- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •7. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.
- •8. Основні функції філософії.
- •11. Характерні риси стародавньої філософії.
- •12. Антична філософія
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження.
- •15. Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. „Філософська антропологія” як напрямок сучасної філософії.
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. „Філософія життя”: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •Неофрейдизм
- •23. Герменевтика як напрямок сучасної філософії.
- •24. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26. Структура світогляду.
- •27. Історичні типи світогляду.
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •Види матерії
- •29. Основні рівні буття.
- •30. Філософський зміст категорії «матерія».
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •35. Народонаселення як природне явище.
- •Найважливіший показник стану народонаселення – народжуваність. Коефіцієнтами народжуваності є:
- •Теорія зміни ціннісних орієнтацій
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •40. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •41. Основні форми діяльності людини.
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •43. Проблема сенсу життя людини.
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення.
- •46. Феноменологічна концепція свідомості.
- •47. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •48. Поняття і форми суспільної свідомості.
- •49. Рівні і форми суспільної свідомості
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт, об’єкт, мета і ціль, засоби та результати.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •Визначення 'віри' у епістемології
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу
- •54. Проблема істини в теорії пізнання.
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина і правда.
- •58. Поняття методології.
- •59. Основні форми наукового пізнання.
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- •61. Функції мови
- •62. Поліструктурність мови
- •63. Поняття соціокультурної комунікації
- •64. Об’єкт і предмет філософії історії.
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •1) Епоха кастово-станового суспільства, в яких:
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного і соціального у філософії.
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70.Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціальний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу
- •74. Духовність та її призначення.
- •75.Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії.
- •77. Поняття філософії економіки
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79. Поняття власності та її норми .
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81. Політика як явище суспільного життя.
- •82. Поняття політичної системи та її структури.
- •83. Держава - основна складова політичної організації суспільства.
- •84. Правова держава” і „громадянське суспільство”: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85.Поняття культури.
- •86. Масова культура, контркультура, антикультура .
- •87. Поняття цивілізації.
- •Цивилизационные регионы
- •88. Традиції та новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного і загальнолюдського у культурі
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
- •Перелік запитань, що виносяться на іспит
- •Соціокультурна зумовленість філософії.
1. Соціокультурна зумовленість філософії.
Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обгрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуро-охоронна та культуротворча роль філософії полягає у розробці онтології культури, у відповіді на питання: що у бутті матеріальної та духовної культури належить до справжніх людських цінностей. Успішний пошук конструктивної відповіді — передумова збереження нормального культурного середовища. Продуктивна місія філософії, її соціальна цінність полягає насамперед у її антропологічному призначенні: допомогти людині ствердитися у світі не лише як свідомій, а й високоморальній, емоційно чуйній, розумній істоті.
У добу загострення глобальних проблем філософія покликана проаналізувати допустимі межі "інструментального" ставлення до світу та альтернативні шляхи прогресу, розвитку цивілізації. Нині, на межі тисячоліть, немає нічого актуальнішого, ніж збереження життя на Землі, запобігання глобальній катастрофі людства. Сучасна філософія не може абстрагуватися від можливого апокаліпсису, має бути філософією життя, і в цьому полягає її покликання. Хоч і є зв'язок філософії з політикою, навіть філософське осмислення політики, не дають ніяких підстав для того, щоб змішувати, ототожнювати ці якісно різні форми суспільної свідомості. Як теоретична форма суспільної та індивідуальної свідомості філософія осмислює стратегічні шляхи загальнолюдського існування і містить у собі заряд гуманістичної дальнодії.
Філософія досліджує світ як цілісність, її завдання — дати найбільш загальні уявлення про світ, відповісти на запитання: який цей світ, що лежить в його основі, кінечний він чи безкінечний, пізнаванний чи непізнаванний, що таке знання, чи є якийсь сенс існування цього світу, яке місце людини у цьому світі, як вона повинна жити, діяти? Спираючись лише на філософські знання неможливо побудувати ні автомобіль, ні літак, ні навіть стіл чи стілець — для цього потрібні знання точних наук або принаймні досвідне (практичне) знання. Філософія може дати лише найбільш загальні уявлення про світ. Це теж необхідно для людства: щоб оптимально організувати суспільне життя, треба мати правильні загальні уявлення про світ, знати максимально точно принципи буття, закономірності розвитку природи, суспільства, властивості самого мислення людини тощо.
Щоб правильно зрозуміти соціокультурну зумовленість філософії, розглянемо ще одну сторону філософського осмислення дійсності. Будь-яка наука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності (природи, суспільства, мислення) як об'єкти, тобто незалежно від пізнаючої людини (суб'єкта). Філософія ж вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов'язково співвідносить із людиною. Інколи кажуть, що філософія вивчає суб'єктно-об'єктні відносини. І це правильно. Що таке людина? Яке її місце у світі? Як складаються її взаємовідносини з іншими людьми, з природою тощо? Спираючись на які принципи можна досягти максимального успіху в організації суспільного життя? У чому полягають критерії суспільного прогресу? На ці та багато інших важливих запитань може дати відповідь тільки філософія.
В індивідуальному аспекті цінність філософії — у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе, світу, суспільної практики та суспільного поступу в майбутньому. Якщо у людини немає пориву до нових горизонтів своєї свідомості, самоусвідомлення буття, картини світу, то без цього фактично немає філософії, і навчити її не можна.
Сократ сформулював два фундаментальні принципи філософії: "Пізнай самого себе" та "Я знаю, що я нічого не знаю". Його ж видатний учень Платон у діалозі "Тімей" розцінив філософію як такий дарунок богів смертному людському роду, кращого за який не було і не буде. Сказати: "Я не знаю" — означає знайти в собі мужність взяти під сумнів завершеність, остаточність своїх суджень. Це, за словами Миколи Кузанського, "вчене незнання", а зовсім не невігластво. Отже, філософія вимагає невпинного поповнення знань про світ і людину, але заради продуктивної праці над собою. Тут основним імперативом філософії є навчити людину мислити пошуково, творчо, самостійно.