12. Антична філософія

-Досократичний період (предмет – зовнішнй світ)

-Період просвітництва і великих філософських систем

-Елліністичний

Становлення філософії в Стародавній Греції відбувалося в 6 – 5 ст. до н.е. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням філософський світогляд. Розвиток промисловості, товарно-грошових відносин, зростання культури, перехід від авторитарних аристократичних форм правління до тиранічних, а через них до демократичних – все це сприяло бурхливому розвитку філософського вчення.

Біля джерел формування стихійної філософії стояла Мілетська школа, засновником якої був Фалес. Основні філософські принципи мілетців були розвинуті Гераклітом Ефеським. Саме Геракліт вперше вводить у філософську мову термін „логос”, який в нього означає загальний закон буття, основу світу. Логос – це закон Всесвіту. У відповідності з цим законом все абсолютно змінне, у світі нічого не повторюється, все минуще і одноразове. У соціальній філософії Геракліта закладаються основи демократії. Народ у державі вище за все повинен ставити закон, повинен боротися за нього як за власний дім.

У період розквіту класичної Греції утверджується оригінальна філософії Анаксагора. В центр своєї філософії ставить проблему якісного перетворення тіл.

Демокріт – атомістичне вчення. Першоначала – атоми (буття) та пустота (небуття). Живе виникло із неживого за межами природи без ніякого творця і розумної мети. Демокріт визначає людину як тварину, яка від природи здатна до навчання. Душу атомістик теж вважають сукупністю атомів. Розрізняє два види пізнання: темне (незаконнонароджене) та істинне (закононароджене), а також два види пізнання: за допомогою чуттів та через мислення.

В другій половині 5 ст. до н.е. в Греції з'являються філософи, що називались софістами. ”Софіст” – знавець, майстер, мудрець. Розвиток риторики, логіки, філософії. Вони привернули увагу до проблеми людини, суспільства, знання. Раціоналістичне поясненя явищ природи, відмова від релігії.

В центрі філософії Сократа – людина. Вона розглядається як моральна істота. Тому філософія Сократа - етичний антропологізм. Проголосив вищою мудрістю пізнання самого себе. Знання фігурує в нього джерелом моральної досконалості людини. При філософському дослідженні етичних проблем користувався методом маєвтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, проблеми, та еклектичним. Сократ рішуче повертає напрям філософського дослідження від космосу, природи до людини. „Пізнай самого себе”. І таке знання можна набути лише в безпосередньому контакті з іншими людьми – діалозі (діалектика).

Філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Ідеї вічні, незмінні, вони не залежать від умов простору та часу. Ідеї є прообразом речей, а речі – своєрідні матеріальні тіні ідей.

Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне – конкретному, сутність – явищу, оригінал – копії, але і як добро – злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого – джерела істини, краси, гармонії.

У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу. Тіло є в’язницею душі й прокляттям за недосконале життя в минулому. Якщо в світі загальним є ідеї, в людині – душа, то в суспільстві – держава. Платон знехтував самоцінність індивіда, цілком підпорядкувавши його принципу державності. Індивід – знаряддя держави. Навіть приватну власність він заперечував в ім’я держави.

В ідеальній державі Платон виокремлював три соціальні стани – правителів, воїнів і людей фізичної праці (селян, ремісників). Поділ на стани відбувається на основі домінування певної частини душі в людині – розумної (правителі), вольової (воїни), чуттєвої (ремісники, селяни). Згідно з Платоном досконала держава – найвище втілення блага на Землі. А благо окремої людини – в підпорядкуванні загальному благу. Таке розуміння держави породило у мислителя відразу до демократії.

Аристотель був учнем Платона. Сутність не може існувати окремо від речі. Все пояснює через форму і матерію. В основі – форма форм. Тобто існує ідеальна причина дійсності.

Держава – результат природного розвитку. За Аристотелем три правильних форми держави:монархія, аристократія, політія

Найбільш досконалою формою держави вважає політію (поєднання олігархії + демократії). В політії править більшість в інтересах загальної користі.