвідомлений ленінським керівництвом країни.

57. Відмінність "радянської" форми держави від буржуазно-демократичних моделей.

Радянська республіка розвивалась в умовах диктатури пролетаріату і в той період, коли вона вважалася формою суспільної держави. Класифікація вимагає дуже високого ступеня тієї, що генералізує, бо, навіть якщо не враховувати досвід далекого минулого, а обмежитися лише подіями нового часу. Єдиновладна державна форма характеризується високим ступенем централізації влади в руках по суті єдиної особи або органу.

При даній формі розділення властей не признається, парламент відсутній, вважається лише консультативною установою або служить зовнішньою декорацією, в державному управлінні існує високий ступінь централізації, самоврядування на місцях практично відсутнє, в державному режимі домінують авторитарні методи, в політичному устрої діє тоталітарна система.

Держава може офіційно називатися федерацією, мати автономні національні утворення, але це не змінює високого ступеня централізації державної влади і способів її здійснення.

Буржуазно-демократична форма будується, як відомо, по формулі «один народ – одна держава», тобто являє собою державу моноетнічну і монокультурну. Представники інших народів у ряді випадків також можуть входити в його склад, але тільки за умови ухвалення ними культурного типа даної нації як свого рідного, або, принаймні -  дотримання ними в суспільному житті нормативів даної культури, інакше кажучи, за умови повної або часткової асиміляції.

В буржуазно-демократичних формах правління представлений інститутських механізм правління. Держави були прзедентськими, виконавчими, тобто країною керував президент.

58. Веймарська конституція Німеччини (1919 р.) - найпередовіша буржуазно-демократична конституція міжвоєнного (1918-1939) періоду.

Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір наклав на країну великий тягар і принижував національну гідність німецького народу, створював всі умови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.

За таких умов Установчі збори у Веймарі 31 липня 1919р прийняли конституцію Німеччини. Що набрала чинності 11 серпня 1919р. Веймарська конституція закріпила заміну напівабсолютистської монархії демократичною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому вийняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядкові. Уряд на чолі з рейхканцлером призначався президентом і потребував довіри рейхстагу. Значно поширивши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік(земель) і 3 вільних міст, що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська республіка була однією з найдемократичніших у світі.

Від кінця 1918року економічне становище Німуччини безупинно погіршувалося. Втративши багату на сировину Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбулася 75% видобутку залізної руди, 25% - вугілля, 35% – виплавки сталі. Згортання військової промисловості та демобілізації армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива.спекулянти дедалі більше роздували ціни. Курс марки падав, почалась інфляція. У 1922 році марка впала до 1/10 своєї вартості 1920р. Життєвий рівень населення знижувався. Після Листопадової революції 1918 року в Німеччині виникло безліч добровольчих формувань і таємних військових гуртків. Вони складалис головно з офіцерів та унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, що прагнули скинути “листопадових злочинців” і відновити велич держави.